На Різдво ми згадуємо сімейні традиції, релігійні обряди, слова колядок, готуємо за давніми рецептами кутю та стелимо святковий обрус. Упродовж століть традиції свят в Україні трохи модифікувалися, щось запозичено в інших регіонів, додаються сучасні тенденції, але основа залишається та сама.
Якраз напередодні Різдва у видавництві «Лабораторія» вийшла друком книжка фольклористки, антропологині Дар’ї Анцибор «Під подушку чи під ялинку? Антропологічне дослідження свят», в якій авторка детально пояснює, як і коли виникло свято Різдва, які традиції були у наших предків та як вони змінювалися під впливом історії.
ZAXID.NET побував на її презентації у Львові і подає основні тези дослідження про еволюцію традицій Різдва в європейському контексті.
«Різдво називали малою Паскою»
Авторка дослідження зазначає, що у часи Середньовіччя Різдво не святкували так, як зараз. Його вважали малою або другою Паскою. Точного часу народження Христа ніхто не знає, тому Церква довший час вагалася з датою святкувань.
Дата 25 грудня вперше з’явилася у 330-х роках у Римі, звідки поширилася на Близький Схід, Єгипет і далі. На святкування могли вплинути певні язичницькі вірування, пов’язані з сонцестоянням.
«Питанням, коли народився Ісус, перші християни почали цікавитися значно пізніше, це було другорядним, тому, власне, і в Біблії цього не вказано, там зовсім інші акценти», – розповіла Дар’я Анцибор. У її книжці зазначено, що «ймовірно, дата Різдва певним чином пов’язана з культом Мітри й непереможним Сонцем, а свято виникло в часи правління Костянтина».
Зима – той час, коли наші предки мали менше роботи на полі і більше часу на святкування. Зимове сонцестояння асоціювалося з тим періодом року, коли старе світило помирало і народжувалося нове. Дні були темні, а морок завжди навіює думки про щось неприємне. Тому ще давні слов’яни здійснювали певні ритуали для народження нового сонця і закликання швидшого приходу весни.
Вертеп, коляда, дідух, кутя
Українські традиції Різдва мають багато спільного з іншими європейськими народами. Кутю до сих пір готують у скандинавських країнах, так само у слов’янських, зазначає Дар’я Анцибор.
Наші предки святкували Різдво 12 днів до Водохреща, це був період колядувань. У давні часи колядою називали не тільки обрядові сезонні пісні на прославляння Ісуса, але й страви, частування гостей, вогонь, який запалювали в печі. А у болгар, пише антропологиня, коладою називали колоду, яку спалювали на Різдво.
В українців таким ритуальним об’єктом був сніп соломи – дідух. Він ставився у світлиці для добробуту і гарного урожаю в новому році. Слово походить від діда, тобто предка, адже Різдво це ще й час поминання померлих близьких.
Тут же згадуємо традицію на Святвечір ставити додаткові прибори для родичів, які навідують в цей час, дмухати на порожній стілець і запалювати свічку. Також посуд і страви Святвечора не прибирають зі столу до ранку Різдва – щоб душі предків могли «погоститися».
Фольклористка пояснює, що кутя нагадує поминальне коливо і це саме та страва, якою вшановують предків. Тому з неї зазвичай починають святкову трапезу. Основа куті – це зерна злакових, які символізують урожай і народження, здатність помирати у землі й відроджуватися заново.
Традиція стелити сіно на і під святковий стіл нагадує нам ясла, де народився Ісус. Також відразу згадуємо про особливе ставлення, задобрювання тварин і худоби в цей період, бо Христос народився «поміж бидляти».
Ну і зрозумілий атрибут свічки – очищення, пам’ять, поминання. Світло уособлює тепло і надію. Вогонь запалюють на всі важливі дійства, а у символіці Різдва особливо багато світла і вогню.
«Найкоротші дні, найдовші ночі. Люди потребували світла, воно давало надію, що ми все переживемо і все буде добре», – пояснює дослідниця.
Дар’я Анцибор розповідає, що слово «вертеп» означає печеру для народження Ісуса і первісно це було те, що сьогодні ми називаємо шопкою (будиночок з фігурами, які відтворюють сцену народження Христа).
В Україні перші вертепні драми стали популярними після Берестейської унії, за гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного (1600-1620-і). Це був час розділу Церкви на греко-католицьку і православну, таким чином духовенство хотіло зміцнювати і поширювати православ’я популярними методами. Водночас це було регламентоване, контрольоване священиками виконання «канонічних» колядок, дотримання і популяризація традицій. Частину сценарію вертепу укладали священики. Вертеп був однією з найулюбленіших розваг часів Гетьманщини і користувався популярністю як серед простого народу, так і козацької старшини і духовенства. З часом ці традиції перейняли і греко-католики.
Про еволюцію колядок ZAXID.NET розповідав тут. Дар’я Анцибор пише, що коли Різдво і коляду офіційно заборонила радянська влада, за дверима українських домівок тихцем продовжували дотримуватися сімейних традицій. Шістдесятники намагалися колядувати гуртом, але підпільно, у когось вдома, часто навіть на Новий рік.
