Після знайомства з третьою книгою Романа Черковського «Таксист» можна з певністю говорити, що цей автор сягнув доброго письменницького рівня і стилістичної вправності. Більше того, він цілком освоїв романний жанр і зумів сповна реалізувати філологічну майстерність.
Стиль справді легкий і читати справді цікаво. Крім того, у Черковського вже почався той етап творчості, коли автор сам починає компонувати сюжет і моделювати сцени, а не списувати їх зі щоденного письменницького побуту. Хоча, з іншого боку, це глибоко індивідуальне, бо, коли є письменницьке чуття, а не лише питомо людський потяг бачити своє ім’я на обкладинці книжки, то й відразу починає виникати література, а не щоденники. Але так само можна все життя тільки й писати щоденники у різних жанрах. А причина банальна – просто так простіше, ти відразу «в темі». Якщо ж хочеш написати роман про електрика, то треба попрацювати і теоретично, і на практиці. Ну а якщо ти вже літератор, то чому б не написати про собі подібного? Саме тому у сучасних письменників так багато творів про письменників. Крім того, майже завжди вигаданих. А це значить, що написано про них самих, лиш інше ім’я.
Я веду ось до чого – перший роман Черковського «Фрондео» також написаний «в темі». Як тоді відзначила Ольга Деркачова, герої цієї книжки «полюбляють мистецтво, літературу, філософію, гумор, вино і жінок». Себто стандартний набір гуманітарія. Друга книжка письменника – збірка оповідань «Ігри мізантропа». Тематичний спектр набагато ширший, бо кожен текст про своє, але, беззмінно, актуальне для нинішнього українського суспільства. Проте не нижче письменницької гідності. Себто мелодраму за тим чи іншим оповіданням можна зняти, але аж ніяк не телесеріал. Ще Степан Процюк підкреслив, що оповідання Черковського «щасливо сполучають майже непоєднувані риси: психологізм, експресію, драматизм із читабельністю та несподіваними сюжетними колізіями». Власне, ця читабельність і перекочувала з «Ігор мізантропа» до «Таксиста», де обнадіює вже сама назва, бо, як можна припустити, матимемо справу не з письменником, а з водієм. А це вже справді цікаво, бо, безсумнівно, у таксиста мав би бути великий життєвий досвід. А як він ще молодий, то набуватиме досвіду безпосередньо в ході дії, що теж має виглядати не менш захопливо.
Але ми тут можемо припускати, що заманеться, а Роман Черковський знає свою справу і має власні припущення, вже не кажучи про його героїв. «Тільки раби можуть не просто перестати спілкуватися рідною мовою, але й намагатися якомога швидше її забути (…). Тільки вони за символ своєї жінки можуть вважати наложницю турецького султана. Тільки раби поважають своїх митців лише після того, як їх похвалить господар», – так собі міркує таксист, і можемо лише розводити руками щодо такої побутової філософії, що нараз виникла зі жвавого динамічного сюжету. І треба сказати, що час від часу на такі мудрування подибуємо і враження від них, не відходячи од водійської тематики, як од лежачих поліцейських на хорошій дорозі.
Таксист має тверезе мислення і погляди на всілякі теми. От, що стосується релігії, то він припускає, що сучасних людей чи їхніх дітей «більше цікавить міф про Білла Гейтса чи Брітні Спірс», ніж історія Христа. «Що ж до християнства – воно перестало виконувати свої функції ще сто п’ятдесят років тому. Вірити в Бога нелегко, сучасна ж людина прагне до легкості». Як знаємо, кожен має право на свою думку, але, беручи до уваги, що це художній твір, де варто розглядати не лише естетичний, а й етичний аспект, у цьому випадку не можна не процитувати Миколу Бердяєва: «Про мізерність християн судять з величі християнства, з невідповідності цій величі. Але хіба можна засуджувати християнство через негідність християн, засуджуючи самих християн за те, що вони не відповідають гідності християнства? (…) Мабуть, таки справді найважче втілити у життя релігію любові, але від цього сама релігія любові не втрачає своєї істинності й висоти». Ці міркування з есею філософа «Про гідність християнства і недостойність християн» опонують не лише до тези про релігію, а до загального світогляду таксиста, зокрема до зносин із жінками. «…Швидко всідаюсь на брудну лавку і розстібаю ширінку. Мені байдуже до її почуттів. Якщо їй гидко, може вшиватись геть. Нехай у неї не буде жодних ілюзій. Зараз вона потрібна мені тільки для цього». Після таких висловлювань таксиста можна говорити про аморальне ставлення до жінки, а можна й відразу скерувати до його ж міркувань щодо символу наложництва українського жіноцтва, і спитати, що він міняє у своїй ситуації. Крім того, такі описи цих сцен навряд чи когось можуть здивувати, а проте, викликають огиду чи просто стинання плечима. І загалом, у книжці багато сексу, але відсутня еротика. Головний герой намагається виглядати жорстким, сильним, цинічним і незалежним. Але, власне, ці намагання і видають недопрацьованість характеру. Чи недоробленість таксиста?
Жанрово цей твір можна визначить як роман-репортаж, який веде головний герой з місця події. Він працює, відпочиває, нудьгує тощо. Ще одна лінія – відчуженість од сім’ї. Син відомого політика зневажає свого батька, який займається популізмом, тому вирішив жити скромним життям і працювати таксистом. За такий жест, виглядає, що маємо його поважати і відзначити гідність вчинку, бо, звісно ж, із впливовим батьком таксист теж міг влаштуватися набагато ліпше. Натомість така «сила духу» дозволяє йому порівнювати батька то з Леніним, то зі Сталіним і звинувачувати у тому, що батько приватизував партію, яку очолює, та інших гріхах проти держави.
Єдиним виходом може бути тлумачення сюжету як метафори, де батько представляє владу, а син – народ, але, водночас, нічим не є кращим за батька. Перший краде, але й не соромиться цього, бо вважає чимось дуже нормальним, чи навіть природним, без чого неможна обійтися. Тоді як другий розуміє ганебність таких дій і наважується їх засуджувати, водночас, як бачимо з повсякденного життя таксиста, навряд чи він може мати право судити. Більше того, таксист ще й вражений гордістю, бо вважає себе вищим за батька-політика.
Навряд чи Роман Черковський сподівався на аж таке трактування свого твору, але, віддамо належне, книжку він написав добре. Натомість можуть виникнути сумніви, чи сама книжка аж така добра. Себто ніж може бути гострий, але, якщо сир вкрився пліснявою, то те, що його гарно порізати і красиво розставити на тарілку, не зробить харч придатним до споживання. Звісно, якщо це не той самий вид сиру, який сповна проявляє свої смакові властивості аж у такому стані.
Роман Черковський. Таксист, або Уламки дзеркала заднього огляду. – Івано-Франківськ: Тіповіт, 2012. – 180 с.