В Україні триває реформа системи догляду і підтримки дітей. У Львові вже є чимало прикладів родин, які прийняли в сім’ю дітей, позбавлених батьківського піклування. Водночас діти з інвалідністю досі залишаються серед тих, кому найважче потрапити в сім’ю. Попри це, досвід багатьох родин показує, що діти з інвалідністю успішно зростають та розвиваються в сімейному середовищі, яке забезпечує турботу, прийняття та підтримку. І прикладом цьому є перший дитячий будинок сімейного типу (велика прийомна родина) для дітей з інвалідністю Марини Бороніної у Львівській громаді.
Перша у громаді велика прийомна родина (ДБСТ), яка виховує дітей з інвалідністю
Кожна дитина має зростати в безпечній та турботливій родині – незалежно від віку, статі чи стану здоров’я. Саме над тим, щоб діти, які залишилися без батьківського піклування, мали родини, активно працює Служба у справах дітей Львівської міської ради. Водночас одним із найбільших викликів у цій сфері залишається влаштування дітей з інвалідністю.
«Якщо зараз багато говорять про проблеми влаштування дітей-підлітків у сімейні форми виховання, то для дітей з інвалідністю це ще складніше завдання», – зазначає керівник Служби у справах дітей Володимир Фридрак.
Утім, у Львові вирішили шукати рішення цієї проблеми. У березні цього року в громаді створили першу велику прийомну родину (ДБСТ), яка прийняла на виховання дітей з інвалідністю. Мамою-вихователькою цієї великої прийомної родини стала Марина Бороніна. Створити будинок вирішили після одного з форумів, де виступала мама дитини з інвалідністю. Жінка зізналася, що спокійна за майбутнє своєї доньки лише доти, доки сама поруч.
Не пропустіть найважливіше Додайте ZAXID.NET у вибрані в Google
«Ця історія дуже зачепила. Почали говорити про розвиток підтриманого проживання для молоді з інвалідністю. Але нашу команду зачепило інше: у нас є діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які взагалі не мають сім’ї. Вони все життя можуть провести в інституціях через інвалідність – спочатку дитячих, потім дорослих», – розповідає Володимир Фридрак.
Страх не впоратися
Володимир Фридрак пояснює, що найбільшою перепоною для потенційних батьків часто стає страх не впоратися з відповідальністю за дитину з інвалідністю.
«Не всі люди готові прийняти дитину з інвалідністю у свою сім’ю. Основний страх – це боязнь не справитися. Такий страх є навіть у батьків, у яких народжується біологічна дитина з порушеннями. Їм важко звикнути. А тут людина свідомо приймає дитину в родину», – говорить посадовець.
Щоб подолати ці побоювання, Львівська міська рада спільно із партнерами – міжнародним фондом ЮНІСЕФ та благодійним фондом «Рідні» запровадили модель комплексної підтримки родин із дітьми з інвалідністю. Вона передбачає додатковий супровід, зокрема залучення особистих асистентів, які допомагають у догляді за кожною дитиною.
«Асистент відводить дитину до школи, повертається з нею додому, супроводжує на гуртки. Це суттєво допомагає батькам-вихователям. Ми зрозуміли, що найбільше людей лякає перспектива залишитися сам на сам із труднощами. Коли вони бачать конкретні механізми підтримки, тоді відчувають, що готові до такого кроку», – пояснює Володимир Фридрак.
Також кандидати у прийомні батьки та батьки-вихователі проходять підготовку, під час якої знайомляться з особливостями виховання дітей з інвалідністю. Надалі сім’ї можуть розраховувати не лише на послугу асистента дитини, а й на соціальний супровід, психологічну підтримку, допомогу в отриманні реабілітаційних, медичних та освітніх послуг.
Водночас головна мета полягає не лише в тому, щоб дитина зростала в сім’ї, а й у поступовому переході від інституційного догляду до сімейних форм виховання. Як пояснює Володимир Фридрак, ідеальний сценарій – допомогти дитині здобути навички для максимально самостійного життя. Водночас для молоді, яка через особливості захворювання потребуватиме постійної підтримки й у дорослому віці, місто розвиватиме партнерство з громадськими організаціями, що працюють у цій сфері.
Володимир Фридрак наголошує, що у дітей з інвалідністю є право бути усиновленими або влаштоваими в будь-яку сімейну форму виховання: під опіку/піклування, у прийомну сім’ю або велику прийомну родину.
