Наприкінці жовтня федеральний президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр виступив з програмною промовою, де вперше жорстко й недвозначно засудив Росію, назвав її «світовим злом». Він охарактеризував дії Росії як «жорстоку загарбницьку війну». «У своїй імперській одержимості російський президент порушив міжнародне право, вчинив захоплення землі, поставив під сумнів кордони. Російський напад – це напад на всі уроки, які світ виніс з двох світових війн», – відзначив він.
Для нас, українців, це доволі знакова заява. Адже довгий час Берлін пояснював свою стриманість у питанні антиросійських санкцій, засудження агресивних дій Кремля чи військової допомоги Україні своєю провиною перед росіянами за злочини Другої світової війни. Тепер же німецький президент дав зрозуміти, що цей аргумент більше не діє. Так само можна забути й про сентимент до горбачовської перебудови, яку так апологетизували німці. Путін остаточно знищив усі миротворчі завоювання Михайла Сергійовича.
«Коли ми дивимося на сучасну Росію, тут немає місця для старих мрій. Путін командує армією загарбників, а українці захищають свою країну, яку вони будували з моменту здобуття незалежності тридцять років тому. Загарбницька війна Росії зруйнувала мрію Горбачова про "спільний європейський дім"… Зараз при погляді на Росію не залишається місця для романтики. Наші країни сьогодні протистоять одна одній», – наголосив Штайнмаєр.
Саме тому, на переконання німецького президента, Берлін повинен запроваджувати якнайжорсткіші санкції проти Росії та нарощувати військову допомогу Україні.
«Так, санкції дорого обходяться, зокрема і для нас. Але яка була б альтернатива? Байдуже спостерігати за цим злочинним нападом? Просто поводитися так, ніби нічого не сталося… У наших інтересах позбутися залежності від режиму, який відправляє танки проти сусідньої держави і використовує енергію як зброю. У наших інтересах захистити себе і скоротити свою вразливість», – зазначив він.
Неймовірно. Адже це той самий Франк-Вальтер Штайнмаєр, чия формула ганебного примирення з Росією свого часу набула пейоративного звучання для українського вуха. Можна припустити, що загостренню антиросійської позиції німецького президента посприяв його візит до Києва й сидіння в бомбосховищі під час російських ракетних атак.
Отже позиція правлячої німецької еліти стає чимраз радикальнішою. І президент, і федеральний канцлер Олаф Шольц, і міністерка закордонних справ Анналена Бербок чітко й недвозначно висловлюються щодо російської агресії, необхідності посилювати санкції, допомагати Україні аж до її цілковитої перемоги.
І ця тенденція до радикалізації позиції урядового політикуму цілковито дисонує з актуальними суспільними тенденціями в Німеччині. Що засвідчують два свіжі опитування громадської думки.
Наприклад, оприлюднені 3 листопада результати опитування Deutschlandtrend, проведені соціологічним інститутом Infratest dimap на замовлення медіакомпанії ARD, засвідчують, що чимраз більше громадян Німеччини виступає за «активізацію дипломатичних зусиль Берліна», спрямованих на припинення війни Росії проти України. 55% німців дотримуються думки, що уряд ФРН докладає для дипломатичного вирішення російсько-українського конфлікту недостатньо зусиль. Тобто кількість незадоволених діяльністю уряду Німеччини в цьому напрямі зросла, коли порівняти із червнем, на 14%. Достатніми дипломатичні зусилля Німеччини вважає 31% німців (-12%, як порівняти з червнем). А 4% впевнені, що Берлін у своїй дипломатії перестарався (-4%).
Ну, здавалося б, що поганого в дипломатії та ще й спрямованій на мир, тим паче в нашій рідній Україні? Ніби нічого. Якщо не замислюватися над питанням: а що це означає конкретно? Як на практиці можуть бути реалізовані ці зусилля? Дуже просто: тиском на Київ. А як цей тиск можна реалізувати? Ще простіше: скороченням фінансової і військової допомоги, без якої українцям буде вкрай важко опиратися ворожій навалі.
І це ще не найгірше з того, що відкрили нам результати соціологічних досліджень. З них ми дізналися, що німці втрачають довіру до українців. І що ще гірше: водночас починають більше довіряти росіянам. Наприклад, коли порівняти з березнем, кількість респондентів, які вважають Україну партнером Німеччини, що заслуговує на довіру, впала на 14%, досягнувши 47%. А Росії нині довіряє вже кожен десятий німець, а це на 4% більше, ніж у березні.
Чим викликана така зміна? На думку експертів, провідну роль тут зіграв страх німців перед надмірними затратами. На тлі війни в Німеччині зростають ціни, передовсім – на енергетичні потреби. Тож 66% опитаних (+9%, коли порівняти з початком жовтня) відчувають велике або дуже велике занепокоєння з приводу того, що їм бракує коштів на оплату рахунків. Можна припустити, що пересічний німець себе потроху переконує, що, мовляв, росіяни не такі вже й злі, аби лише дали більше дешевого газу.
А водночас активно працює російська пропаганда, яка ще аж ніяк не втратила свої канали впливу на уми німців та громадян інших країн Європи. І це чітко засвідчують результати ще одного опитування громадської думки, проведеного нещодавно некомерційним Центром моніторингу, аналізу та стратегії (Cemas). Від читання оприлюднених даних відчуваєш, як волосся на голові стає дибки. Наприклад, 40% німців повністю або частково погодилися з твердженням, що російська загарбницька війна була безальтернативною реакцією Росії на провокацію НАТО. Це на одинадцять відсотків більше, ніж у квітні.
Або ще така цифра: 44% опитаних повністю або частково впевнені, що Путін вживає заходів проти «світової еліти», яка «приховано тягне за ниточки». Це на 12% більше, ніж у квітні.
35% повністю погодилися з тим, що Україна «історично не мала б мати територіальних претензій», бо «фактично була частиною Росії». У квітні таких було 26%.
А два наступні пункти вразили найбільше. 33% німців повністю або частково вірять російським байкам про те, що Україна на замовлення США виготовляє біологічну зброю у своїх таємних лабораторіях. У квітні таких «довірливих» було лише 21%.
Ще 24% німців вірять, що війна була «необхідною», «щоб усунути фашистський уряд в Україні». У квітні таких було 15%.
Ну що ж, пропагандистський наратив про те, що «в Україні правлять фашисти», Росія вибудовувала роками. Просувала цю тезу наполегливо й масово. І якось «увірувавших» зовсім не бентежить той факт, що очільником «фашистської держави» є єврей. Що електоральна підтримка партій, які можна вважати ультраправими, настільки мізерна, що не дає їм жодної парламентської перспективи. На відміну, до речі, від тієї ж Німеччини чи багатьох інших країн Західної Європи. Що в Україні відбуваються вільні вибори й забезпечується змінність влади тощо.
Нам же, українцям, у світлі цих соціологічних досліджень, треба усвідомлювати, наскільки складну гру доводиться проводити західним політикам (навіть тим, хто нам щиро симпатизує), щоб і нам допомогти, і Росію притиснути санкціями, і не наразитися на суспільне невдоволення. Бо тоді, коли сам Штайнмаєр зрікся ганебної формули імені себе, пересічні німці намагаються її підхопити.