Усиновлення – це шлях до створення сім’ї, який починається з рішення дорослих відкрити свій дім і життя для дитини. Він включає підготовку, знайомство, перші спільні кроки та поступове звикання одне до одного. Через особисту історію Анни та Дмитра Сафонових розповідаємо, як формується нова сім’я після усиновлення, які рішення доводиться приймати майбутнім батькам та як крок за кроком виникає довіра між дитиною і дорослими.
Перша зустріч тривала 10 хвилин
Рішення про усиновлення дитини Анна та Дмитро приймали досить довго. Остаточно на цей крок подружжя наважилося після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
«У нас немає біологічних дітей. Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми вирішили, що не хочемо йти шляхом штучного запліднення чи пробувати біологічне батьківство. Тож вирішили усиновити», – розповідає Анна.
Подружжя розпочало цей шлях у 2022 році. Восени вони пройшли навчання та отримали статус кандидатів в усиновлювачі. Ще близько пів року шукали дитину, яку могли би усиновити.
Якщо хочете читати головні новини дня оперативно Додайте ZAXID.NET у вибрані в GoogleУ березні 2023 року подружжя дізналося про двох дівчаток-близнючок – Маю та Єву. Перша зустріч із дівчатками тривала лише близько десяти хвилин. Тоді сестрам було приблизно дев’ять місяців. Анна згадує, що ця зустріч була для неї дуже емоційною.
«Дівчаток принесли в кабінет лікаря після того, як ми ознайомилися з їхніми документами, медичною історією. Вони були маленькі, перелякані», – пригадує Анна.
За її словами, тоді у неї не було миттєвого відчуття, що перед нею її майбутні діти.
«Насправді не було такого, що в тебе щось клацнуло і ти зрозумів, що це твої діти. Діти були маленькі, вони не комунікували, не видавали звуків ніяких», – згадує Анна.
У липні 2023 року Анна з чоловіком забрали Маю та Єву додому. Одним із головних переживань майбутніх батьків був стан здоров’я дівчаток. Вони розвивалися значно повільніше за дітей свого віку. Спочатку сестри не могли повноцінно тримати голову, майже не видавали звуків, не дивилися дорослим в очі та практично не проявляли своїх потреб.
«Ти не знаєш, що буде далі. Як недуга далі буде розвиватися, з чим тобі доведеться стикнутися. Чи будуть вони говорити, чи будуть вони ходити. Це нормальні страхи, коли дитина маленька», – каже Анна.
Окрім стану здоров’я дітей, подружжя переживало і через те, що одночасно приймає у сім’ю двох маленьких дітей. Мама також наголошує на особливій відповідальності такого рішення, адже маленька дитина сама не може сказати, чи підходять їй майбутні батьки.
«Це дуже відповідальне рішення – сказати, що ви будете батьками цим дітям. І ви приймаєте рішення умовно і за себе, і за них», – пояснює вона.
До появи дітей готувалися
Анна розповідає, що ще до появи дітей почала готуватись. Подружжя заздалегідь знайшло фізичних терапевтів та реабілітологів. Водночас велику підтримку вони отримували від родини та друзів.
Адаптація дівчаток до нової сім’ї, за словами Анни, пройшла досить м’яко. На момент знайомства сестри жили в іншому місті, дорога до якого займала близько п’яти-шести годин. Тому подружжя вирішило тимчасово переїхати туди й щодня приходити до дітей у дитячий будинок.
«Кожного дня, двічі на день, ми ходили до дітей в дитячий будинок, щоб вони до нас звикали», – розповідає Анна.
Спочатку вони майже не плакали, не видавали звуків, не комунікували з дорослими та навіть не просилися на руки. Перші помітні зміни в поведінці дівчаток Анна побачила вже за кілька тижнів.
«За два тижні вони почали плакати, не хотіли, щоб їх клали, наприклад, у візочок, хотіли бути на ручках. Вони почали посміхатися, гратися, цікавитися взагалі всім, що відбувалося навколо. Дівчатка почали помічати те, що раніше їх не цікавило: листя на деревах, траву, нові іграшки. Це були насправді дуже-дуже сильні зміни», – згадує Анна.
Потрапивши у сім’ю, діти дуже змінилися
Через два місяці, коли сестри вже переїхали до нової сім’ї, вони стали більш відкритими. Жінка вважає, що важливим етапом стало усвідомлення дівчатками того, що вони мають надійних дорослих, що можуть звернутися і отримати відповідь. Поступово дівчатка почали довіряти батькам, проявляти емоції та активніше взаємодіяти з навколишнім світом.
«Я можу дати дітям надійну опору»
Сьогодні Анна говорить про сім’ю як про можливість дати дітям постійну підтримку та любов. Вона додає, що поява дітей стала для подружжя логічним продовженням їхніх стосунків.
Людям, які замислюються про усиновлення, але поки не наважуються, Анна радить почати збирати інформацію та спілкуватися з людьми, які вже пройшли цей шлях.
