Україна, на відміну від багатьох країн, має глибокі коріння своєї державності, і багату історію військових формувань, які впродовж тисячоліть воювали за незалежність своєї землі: від княжих часів, козацтва і визвольних змагань до сучасних мужніх захисників та захисниць, які боронять нашу державу від Росії.
На жаль, зараз ми проходимо дуже болісний історичний урок, бо впродовж 29 років так і не змогли належно оцінити професію військового, упослідили, знецінили її, а тому маємо війну на Сході України і частину окупованих територій.
Суверенітет дорого коштує, і ми, українці платимо за нього дуже велику ціну – життя тисячі воїнів, які пішли у бій за волю України.
Українська армія — сильна, мужня, сучасна. І мені імпонує ізраїльський досвід, коли і дівчата, і хлопці мають обов’язок пройти військову службу. Саме в армії доформовується «моральний хребет» молодої людини, формуються цінності. Саме там громадяни отримують відчуття власності та відповідальності за свою країну. Тому вважаю, що усі мають пройти військову службу (хоча, в залежності від обставин і стану здоров‘я, вона може бути різною).
Довіряють армії, бо там є жертовність
Протягом останніх 5-ти років ми з колегами активно досліджуємо питання довіри, зокрема у Львові. Два роки тому, коли ми організували у місті Бієнале довіри, то з міжнародними експертами обговорювали рівень довіри до інституцій в Україні. У мене виникла гіпотеза, що довіра пов'язана з жертовністю. І це справді так.
Погляньте, кому довіряють українці? Нещодавні дані від фонду «Демократичні ініціативи» та соціологічної служби Центру Разумкова свідчать про те, що українці найбільше довіряють Збройним силам України — 65% опитаних, церкві — 63%, волонтерським організаціям — 63%, Держслужбі з надзвичайних ситуацій — 53,3%, добровольчим батальйонам — 52,7%. Тобто довіряють тим, хто є найбільш жертовним. Водночас, недовіру до Кабміну висловили 72%, Верховній Раді — 75% , Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі — 70,5%; Вищому антикорупційному суду — 70%; Нацполіції — 58%.
З одного боку, бачимо позитивну тенденцію, коли така інституція як армія починає займати гідне місце в нашому суспільстві. Однак водночас, бачимо і тривожний сигнал, українці не мають довіри до держави та державних інституцій. І цей рівень довіри низький в Україні із року в рік. На Бієнале довіри міжнародні експерти оцінили таку тенденцію як тривожний сигнал. Тому закликаю інші державні інституції подивитися на той рівень жертовності, який є у наших воїнів, і почати їх наслідувати: у провладних кабінетах це легше робити, аніж під свистом куль на війні.
Армія – одна з тих інституцій, яка має бути найміцнішою
Якщо ми хочемо перемогти у війні, то наш бюджет на оборону має бути більший, ніж у наших ворогів. Тому-то такою важливою є економіка, яку, на жаль, провладна більшість так само упослідила: коли є час, то розглянемо якийсь закон, а як немає часу, то хай підприємців самі дають собі раду. У суспільному дискурсі економічне питання відійшло на задній план: ні люди, ні влада не говорять про економічний розвиток як пріоритет на сьогодні.
А економічний розвиток – це питання нашої національної безпеки. Саме економіка дає матеріальні ресурси для утримання дієздатної армії, яка може дати відсіч будь-якому агресору. І саме сильна економіка – важлива передумова перемоги у війні.
Нашу позицію щодо агресора треба базувати на трьох принципах: стримування, стійкість, діалог. Україні слід різко збільшити власні безпекові можливості, які б унеможливили агресію у майбутньому. Оборона – це гроші. Оборонний бюджет України в 2019-му склав приблизно 3,4% від ВВП. В абсолютних цифрах у 2019-му – це орієнтовно 8 млрд $, а цього року це – 10 млрд $, що менше ніж, наприклад, у Польщі (майже 13 млрд $) чи в рази менше аніж у Росії (понал 60 млрд $). Така ситуація вимагає негайно збільшити власну оборонну спроможність.
Як? Є два варіанти. Перший – шляхом збільшення відсотка від ВВП на оборону. Але у цьому випадку ми цементуємо нашу відсталість, оскільки багато скеровуємо на оборону і мало – на розвиток. До того ж накладається криза через пандемію, і ми не маємо можливості виділяти такі кошти, бо треба рятувати медиків та соціально незахищених людей.
Другий варіант – збільшити економічний потенціал України. Наш ВВП на особу сьогодні у 3,5 рази менший, ніж у Росії. Щоб захистити державу, нам треба її зміцнити. Економіка – надважливий фронт у сьогоднішній війні, тому треба цей фронт розвивати.
Академік Ігор Юхновський, виступаючи у Верховній Раді з нагоди 30-ї річниці прийняття Декларації про державний суверенітет України, звернувся до президента так: «Будьте рішучим, мудрим і непереможним, не бійтесь воювати, на те у вас є Збройні Сили всієї країни».
Ми, справді, маємо армію Непереможних і Нескорених, і віки лихоліть нас не зламали. Тепер наш обов'язок – цю армію гідно забезпечити! Тим, хто воював, маємо нині низько вклонитися і всіляко підтримати, адже багато, через підірване здоров’я, не можуть собі дозволити працювати на повну, як до війни. Маємо обов’язок підтримати родини тих, хто загинув на війні. Також маємо гідно оцінити роботу суспільно важливих професій. Це другий пункт програми «Голосу». А професія військових – одна з найважливіших.
Віддаємо честь усім нашим військовим, які воюють, нашим ветеранам та сім’ям тих, чиї сини і доньки загинули на війні. Ми перед вами в боргу. Тішуся, що свято 14 жовтня починає набирати величезної державної ваги в Україні. Низький уклін нашим Захисникам та Захисницям!