Він – один із найвпливовіших людей в українській політиці. Його не вибирають на виборах, у нього немає надзвичайних повноважень і він не зобов'язаний звітувати українцям.
Офіційно – це звичайний канцелярист, який має забезпечувати якісну роботу президента. Але насправді це друга за значимістю людина в країні, яка кулуарно вирішує найважливіші і, водночас, найбрудніші питання в державі.
Все це про сірого кардинала української політики – голову Офісу президента.
Ми вирішили поговорити про цю неординарну персону у зв'язку з міні-палацовим переворотом на столичній Банковій. Нагадаємо, минулого тижня у відставку несподівано пішов голова ОП Андрій Богдан. У війні за вплив та місце біля президента він поступився Андрію Єрмаку – новому очільнику Офісу та фавориту Зеленського.
Хто ж такий насправді голова ОП і в чому секрет його авторитету в політиці? Як, не маючи повноважень та відповідальності на посаді, йому вдається бути грозою для депутатів, голів ОДА та місцевих чиновників?
Пропонуємо розібратися детальніше.
Офіс президента. Що це таке?
Як тільки не називали цю відому будівлю на Банковій,11 у Києві – і Адміністрацією (при Кучмі, Януковичі, Порошенку), і Секретаріатом (при Ющенку)… Не відставати вирішив і Володимир Зеленський, перейменувавши своє місце роботи на модну нині назву «Офіс».
Та як би не вправлялись українські гаранти в красномовстві, далі ребрендингу зміни в інституції ніколи не заходили. Вона як була, так і залишається канцелярією президента, мета якої – забезпечити умови для роботи глави держави.
Повноваження
Парадокс, але Офіс Президента не є органом державної влади. Згідно з Конституцією, вся влада в Україні ділиться на три гілки: законодавчу, виконавчу і судову. Офіс Президента не належить до жодної з них, тому не може мати ніяких самостійних повноважень – лише консультувати чи бути дорадчим органом. До того ж, Конституція забороняє Президенту перекладати свої повноваження на інших осіб, тому він нікому не може доручити навіть частину того, що має робити сам.
Бюджет
Немає повноважень – немає грошей. Тому Офіс Президента самостійно не розпоряджається коштами, а фінансується Державним управлінням справами – відомого в народі як ДУСя.
Утримання ОП і забезпечення діяльності першої особи держави обходиться українцям недешево. Наприклад, у 2020 році це коштуватиме платникам податків понад 900 мільйонів гривень. Для порівняння, утримання секретаріату всього Кабміну обійдеться в один мільярд гривень.
Куди ж ідуть ці величезні гроші? Частина – на офіційні прийоми іноземних делегацій, але загалом – на роздутий штат. До його складу входять: керівник самого Офісу, його заступники, помічники, радники, прес-секретар Президента, а також директорати та департаменти, у яких працюють державні службовці.
Права рука президента
Колишні очільники ОП/АП не дуже хочуть згадувати часи свого правління на Банковій. Ми намагалися зв`язатися з Ігорем Райніним, Борисом Ложкіним, Вірою Ульянченко та Віктором Балогою, але хтось не відповідав на наші дзвінки, а хтось просто відмовлявся коментувати. І це не дивно, адже хто захоче розкривати секрети однієї з найзагадковіших посад в країні?
Будемо відверті – хоч і неофіційно, голова ОП це друга людина після очільника держави. Він є його шиєю, очима, а часто й руками. Наскільки широкі можливості його впливу залежить виключно від того, наскільки сам Президент дозволяє Офісу втручатись в політику.
Наприклад, Петро Порошенко був прихильником мікроменеджменту і особисто контролював найдрібніші управлінські процеси в державі. Тому голови його адміністрації Борис Ложкін та Ігор Райнін хоч і були впливовими людьми, але навряд чи їх можна було назвати самостійними політичними гравцями.
Інша справа Андрій Богдан. Досвідчений юрист ще на етапі передвиборчої кампанії був таким собі поводирем Зеленського у світ великої української політики. Він усюди супроводжував президента і нерідко нашіптував йому на вухо кому і що казати. Однак непомітно до іншого вуха Зеленського підібрався ще один Андрій – Єрмак, який, в підсумку, зумів виграти боротьбу за вплив.
В Офісі Зеленського обидва Андрії мали свої території, які наче не перетиналися між собою. Богдан займався внутрішньою політикою – парламентом, пошуком голосів для законопроектів, урядовими призначеннями, навіть спробував повоювати з мером Києва Віталієм Кличком за вплив у КМДА.
Андрію Єрмаку дістався міжнародний напрям. Його рук справи це обмін полоненими, організація зустрічі в Нормандському форматі, комунікація з особистим адвокатом Дональда Трампа Руді Джуліані щодо справи Байдена. Тож, як бачимо, суто канцелярією очільники Офісу президента Зеленського не обмежуються.
Звідки в Офісу влада?
За Конституцією, ні Богдан, ні Єрмак не мали би робити все вищеперелічене.
Президент має керувати дипломатією через Міністерство закордонних справ. За внутрішню політику взагалі мав би відповідати Кабінет Міністрів. Проте у виконавчу владу втручається не лише Глава Офісу, але і його департаменти і директорати, які за своєю суттю є паралельними структурами до профільних міністерств.
Наприклад, Положення про Офіс президента каже, що його структурні підрозділи здійснюють експертний аналіз політичних, економічних, соціальних, гуманітарних та інших процесів, що відбуваються в Україні і світі, і подають президенту пропозиції щодо формування та реалізації внутрішньої і зовнішньої політики держави.
Варто розуміти, що жодна з перелічених сфер не належить до компетенції президента, а тим більше до компетенції його Офісу. Навіть попри те, що президент керує обороною, безпекою і міжнародною політикою, експертний аналіз для його потреб мали б робити профільні міністерства. Для цього вони мають великі штати державних службовців. Зокрема, для цього були створені особливі структурні підрозділи — директорати, які мають формувати державну політику за різними напрямками.
Чим мав би займатися Офіс президента?
Робота Офісу мала би зводитися до забезпечення побуту президента, дотримання протокольних церемоній та проведення офіційних заходів за його участю. Також для канцелярій глав держав є типовою робота з кореспонденцією, зверненнями та петиціями громадян.
Підсилювати президента мають хороші юристи, які мають аналізувати подані йому на підпис законопроекти, а також комунікаційники для залучення і роботи з експертами в галузях, яких стосується законопроект.
Бути головою Офісу президента в Україні дуже вигідно. Адже ця посада є і престижною і, водночас, тіньовою. Очільник ОП може робити все, що хоче і йому за це нічого не буде. Він навіть не зобов'язаний подавати електронну декларацію, адже формально не представляє владу.
І все ж голова Офісу президента є одним із топових людей в українській політиці. Тим гірше, що його неформалізованість не дозволяє суспільству контролювати те, як використовується влада на Банковій і на що витрачаються зібрані у платників податків гроші.
Виходить, що, хоч у нас і парламентсько-президентська форма правління, але фактично вся влада сконцентрована в руках президента у Києві. І поки ми житимемо у таких напівтонах і всі гілки влади будуть залежати від дзвінка канцеляриста з Офісу президента, наша держава не буде ефективною.