Українські ЗМІ вперто пишуть про контрнаступ на Херсонщині. Хоча я вже неодноразово зауважував у своїх попередніх дописах, що поки що йдеться про контрнаступальні дії, не про, власне, контрнаступ. Суспільство очікує швидких перемог, і його можна зрозуміти.
Складніше зрозуміти осіб, які гордо називають себе військовими експертами, але не здатні пояснити відмінність між контрнаступом та контрнаступальними діями. Причому немає різниці, йдеться про 2022-й рік чи про 1944-й.
Нині наша увага сконцентрована головно на правому березі Дніпра. Чекаємо на звільнення Херсона й відправки Дніпром барж з херсонськими кавунами.
Хоча наприкінці минулого тижня з переможними реляціями ми трішки перемкнулися на Донецьку і Луганську області. У будь-якому разі зараз відбувається гра нервів, перевірка витримки сторін, здатності швидко оцінити ситуацію на полі бою. І це не стосується нас із вами, а тільки військового командування.
Активні дії Сил оборони на правому березі Дніпра побачили всі, там є славні здобутки. Усе завдяки тому, що стратегічна ініціатива за нами на цьому напрямку вже мінімум півтора місяця.
Проте Сили оборони активно діють і на Мелітопольському/Бердянському напрямку. І попри дещо меншу увагу саме оборона цього напрямку наразі є головним завданням для росіян. Як зазначив знаний військовий експерт Костянтин Машовець, для того щоб втримати сухопутний коридор з Росії до Криму, росіянам треба повністю окупувати Запорізьку і Донецьку області. Інакше цей коридор буде дуже вразливий.
Також на Ізюмському напрямку Сили оборони завдають точкових ударів, що створює відчутні проблеми для окупаційних військ.
Тож українські Сили оборони активно діють на трьох основних напрямках, а росіянам доводиться наразі вгадувати, де буде основний удар, щоб туди надіслати резерв. А ще ж у них невирішеним залишається поставлене Кремлем завдання вийти на адмінкордон Донецької та Луганської областей до 15 вересня. Відповідно у них відбувається значне розпорошення сил та засобів.
Нещодавно Сили оборони ще ускладнили завдання росіянам. Форсували річку Сіверський Донець і зайшли в село Озерне. Судячи з відео, оприлюдненого захисниками, ніхто не мав наміру там затримуватись. Це була радше демонстрація того, що ми можемо зробити. Що нам не треба для швидких та болючих ударів наводити понтонні переправи. Що навіть піхота з ТрО та стрілецький батальйон НГУ можуть завдати відчутного удару.
Тепер росіянам доведеться посилювати оборону всього берега річки, змінювати логістику, збільшувати кількість людей на позиціях, розтягувати резерви.
Водночас через активні дії українських вояків на Луганщині росіяни змушені частково зупинити активні наступальні дії там і почати покращувати оборону.
Тож завдання з виявлення, де буде наступний великий удар українських сил, ще більше ускладнилось. Бо до нього треба бути готовим усюди, а на фронті протяжністю понад 1300 км і це не так просто зробити. Особливо, коли точні удари HIMARS по російських складах з боєкомплектами наробили неймовірних проблем з логістикою. Пошук потенційної «великої проблеми (слона)» є ключовим для росіян зараз.
Ми ж потрошки посилюємо тиск, змушуючи ворога залучати всі наявні резерви та реагувати саме на наші дії.
Стратегічна ініціатива у нас. Це ще далеко не перемога. А просто перехоплення ініціативи на більшості ділянок фронту.