Не мала сумнівів
Марина Бороніна з Дніпра – мама семи дітей, п’ятеро з яких – прийомні. Жінка стала мамою-вихователькою першої великої прийомної родини (ДБСТ), створеної у Львівській громаді, де виховують дітей з інвалідністю.
«У мене двоє біологічних синів. Старший син живе в іншому місті, а 16-річний з нами у Львові, але він вже навчається і живе в гуртожитку», – розповідає вона.
Нині у їхній великій прийомній сім’ї виховуються п’ятеро дітей: 4-річна Дарина та 11-річна Вікторія зі Львівської громади, 17-річна Софія з Кривого Рогу, а також двоє хлопців із Дніпра – 13-річний та 14-річний Олександри. Четверо з п’яти вихованців мають інвалідність. Серед їхніх діагнозів – синдром Дауна, легка інтелектуальна недостатність, затримка психічного розвитку та поведінкові розлади.
Із хлопцями та Софією Марина Бороніна була знайома ще до створення ДБСТ. Раніше вона працювала у реабілітаційному центрі «Горлиця» у Дніпрі.
«Я корекційний педагог, дефектолог за освітою. Навчала і виховувала дітей з порушеннями розвитку. Коли нас евакуювали через війну до Туреччини, там я вже була вихователькою. Це вже була не робота, а родина. Прийшло розуміння, що можна продовжувати в цьому ж напрямку, але вже офіційно як мама», – зазначає мама-вихователька.
Марину Бороніну у всьому підтримує її мама, яка проживає з нею і дітьми, та допомагає в побуті. Діти називають її «бабуля». Марина каже, що не мала сумнівів щодо створення великої прийомної родини.
«Є дуже велика підтримка з різних сторін – від міської ради, Служби у справах дітей, благодійного фонду “Рідні”. І якщо є якась проблема – я можу звернутися, і питання вирішується дуже швидко. Тому складнощів немає, все ж таки ми працюємо заради дітей», – зазначає жінка.
Лише важливі новини – підписуйся на наш WhatsApp-канал
Також Марина Бороніна позитивно оцінює залучення асистентів для дітей з інвалідністю.
«У нас зараз двоє асистентів, ще з одним підписуємо документи. Асистенти допомагають дітям адаптуватися, ходити до школи, контролювати емоції, товаришувати. Самі б ми не впоралися. Якщо канікули, то асистенти возять дітей на прогулянки. Це дуже розвантажує мене як маму. Я спокійна, бо знаю, що є підтримка», – пояснює Марина Бороніна.
«Історія Марини — це приклад того, як любов, професійний досвід і підтримка можуть змінити життя дітей. Разом зі Службою у справах дітей Львова та ЮНІСЕФ ми допомогли створити для них не просто нове місце проживання, а справжній дім.», – розповідає СЕО благодійного фонду «Рідні» Мар’яна Романяк.
Діти у сім'ї змінюються
Головною зміною у своїх вихованцях Марина Бороніна називає появу довіри до дорослих, відкритість у прояві емоцій та розвиток життєвих навичок, яких діти були позбавлені під час перебування в інституційних закладах.
«Вони розкриваються, їм не треба доводити, що вони хороші. Вони знають, що їх люблять різними, навіть коли вони емоційно нестабільні», – каже Марина Бороніна.
За словами мами-виховательки, діти навчилися краще взаємодіяти одне з одним, здобувають нові побутові навички, більше спілкуються та легше будують стосунки з оточенням.
«Сашко починає розмовляти. Йому 14 років, і раніше він мав значні проблеми з мовленням. Колись не міг навіть витерти стіл ганчіркою, а зараз уже чистить овочі та миє посуд. Для нього це справді великий прорив. Даринка раніше обіймала всіх без винятку, а зараз вона вже розуміє, хто є її надійним дорослим, навчається розрізняти своїх і чужих. Раніше такого усвідомлення в неї не було. Але їм ще треба багато вчитися, бо вони були позбавлені цього багато часу. Вони були в замкненому просторі», – зазначає мама-вихователька.
Діти вчаться краще взаємодіяти один з одним, здобувають нові побутові навички
Марина Бороніна переконана, що ніщо не може замінити дитині сім’ю. За її словами, сьогодні діти в її великій прийомній сім’ї мають можливість розвиватися, спілкуватися та відчувати себе частиною родини.
«Діти в родині навіть сміються щиріше. У них з’являється весь спектр емоцій. Коли я вирішила створити дитячий будинок сімейного типу, то від самого початку знала: ми не будемо закривати дітей удома. Ми завжди кудись їздимо, відвідуємо різні заходи, проводимо час поза домом. Я прийняла дітей у родину не для того, щоб вони сиділи вдома й залишалися невидимими для суспільства. Хочу показати, що діти з інтелектуальними порушеннями мають жити повноцінним життям, бути частиною громади, спілкуватися, навчатися та розвиватися так само, як і інші діти», – підсумовує Марина Бароніна.
