Ще зовсім недавно вони тікали, побоюючись реалізації заклику "бандитам тюрми", тепер — вони судять і садять. Взялися спочатку за тих, кого не дуже хочеться захищати — марґінали, радикали, не дуже чесні політики. Але згодом прийдуть за іншими, тими, хто не став на захист перших.
На цій землі було вчинено безліч злочинів. Їх жертвами стали мільйони невинних. Їх виконавцями – люди, що діяли від імені влади. Факти злочинів надійно замовчували, їх сліди ретельно приховували. Виконавці спокійно спали — ніхто і ніколи не притягне їх до відповідальності. Кожне наступне покоління слухняних гвинтиків системи було впевнене: після них прийдуть інші, які для продовження своєї роботи чинитимуть все, аби приховати результати зусиль попередників.
Але несподівано система тріснула, і правда про її злочини стала відома загалу.
Здавалося, саме лише відкриття цієї правди має остаточно знищити систему і стати вироком для її творців. Але в Україні відбулося лише перше. На відміну від інших європейських посткомуністичних держав, тут не пройшла люстрація. Ніхто не притягав до відповідальності тих, хто ще вчора керував злочинною системою, віддавав накази, виконував чи контролював їх реалізацію, ламав долі і життя людям.
Очікування суспільства, що відбудеться "праведний суд", який воздасть усім за заслугами не виправдалися. Такий суд не могли реалізувати жертви системи, їх живих і здорових лишилося надто мало. За нього не взялися інші — більшість, яка чекала, що хтось зробить це за них.
Вже зовсім скоро ті, кого мали б судити, повернулися до керма вже нової держави, яка знову почала нагадувати стару, зруйновану.
Незасуджені злочини минулого стали виправданням нових злочинів, тепер здебільшого економічних. Розкрадачі держави, маючи перед собою успішний приклад тих, хто десятками років боровся проти її постання, теж вирішили покерувати країною. Поступово на владному Олімпі комуністів та кагебістів замінили комсомольці та кримінальні злочинці, котрі перетворилися на олігархів.
Усі знали, що це не правильно, що люди, які крали і вбивали, не повинні нами керувати. Можновладці не погоджувалися — адже так було завжди. В цій країні злочинців не карають, вони тут керують.
В 2004-му вдруге після 1991-го повірили, "що буде суд і буде кара". Під гаслами "бандитам тюрми" привели до влади нову команду. Привели, не зважаючи на спротив старої, сильної та агресивної. Тому що згуртованістю зуміли показати силу.
Але сили забракло, щоб довести справу до кінця. Під дружне бурмотіння "я своє відстояв на Майдані" колись єдині і сильні порозбігалися по своїх закутках. А ті, хто став владою, швидко забули про тюрми для бандитів і почали шукати з ними спільну мову у більш приємних будівлях і садити їх не за грати, а за круглі столи переговорів.
Врешті в 2011-му дочекалися — садити почали і в нас.
І саме ті, хто мав сидіти не за круглими столами. Ще зовсім недавно вони тікали з цієї країни, побоюючись реалізації заклику "бандитам тюрми", тепер — вони судять і садять.
Як і всі режими, взялися спочатку за тих, кого не дуже хочеться захищати — марґінали, радикали, не дуже чесні політики. Але, як свідчить історія, згодом прийдуть за іншими, тими, хто не став на захист перших. Коли суд перетворюється у фарс, а правоохоронні органи — в озброєні злочинні формування, країну чекає важке майбутнє.
Ми знаємо, що сьогодні сидять не ті. І мова йде не лише про двох відомих усім політиків, які не зуміли втілити свого ж гасла про бандитів і тюрми.
Мова йде про тих, хто на своєму місці, не маючи за собою політичного прикриття, спробував спинити незаконні дії влади: піднявся на протест, намагався завадити злочинцям у погонах.
У 2010 країну сколихнув “податковий майдан”, наслідки самоорганізації десятків тисяч дрібних підприємців намалювали настільки виразну перспективу народного бунту, що проти з одного боку найзавзятіших, а з іншого – найменш публічних було порушено кримінальні справи за… перекриття вулиці і пошкодження тротуарної плитки. Були СІЗО і побої, роками тягнуться кримінальні переслідування.
Суспільству між рядками сказали: “Протести для вас особисто можуть завершитися погано”.
Взимку 2010-2011 років в Ніжині кілька чоловіків викрили дахування наркоторговців представниками правоохоронних органів. Тепер “ніжинських робінгудів” кваліфікують “бандитами” з усіма юридичними наслідками.
Суспільству між рядками сказали: “Викриття злочинів людей в погонах для вас особисто можуть завершитися погано”.
Кілька юристів намагалися професійно і добропорядно виконувати свій обов'язок, але коли адвокат Дмитро Карпенко захотів зустрітися з підзахисним в липні 2011 року, щоб завадити цьому, його звинуватили у “нападі на міліцію”, а в кінці року його колегу, котрий опротестовував рішення прокуратури, затримали за непокору міліції.
Суспільству між рядками сказали: “Суд – не місце для дискусій, якщо для когось “погано” почалося – не пхайся”.
Для цих людей важливо відчувати суспільну підтримку, для всіх решта – не звертати уваги на месиджі “між рядками”, бо закон прямо говорить абсолютно протилежне.
Здатність громади відстояти свої права і свободи, відстояти тих із нас, хто ці права втілював на практиці – тест для України. Щоб ми побачили, що нас немало, щоб знову, як у 1991-му, як у 2004-му відчути свою силу. Вона може стати першим кроком, до того, що незабаром нарешті сядуть саме ті.