«Я би сказала, що треба діяти. Те, що ви почнете цей шлях, не означає, що ви маєте його закінчити. Не страшно, якщо на якомусь етапі ви зрозумієте, що не готові. Але тоді ви точно будете знати чому. Треба пробувати робити перші кроки, спілкуватися з людьми, які вже пройшли цей шлях. Після цього спілкування можна знайти багато відповідей на питання», – підсумовує Анна.
З чого почати процедуру усиновлення
В Україні є чіткі вимоги до людей, які хочуть усиновити дитину. Усиновлювачем може бути дієздатна людина віком від 21 року, яка щонайменше на 15 років старша за дитину. Також вона повинна мати стабільний дохід, житло та належні умови для проживання дитини, а також бути фізично і психологічно здоровою.
Першим кроком для людини, яка хоче усиновити дитину, є звернення до служби у справах дітей за місцем реєстрації або проживання. Там майбутньому усиновлювачу надають консультацію.
«Під час такої зустрічі працівники служби визначають мотивацію людей, які хочуть прийняти дитину в сім’ю, окреслюють їм вимоги, перелік документів, які потрібно подати», – розповідає юристка БФ «Рідні» Оксана Гиря.
Після подання документів служба у справах дітей обстежує житлово-побутові умови кандидата. Далі вона передає запит на проходження навчання, яке у Львівській області триває сім робочих днів. Після завершення цих етапів людину беруть на облік кандидатів в усиновлювачі. Тоді можна розпочинати пошук дитини.
Пошук дитини починається зі служби у справах дітей, де кандидат перебуває на обліку. Якщо там немає дитини, яка відповідає рекомендаціям, пошук можна продовжити на обласному рівні.
Що дає навчання кандидатам
Обов’язкове навчання проходять за програмою, затвердженою на державному рівні. З кандидатами працюють підготовлені тренери, а навчання відбувається в інтерактивній формі. Майбутнім усиновлювачам розповідають про статус дітей, особливості дитячої психіки у різному віці та особливості спілкування з дітьми. Окремо увагу приділяють дітям, які мають досвід перебування в інституційних закладах.
«Багато дітей, які перебували в інституційному закладі, вже мають певний досвід, і це часто дуже негативний досвід. Тренери готують кандидатів до спілкування з ними», – зазначає юристка БФ «Рідні» Оксана Гиря.
Під час навчання також моделюють різні ситуації, які можуть виникнути після появи дитини в сім’ї, та пояснюють, як діяти й куди звертатися у разі потреби.
За словами юристки, навчання важливе ще й тому, бо частина людей приходить до усиновлення, не до кінця розуміючи, як цей процес відбувається на практиці та з якими труднощами вони можуть зіткнутися.
«Навчання кандидатів надає розуміння, що очікує на людину, коли вона вже приймає дитину в сім’ю і що робити у різних ситуаціях», – говорить Оксана Гиря.
Чим усиновлення відрізняється від інших форм сімейного виховання
Усиновлення означає прийняття дитини в сім’ю на правах біологічної дитини. Дитина набуває всіх прав та обов’язків, якби вона народилася в цій сім’ї.
Інші форми сімейного виховання – опіка, прийомна сім’я чи дитячий будинок сімейного типу мають певні часові межі. Зазвичай вони діють до повноліття дитини, але в окремих випадках можуть бути продовжені. Наприклад, якщо продовжує навчання. А діти з інвалідністю можуть перебувати у прийомній сім’ї до 23 років.
«Кожна дитина має зростати в сім’ї»
Окремо юристка БФ «Рідні» Оксана Гиря наголошує на потребі розвитку сімейних форм виховання дітей.
«Інституційні заклади – це геть не те, що повинно бути на етапі формування особистості. Вони не можуть закрити потреби, які мали би бути у дитини», – додає юристка БФ «Рідні».
Сім’я дає дитині не лише турботу, а також важливий досвід щоденного життя. Саме в родині дитина вчиться спілкуватися, вирішувати побутові проблеми, готувати їжу та поводитися з грошима. Вона бачить поруч дорослих, у яких може вчитися будувати стосунки, домовлятися, брати відповідальність і справлятися з труднощами.
Особиста історія Анни та Дмитра показує, що шлях до усиновлення може бути різним, але він завжди пов’язаний із відповідальним рішенням дорослих і готовністю прийняти дитину такою, якою вона є.
Безкоштовна гаряча лінія БФ «Рідні»: 0 800 300 484. Фахівці допоможуть отримати первинну консультацію та зорієнтуватися, з чого почати свій шлях до того, щоб дитина могла зростати у сімейному середовищі. Також з необхідною інформацією щодо усиновлення та сімейних форм виховання можна ознайомитися на сайті.
*Цей матеріал створений БО «БФ «РІДНІ»» та ЮНІСЕФ за фінансової підтримки уряду Сполучених Штатів Америки (США). Думки, висловлені в матеріалах, є позицією авторів і не обов’язково відображають політики та погляди уряду США та/або ЮНІСЕФ. Права інтелектуальної власності на матеріал належать БО «БФ «РІДНІ»». Будь-яке використання можливе виключно після отримання письмової згоди БО «БФ «РІДНІ»». Всі права захищено.