Навіть найбільш незворушній людині притаманні емоції. Правда, дехто вміє краще опановувати свої емоції, а хтось пускається берега аж до впадання в стан афекту. Підвищення серцебиття, почастішання пульсу, підняття кров’яного тиску – це фізіологічні прояви людських емоцій. Емоції є не тільки сильними почуттями, вони ще й визначають форму поведінки. Їх можна дуже спрощено охарактеризувати як суб’єктивне ставлення до навколишнього об’єктивного світу. Тобто не шляхом раціонального пізнання і пояснення цього світу, а через власне ставлення до нього. І тут неважливими стають освіта, інтелектуальний рівень, життєвий досвід та поінформованість у темі.
Оскільки емоції мають здатність до «зараження», тобто передаватися цілим колективам, то виникає величезна спокуса навчитися ними керувати. Що є особливо небезпечним, коли суспільство сегментоване на бульбашки.
У теперішньому цифровому світі, коли поширення інформації вимірюється не місяцями, а секундами, а залученість до інформаційного поля сягнула небачених раніше показників, дуже важливим стало вміти швидко вводити в емоційні стани великі групи людей. Прикладів масового керування людськими емоціями і раніше було безліч. Це й середовища релігійних фанатиків, палких прихильників спорту, музичних гуру і навіть політичних та державних лідерів. Для підтвердження достатньо подивитися на кінохроніку або старі фотографії зі сценами масової ейфорії за участю Гітлера, Сталіна, Мао Цзедуна, Кім Ір Сена. Це й похорон аятоли Хомейні, на якому були присутні майже 15 млн людей, які затоптали тисячі подібних собі. Це також багатотисячні концерти рок- та поп-зірок.
Тепер же не обов’язково бути в натовпі, щоб колективно пережити надзвичайні емоції. Завдяки інтернету та соціальним мережам можна досить легко доводити людей і до стану ейфорії, і до афекту. А в цьому стані, як відомо, все посилюється багатократно. Радість стає захопленням, горе – відчаєм, страх перетворюється на жах, а гнів на лють. Тривале перебування в такому емоційному стані загрожує навіть порушеннями розумових функцій. Поведінкою людини починає керувати пристрасть, яка підпорядковує собі не тільки думки, але й вчинки. І тут емоції починають домінувати над розумом і здоровим глуздом. Тому не дивно, що досить часто доводиться спостерігати за неадекватною, екзальтованою поведінкою людей, які ще недавно були ледве не прикладом критичного мислення.
Цікаво, що емоції досить ситуативні і швидкоплинні, тож для їхнього підживлення потрібно постійно підкидати збуджувальну поживу. Саме для цього в Україні і призначене олігархічне телебачення з політичними ток-шоу. На яких ніколи не обговорюються шляхи виходу зі складних ситуацій або потреба в реформуванні країни. Все, що продукують такі шоу – це емоції, які завжди зашкалюють. Вони переводять суспільство зі світу об’єктивної реальності у вир суцільних емоцій. Вони переробляють конкретні факти на порожній звук, а третьорядні проблеми – на непорушні істини. Споживачі такого контенту навіть не підозрюють, що емоції можна перетворювати на капітали, впливи і владу. При цьому насущні потреби поступаються місцем безпредметним емоційним баталіям. У яких єдине, що залишається глядачам, – це співпережиття зі «своїм» табором або повна негація аргументів з протилежного боку.
Цікаво, що при таких маніпуляціях повністю спотворюється дійсність. Зникають чіткі орієнтири. Увага зосереджується на неважливих дрібницях, якими затуляють суть важливих справ. Наприклад, для того щоб не пояснювати відсутність справжніх реформ після Революції гідності, потрібно було перевести розмови в русло гасла «Бо Путін нападе». При цьому в хід пускалися найбільш огидні маніпуляції: спекуляція на крові героїв Майдану, прикривання захисниками та полеглими, оббріхування політичних конкурентів. В результаті таких маніпуляцій люди, вболіваючи за свого політичного гуру, змушені були, зціпивши зуби, захищати того від заслуженої критики. Захищати, хоча вони самі, можливо, найбільше постраждали від його діяльності.