Мама-вихователька закликає батьків не боятися і просити про допомогу.
«Дитині не потрібні ідеальні батьки. Їй потрібні люди, які люблять її та готові вчитися разом із нею. Тоді все вдається. Кожна дитина має право на повноцінне життя, а дати його може саме родина. Тому батькам не варто боятися просити про допомогу, коли вона потрібна», – каже мама-вихователька.
Роль сім'ї у формуванні дитини
Психологиня БФ «Рідні» Зоряна Спринська наголошує, що родинне середовище створює умови для гармонійного розвитку дитини та її успішної соціалізації.
За словами фахівчині, найбільший вплив на формування особистості має саме сім’я. Спостерігаючи за поведінкою батьків, дитина засвоює моделі взаємодії з іншими людьми, які згодом переносить у власне доросле життя. При цьому не має значення, чи йдеться про біологічну, чи про прийомну родину.
«Що позитивніші моделі поведінки бачить дитина в сім’ї, то успішнішою буде її соціалізація. Потім вона будує власне життя за тими принципами, які засвоїла вдома», – пояснює психологиня.
Водночас в інтернатних закладах можливостей для формування життєвих навичок та самостійності значно менше.
«Дитина може навчитися бути самостійною лише тоді, коли їй дозволяють проявляти самостійність. А за самостійністю приходять незалежність і відповідальність», – зазначає Зоряна Спринська.
Окрім побутових навичок, саме в сім’ї дитина здобуває перший досвід фінансової грамотності та соціальної взаємодії. Вона спостерігає, як батьки планують сімейний бюджет, роблять покупки, розподіляють витрати та поступово залучають дітей до повсякденних рішень. Саме такі щоденні практики допомагають дитині підготуватися до самостійного дорослого життя.
Інвалідність не визначає особистість
Говорячи про стереотипи щодо дітей з інвалідністю, психологиня Зоряна Спринська зазначає, що найбільше упереджень сьогодні демонструють саме дорослі.
«У дітей практично немає стереотипів. Молодь також набагато відкритіша до інакшості», – каже фахівчиння.
Серед головних страхів потенційних усиновлювачів та прийомних батьків Зоряна Спринська також називає побоювання не впоратися з потребами, мати недостатню державну підтримку та можливе несприйняття з боку суспільства. На її переконання, інвалідність не визначає особистість людини і не повинна стати причиною для упередженого ставлення.
«За кожною людиною стоїть її індивідуальність і неповторність. Що більше ми відрізняємося одне від одного, то цікавішим є наше суспільство. Нам не потрібно всіх жаліти – нам потрібно навчитися розуміти одне одного», – зазначає психологиня.
Людям, які лише замислюються над тим, щоб прийняти дитину у свою родину, Зоряна Спринська радить насамперед не боятися та не сприймати це як непосильний виклик. Водночас вона наголошує, що майбутні батьки повинні розуміти потреби і особливості розвитку конкретної дитини та реалістично оцінювати власні можливості.
«Батькам важливо розуміти потреби та особливості дитини, яку вони приймають у сім’ю. Адже основою такого рішення є готовність дарувати любов, турботу та підтримку. Якщо людина готова ділитися своєю любов’ю, вона точно впорається», – каже психологиня.
Історія родини Марини Бороніної вкотре доводить: всі діти мають зростати не в інституціях, а в родині, де є любов, турбота, підтримка і безпека. Попри всі виклики, саме сімейне середовище дає дитині можливість розвиватися, відчувати себе потрібною та впевнено дивитися у майбутнє.
Цей приклад також показує, наскільки важливою є співпраця родин, громад, державних установ і громадських організацій. Коли об’єднуються небайдужі люди, діти отримують найцінніше – дім, сім’ю та шанс на повноцінне життя.
Цей матеріал створений БО «БФ «РІДНІ»» та ЮНІСЕФ за фінансової підтримки уряду Сполучених Штатів Америки (США). Думки, висловлені в матеріалах, є позицією авторів і не обов’язково відображають політики та погляди уряду США та/або ЮНІСЕФ. Права інтелектуальної власності на матеріал належать БО «БФ «РІДНІ»». Будь-яке використання можливе виключно після отримання письмової згоди БО «БФ «РІДНІ»». Всі права захищено.