Днями симфонічний оркестр Львівської філармонії імені Мирослава Скорика відзначив 120-ту річницю з дня свого створення. За цей солідний проміжок часу оркестр пережив чимало подій, зокрема і війни, навіть ювілей довелось відзначати під час повномасштабного вторгнення Росії, коли половина філармонійного залу завалена ліками, які очікують своєї черги вирушати на фронт та деокуповані території.
В історії львівського оркестру були не лише війни та окупація. Була співпраця з Малером та Штраусом, Скориком та Станкевичем.
З усього розмаїття подій ми обрали десять та спробували розповісти історію оркестру у десяти фактах.
Десять цікавих фактів про симфонічний оркестр Львівської філармонії
- «Офіційним» днем народження оркестру вважається 27 вересня 1902 року, адже саме в цей день відбувся перший концерт новоствореного колективу у театрі графа Станіслава Скарбка (сьогодні там працює театр імені Марії Заньковецької).
- Головним диригентом оркестру став талановитий і прогресивний музикант Людвік Вітезслав Челянський (1870-1931). Поряд з ним за диригентським пультом працювали Генрик Ярецький та Генрик Мельцер-Щавінський.
- Впродовж першого сезону за участі оркестру відбулося понад 114 концертів, а загальна кількість відвідувачів перевищила 115 тисяч осіб.
- Як запрошені диригенти із львівським колективом виступали Ріхард Штраус, Ґустав Малер, Руджеро Леонкавалло, Мечислав Карлович, Лоренцо Перозі.
- У 1933 році оркестр став філармонічним. «Інавгураційний» симфонічний концерт «новоствореного» оркестру Львівської філармонії відбувся 20 листопада 1933 р. Керував колективом Адам Солтис.
- Із симфонічним оркестром виступали видатні композитори – Моріс Равель, Бела Барток, Кароль Шимановський, солісти – Антон Рубінштейн, Ферруччо Бузоні, Ванда Ландовська, Леопольд Годовський, Яків Мільштейн, Ежен Ізаї, Пабло Казальс, співаки – Адам Дідур, Станіслава Корвін-Шимановська та ще багато інших.
- З приходом радянської влади оркестр очолив Ісаак Паїн. Також до роботи в оркестрі запросили львівського диригента та композитора – Миколу Колессу.
- У період німецької окупації, у 1941-1944 рр., філармонія не діяла. У повоєнний час оркестр довелося комплектувати заново, що відбулося спільними зусиллями Ісаака Паїна, Діонізія Хабаля, Нестора Горницького та Миколи Колесси. Колектив поновив роботу у серпні 1944 року.
- Впродовж 1953-1957 рр. та згодом – у 1987-1989 роках диригентом оркестру був Юрій Луців. З 1964 по 1987 рік симфонічний оркестр очолював Дем’ян Пелехатий, який плідно працював із колегами Романом Филипчуком та Ігорем Сімовичем. З 1989 року головним диригентом оркестру був Іван Юзюк, диригентами – Роман Филипчук та Ярема Колесса. Надалі цю посаду обіймали Айдар Торибаєв, Ілля Ступель, Тарас Криса.
- Від 2018 року оркестр плідно співпрацює з відомим американським диригентом українського походження Теодором Кухарем, який впродовж цих років був головним запрошеним диригентом, а з травня 2022 року є головним диригентом оркестру.
Саме з Теодором Кухарем ми поговорили про особливості львівського оркестру та про співпрацю з цим колективом.
«З цим оркестром працювали видатні музиканти»
Володар численних міжнародних нагород, Теодор Кухар входить в десятку рейтингу «найкращих диригентів світу сучасності» за версією Classic Today. Він був диригентом Філармонійного симфонічного оркестру Брізбена (Австралія), художнім керівником-головним диригентом Національного симфонічного оркестру України(понад 300 спільних виступів, 80 записів та гастролі на чотирьох материках), філармонічного оркестру Яначека (Прага), Національного симфонічного оркестру Венесуели (Каракас), нещодавно став також професором та диригентом університету Нью-Йорку та головним запрошеним диригентом симфонічного оркестру Таунсвілла (Австралія). У його доробку – понад 140 дисків для таких лейблів, як Naxos, Brilliant Classics, Ondine, Marco Polo та Toccata Classics.
Ми поговорили з маестро про те, що відрізняє львівський оркестр та про те, як часом життя створює несподівані зв’язки та сюжети.
Родина та оркестр
Мій дідо, Роман Придаткевич народився у 1985 році. Він з батьками приїхав до Львова коли йому було два роки, а у три роки він почав грати на скрипці. Коли цей оркестр народився, йому було сім років.
Роман Придаткевич став успішним скрипалем, Роман Придаткевич став також видатним композитором. Він вчився у Львові до 15 років, а поїхав вчитися до Відня та Берліну. Але завжди вважав Львів своїм містом.
Коли ми молоді, найбільший вплив на нас мають герої, які роблять те, про що ми мріємо. Жодна дитина не може мати успіх, чи це є футболіст, чи музикант, без кумирів, без людей, на яких ми можемо рівнятись. Саме таким для мене був мій дід.
Ми багато говорили про його вчителів, про Львів, про те, хто на нього мав більший вплив. І хто міг би знати, що там де почалося його музичне життя, зараз триває моє.
Я часто говорю, що якби моя мама, Ганна Придаткевич, мала дуже сильний характер. Батько хотів, щоб я став лікарем або адвокатом.
І якби цей оркестр не народився 120 років тому, коли молодий Роман Придаткевич шукав натхнення, шукав свої мрії, то цілком можливо, я мав би зовсім іншу професію і ми б з вами не розмовляли. Я хотів кинути скрипку сто разів, коли був молодим. Але мама та дід не дозволили. І хто ж тоді знав, що воно так цікаво вийде.
Європейське коріння львівського оркестру
Те, що робилося у Львові у 1902 році є зовсім інакшим, ніж те, що робилось у Києві чи Харкові, чи в Одесі. Я дуже багато не розумів з історії свого діда, своєї родини, поки не почав тут працювати.
Володимир Сивохіп правильно казав, що з цим оркестром працювали видатні музиканти, такі як Густав Малер, наприклад. Чи Ріхард Штраус. Цей оркестр має свою історію, своє коріння, європейську традицію. Це відчувається навіть сьогодні.
Цікаво, що під час локдауну Львів став чи був найактивнішим музичним містом у світі. Бо все коли було все зачинено, у Львові музичне життя якось продовжувалось. Це не лише тримало музикантів у формі, це була колосальна демонстрація світові наших можливостей. У час, коли наша професія буквально вмерла на два роки, у Львові життя тривало.
Я це розповідаю до того, що в той час усі твори виконувались малим складом. Ми грали Моцарта, Гайдна. І навіть зараз, через стільки поколінь, грати віденську класику у Львові набагато легше, нід, наприклад у Києві. Вона не відчувається стилістичною екзотикою. Тут є традиції. Тут відчувається європейське коріння, яке було тоді, 120 років тому, коли оркестр народився.
Фото Юрія Грязнова та Галини Кучманич