Ялинка
Дідух і ялинка – семантично не пов’язані між собою символи. Тому нема сенсу сперечатися, що з них автентичніше для українців, вважає Дар’я Анцибор. Дідух стосується урожаю і поминання предків. А ялинка – християнський символ райського дерева.
Ставити ритуальне дерево на важливі події у багатьох народів означало зв’язок між світами, оберіг, символ життя і модель світобудови. Згадаймо традицію будівельників, поширену навіть зараз, встановлювати деревце або квітку на даху зведеного будинку.
У світовій історії згадки про різдвяні ялинки з’являються у XV столітті. Хвойні дерева – вічнозелені, не скидають листя, отже уособлюють відродження природи після зими і зможуть захистити від злих сил, вірили предки. «Через вічнозеленість (невмирущість) і гострі голки (все гостре відлякує нечисть) ялину й сосну наділяли захисними силами, що не дають покійнику ходити після смерті», – пише Дар’я Анцибор у своїй книжці.
Фольклористка зазначає, що на Поліссі зберігся обряд прикрашання вічнозеленого деревця на Масляну, яка святкується у березні. Це своєрідні проводи зими, символ перемоги тепла над холодом, а дерево закликало прихід весни й урожай. Також є відомості про прикрашання українцями гілля 1 вересня на Семена: тоді вперше після літа запалювали вогонь у приміщеннях, а на ринку гільце прикрашали свічками, стрічками, яблуками та іншими солодощами.
Великий внесок у популяризацію ялинки на Різдво зробили німці у період Реформації. Завдяки протестантам ялинки як атрибут Різдва спершу стали традицією на німецьких землях, а потім поширилася світом. У Європі вона стала масовою у другій половині XVIII–XIX ст. Спершу ялинки ставили лише на площах міст.
В Україну традицію ставити і прикрашати ялинку привезли німецькі переселенці, потім – католики. Перша офіційна згадка про встановлення ялинки – 1811 рік в Одесі.
Вдома ялинки ставили спершу заможні містяни. Це був дорогий декор, тому її тримали не лише на Різдвяні свята, але й до Нового року. Першими прикрасами домашніх ялинок були стрічки, витинанки з паперу, яблука, горіхи, ласощі, згодом додалися свічки. У селах на початку XX століття проводили колективні різдвяні ялинки, переважно в недільних школах.
У західних регіонах під ялинкою ставили маленькі вертепи з картону, тканини, мішури. Родина Косачів згадує про самодіяльні театральні постановки – не тільки різдвяних сюжетів, а ще й твори класиків.
В українських Бескидах поширилася практика з південної Польщі робити полазничку – верхівку сосни чи ялинки, яку підвішували догори дриґом. Іншим варіантом, зокрема у східній Галичині, було обвивання хвойними гілками спеціального колеса, сита або обруча (адвент-вінок). Його прикрашали іграшками з паперу і соломи, яблуками, горіхами, а також часником, цибулею, квасолею і підвішували до стелі на сволок над різдвяним столом.
Подарунки на Різдво
Коли ялинка з’явилася в українських оселях, вона сама виконувала роль святкового подарунка для дітей. Її крадькома прикрашали дорослі, чіпляли на неї ласощі – пряники, пастилу, яблука, горішки, мармелад, а тоді, після святкової вечері, запрошували у парадну кімнату, де діти частувалися їстівними прикрасами. Дорослі пояснювали дітям, що ялинку приносить ангел або Ісусик.
Іграшки на ялинку часто майстрували власноруч, однак вже з 1830-х років у магазинах великих міст продавали фабричні прикраси з-за кордону. З часом підтягнулися і крафтярі: майстри робили картонажі, коників, музичні інструменти та іграшки на замовлення.
У XIX ст. біля ялинки ставили столи з подарунками і для дорослих: книжками, вишитими сорочками, а іноді навіть чоботами.
Радянська атеїстична ідеологія витіснила Різдво Новим роком, а подарунки дітям почав приносити Дід Мороз і Снігурочка 1 січня. Однак давніші традиції берегли у сім’ях, де до дітей все одно вночі приходив Миколай.
***
Дар’я Анцибор зазначає, що усі традиції з часом змінюються, але немає нічого поганого в тому, коли ми до звиклих додаємо якісь свої особливі сімейні чи регіональні обряди.
«Кутя була всюди, але не на Закарпатті – там були хліби. Павуки із соломи були, але не у всіх регіонах, дідуха ставили скрізь – в українців взагалі дуже сильний культ хліба і зерна. 12 страв теж не всюди були, часто їх було шість-дев’ять. Не варто дуже піддаватися якимось вимогам канонічності чи категоричним заборонам. Краще розпитати бабусь, як було прийнято у них в родині, почитати етнографічні записи зі свого регіону. Можливо, з цього переліку щось захочеться додати у свої сімейні традиції. Нам важливо зберігати значення і певні символи, але це нормально, якщо ми будемо додавати своє», – переконана Дар’я Анцибор.
Із відновленням незалежності України ми відроджуємо давні народні традиції. А з переходом на новий календар дух Різдва ще більше об’єднав країну – православних, католиків і протестантів.