Найгірше, що ці люди погоджуються бути маніпульованими. Приймають найпримітивніші відбріхування, які насправді своєю простотою ображають їхню ж гідність. Закривають очі на доведену записами телефонних розмов пряму корисливу комунікацію п’ятого президента України з Путіним. Особливо засліплені Порошенком, у пориві емоцій, готові пробачити все навіть Медведчуку, тільки для того щоб відвести підозри від свого політичного ідола. У більшому масштабі йдеться про те, що ця категорія людей готова змиритися навіть з продовженням панування кланово-олігархічної системи, тільки щоб не визнати факту, що саме Порошенко був найуспішнішим представником та захисником системи. Що завдяки йому ідеали Революції гідності так і не були реалізовані.
Саме емоційним засліпленням можна пояснити вперте небажання певної групи українців зрозуміти, що Петро Порошенко вправно координував свої дії з Владіміром Путіним. Що для нього бізнес-інтереси стояли вище, ніж державні. Що держава для нього була лише гарантією недоторканості його особистого майна і його примноження. Що Порошенко у всьому мусив мати зиск. А пафос, патріотична риторика й акторська гра були розраховані на викликання відповідних емоцій у щирої, але не критичної публіки. Публіки, яка вірить і любить. Яка вірить словам і не зважає на реальні дії. Яка здатна побачити щире бажання допомогти військовим кисневими концентраторами та ящиками полуниці, а не реальну втечу від допиту в СБУ у справі державної зради Віктора Медведчука.
Публіки, що охоче ведеться на маніпулятивні розробки штабу Порошенка для відволікання уваги від оприлюднених доказів його співпраці з Путіним за посередництвом Медведчука. Ці люди намагаються не помічати очевидного. Так само вони ціпеніють від власної люті до того, хто насмілився розірвати це порочне коло. Байдуже, що Зеленський повів боротьбу проти олігархів, позбавив Путіна безпосереднього впливу на прийняття рішень в Україні, усунувши його ключову особу від важливих процесів і помістивши того під домашній арешт. Вся його провина в тому, що він переміг їхнього гуру на виборах. Хай навіть з часом стане явною фальш й облуда їхнього об’єкта для поклоніння.
Прикметно, що всі ці люди навіть не готові зупинитися, стишити емоції, щоб розібратися, а якими ж були їхні власні початкові бажання? Чого вони прагнули? На що сподівалися? І як так сталося, що після Революції гідності вони стали відчайдушно захищати олігархічну систему, згортання реформ і навіть співпрацю з агресором? Чому більшість з них готова визнати за медіа-ресурсами олігархів Ахметова, Коломойського, Порошенка, Пінчука і Фірташа право на брехню, керуючись особистими емоціями, а не розумом. Питання в тому, чи не тому це сталося, що олігархічним медіа та різноманітним ЛСД-маніпуляторам вдалося успішно підмінити картину реального життя граничними емоційними станами? Коли реакцією на критичний аналіз ставали брудні прокльони та заклинання.
Людей привчили дивитися на навколишній світ через емоційні окуляри, які перше, що роблять – це спотворюють дійсність. Вийти з цього зачарованого кола дуже важко. Єдиною порадою для того, щоб в українському суспільстві нарешті запанував розум над емоціями, було б взяти свого роду тайм-аут. Аж поки не будуть вщент розгромлені олігархічні ЗМІ. А поки що, як при укусі змії, треба зберігати спокій і не впадати в панічний стан, щоб не пришвидшувати серцебиття, а отже й швидке поширення отрути в організмі. А ще краще не приймати взагалі емоційних ін’єкцій, які розганяють отруту брехні і лицемірства в душі і тілі.