Купив ковбаску і шпондерок в дорогу і заплямував коричневого кольору паперовий пакетик, в який мені ці шпондерок і ковбаску загорнули. А принагідно заплямував ім’я (і прізвище) людини, яка вирішила себе увіковічити на клаптику коричневого паперу.
Я цього не хотів робити – заплямувати когось, але це сталось об’єктивно: доволі жирні ковбаска та шпондерок цілком природно залишили плями на пакетику і, звісно ж, на ім’ї (і прізвищі) людини, яка добровільно вирішила в саму себе загорнути мої ковбаску та шпондерок. Дивно – подумав я собі: адже жити цьому пакетику з ім’ям (і прізвищем) доведеться зовсім недовго, дуже скоро цю паперову торбинку просто зімнуть й спровадять до смітника. А тому коричневий пакетик не лише переживе сором зплямніння, але й ганьбу видворення на смітник. Разом з ім’ям (і прізвищем) людини на ньому.
Що ж, огидне бажання пролізти до Києва будь-якою ціною завжди веде до Грибовичів. І це не парадокс. Це – синдром паперового пакетика. Зробленого в Україні…