Квітами та піснями привітали військових, які повернулися із війни, на День героїв. У селі Топорів на Львівщині школярі організували свято на честь бійців. Колишні солдати розповіли, як їм живеться у мирному житті і чи пам’ятає про них держава.
Кіборга Віталія Боруцького зворушили слова подяки від школярів. Чоловік пережив усі біди війни. І там зустрів свого друга Романа Лехіва. Військовий пройшов Дебальцеве, Зайцево, Піски ― сім місяців без ротації. Найважче було в Донецькому аеропорту, там тримали оборону два тижні. За це Віталія нагородили орденом «За мужність». Та чоловік скромно каже, що це не головне, а те, що повернувся живий та здоровий.
«В Донецькому аеропорту ми були два тижні, в нас був спецпідрозділ, мобільна бригада. Два тижні ми стояли, то вже як ту вишку підірвали, ми мусили відступити. А потім в Дебальцевому нас підняли, от Нацгвардія, Роман Лехів. Ми зустрілись 6 грудня», ― розповів кіборг Віталій Боруцький.
Вже минув рік після оборони Дебальцевого, а демобілізований боєць Роман Лехів досі не може забути ті найважчі бої. Зараз військовий займається господаркою, її охороняє пес Дружок. Вірного собаку чоловік привіз із дебальцівського пекла. Роман допомагав виводити з оточення бійців, поранених і також не міг залишити собаку, який допомагав йому захищати батьківщину.
«Його просто принесли на блокпост, він був маленьким таким щеням. Десь три тижні мав. Він чуть-чуть виріс, я його брав до себе в машину, в кабіну і так він всю дорогу зі мною проїздив. Куди я, туди і він», ― поділився учасник бойових дій, нацгвардієць Роман Лехів.
Роман Лехів отримав повістку телефоном. Нікуди не ховався, вже на другий день з’явився на медогляд. Відслужив у Нацгвардії, у батальйоні оперативного призначення. Був водієм та стрільцем. Найважчий момент служби ― бої за Дебальцеве. Їх підняли по тривозі, сказали, що їдуть на полігон. Насправді у хлопців було завдання втримати залізничний вокзал у Дебальцевому.
«Ми мали втримати залізничний вокзал, колію. Її втримати було неможливо з автоматами, гранатометами, коли по тобі летять снаряди. Тим більше, воно вже було у оточенні...І як почали бомбити. Ще, правда, хлопців вивели. Не знаю, з якої бригади вони були. І почали самі відступати. По дорозі нас там нормально пополоскали», ― згадує Роман Лехів.
Бійці виходили в коридорі з «Градів» та мінометів 30 кілометрів пішки, не мали чим відстрілюватись. За ці жахливі бої бійцям виплатили по сто гривень на день. На дембелі військкомат вручив пану Роману медаль, а керівництво району ― три тисячі гривень. Та військовий ні про що не шкодує. Головне, що повернувся живий та здоровий додому. Рідні весь рік жили в напрузі.
«Діти погано реагували, син зривався вночі, кричав: тато, тато!.. Того просто не переказати. Але дякувати Богу, вернувся і сім’я разом! Важко, то просто щоб хотіти переказати, то не перекажеться ніяк», ― поділилась дружина військового Любов Лехів.
Школярі у селі Топорів підготували для своїх земляків-бійців свято на День героїв та привітали квітами. Військові розповіли про свої пригоди дітям та подарували їм бойовий прапор.
А от мінометник 24-ї бригади Роман Мельник розповів дітям, як потрапив до війська та про веселощі на війні.
«Якось я побачив знайомого воєнкома, запитав його: чому я не в армії? Він каже: дійсно, а чому ти не в армії?! І все, вже наступного дня я вже був у формі.... Веселощі допомагають жити, тому що якщо брати все дуже близько до серця, то можна зійти з розуму. У хлопця був автомат, а йому дали АКСУ, то він його ледь не поламав, бо там трохи інша розборка. Було багато позитивних моментів, якраз гумор і допомагає там вижити», ― розповів учасник бойових дій Роман Мельник.
Усі військові налаштовані оптимістично, кажуть: якщо доведеться піти ще раз ― то підуть знову захищати Україну. Адже роблять це не за гроші, а від щирого серця.