Раніше про це можна було говорити як про припущення, виходячи із наявної інформації та ряду зовнішніх ознак. Зокрема, із низки публікацій, які з’явилися як за помахом чарівної палички і в яких насаджується думка про необхідність повернення Шокіна до керівництва прокуратурою. Сьогодні про прагнення Шокіна повернутися до керівництва прокуратурою можна вже говорити на підставі офіційних документів.
Виявляється, що у грудні минулого року Шокін звернувся до Вищого адміністративного суду з позовом до президента та Верховної Ради, у якому просив:
– визнати незаконною й скасувати постанову Верховної Ради України від 29 березня 2016 року № 1040-VIII «Про надання згоди на звільнення Президентом України Шокіна В.М. з посади Генерального прокурора України»;
– визнати незаконним і скасувати Указ Президента України від 03 квітня 2016 року № 124/2016 «Про звільнення В. Шокіна з посади Генерального прокурора України» із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 269/2016 від 23 червня 2016 року;
– поновити Шокіна В.М. на адміністративній посаді Генерального прокурора України з урахуванням положень закону України «Про внесення змін до Конституції України (правосуддя)» в частині того, що Генеральний прокурор України, призначений на посаду до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», здійснює повноваження Генерального прокурора;
– допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення Шокіна В.М. на адміністративній посаді Генерального прокурора України.
Бажання Шокіна ясне, як «Божий день», – «негайно поновіть мене на посаді генпрокурора, оскільки з неї мене звільнили незаконно». Правда, не зовсім зрозуміло, у чому ж колишній керманич ГПУ вбачає незаконність свого звільнення. Адже це звільнення відбулося на підставі його особистої заяви «за власним бажанням», яка була задоволена у визначеному Конституцією порядку – за згодою парламенту президент видав відповідний указ.
Зрозуміло, що Шокін писав ту заяву без великого натхнення – він і далі волів би «сидіти» у кріслі генпрокурора і керувати прокуратурою у притаманний йому спосіб. Але до цього його, а передусім президента (якого Шокін, як давній і вірний партнер, на цій посаді повністю влаштовував) змусили внутрішні і зовнішні обставини.
Треба сказати, що Вищий адміністративний суд залишив позов Шокіна без розгляду, про що 23 грудня 2016 р. виніс відповідну ухвалу. Цей позов ВАСУ не став розглядати з чисто формальних підстав, оскільки Шокін пропустив встановлений законом строк звернення до суду.
Оскаржуючи постанову Верховної Ради від 29 березня 2016 р. і указ президента від 3 квітня 2016 р. про його звільнення, Шокін вказав у своєму позові, що дізнався про порушене право (тобто, треба так розуміти, про звільнення його з посади) «тільки 23 червня 2016 року, коли отримав свою трудову книжку… та зміг ознайомитись про підставу свого звільнення».
Таке пояснення виглядає досить дивно, оскільки вся Україна знала, що Шокіна звільнили 3 квітня 2016 р. на підставі його заяви, а він, виходить, до 23 червня 2016 р. про це не знав. Правда, тут є одна заковика, яка полягає у тому, що спочатку (3 квітня) президент видав указ з формулюванням «звільнити Шокіна Віктора Миколайовича з посади Генерального прокурора України», а потім (23 червня) іншим указом вніс до нього зміни, доповнивши його тест словами «згідно з поданою ним заявою».
Але навіть попри таку «запізнілу поінформованість» про підстави свого звільнення Шокін, як зазначив суд, надто пізно звернувся до суду. При цьому він (напевно, по своєму обчислюючи строк звернення до суду) у позові не просив поновити строк звернення до суду з адміністративним позовом.
Відтак, можна зробити кілька коротких висновків.
1. Судячи з усього, Шокін реально «націлився» на повернення в генпрокурорське крісло. Особисто я в успішність реалізації такого сценарію не вірю, але в нашій країні все можливо.
2. На моє переконання, на такий крок Шокін навряд чи наважився б без відповідного «благословення».
3. Процесуальне рішення щодо залишення позову Шокіна без розгляду у зв’язку з пропущенням строку звернення до суду не є остаточним рішенням у питанні його «другого пришестя» на Генпрокурора. Цей «промах» може бути легко виправлений, якщо позивач наведе причини пропуску встановленого законом строку звернення до суду, а суд визнає їх поважними. Не можна виключати того, що Шокін повторно звернеться (можливо, він це вже зробив) до ВАСУ з аналогічним позовом.
4. Вказані події мають стати «дзвіночком» для діючого генпрокурора Луценка. Відомо, що там – «на верху» – незадоволені його діяльністю. Він повною мірою не виправдовує сподівань «самого» та «смотрящих» за ГПУ, його вважають надто самостійним і не до кінця надійним у специфічних справах.
5. Повернення Шокіна на посаду генпрокурора може стати новим «проривом» у правоохоронній діяльності, особливо у боротьбі з корупцією. Адже у цій сфері він почувається, як «риба у воді». Можна прогнозувати, що у короткий термін будуть розкриті найбільш резонансні злочини, як це пишуть автори хвалебних статей про старого-нового генпрокурора. І передусім – справа про замах на нього самого. У ній є над чим серйозно попрацювати:)