У конкурсі 79-го кінофестивалю показали «Фйорд» румунського режисера Крістіана Мунджіу. Картина знята у Норвегії. Головну жіночу роль зіграла завсідниця Канн Ренате Рейнсве. Вона отримала «Золоту пальмову гілку» за «Найгіршу людину у світі» Йокіма Трієра та була номінована на «Оскар» за його ж «Сентиментальну цінність». Її партнером став Себастіан Стен («Учень. Історія Трампа», «Чорний лебідь», «Месники»). Стен народився у Румунії, тож роль Міхаеля стала для нього своєрідним поверненням на історичну батьківщину.
За сюжетом румуно-норвезька дуже релігійна родина приїздить до Норвегії. Через невмотивовані підозри соціальні служби забирають у них п’ятеро їхніх дітей.
Мунджіу, який отримав «Золоту пальмову гілку» за «4 місяці, 3 тижні та 2 дні» та ще багато нагород за інші свої фільми, і цього разу говорить про зіткнення традиціоналізму, консервативних цінностей та прогресу. Проте він не судить ані тих, ані інших. Він якраз намагається стати на бік людини попри усі її переконання та помилки. Він говорить про прив’язаність, дружбу, родину. Та насамперед – про емпатію, адже давно привчив своїх глядачів до віртуозного та глибокого кіно.
Не пропустіть найважливіше Додайте ZAXID.NET у вибрані в Google ДодатиКрістіан Мунджіу розповів, що знайшов ідею картини у газетній статті. Він багато говорив з родиною, яка стала прототипом його героїв, з соціальними службами та поліцією. Тож в автентичності історії неможливо сумніватись.
«Це не є фільм про конфлікт між Норвегією та Румунію, він не критикує норвезьке суспільство. Він говорить про конфлікт особистого та суспільного, про свободу та про приватність», – говорить режисер.
Можливо «Фйорд» не став найкращим у його фільмографії, проте на тлі каннського конкурсу він посів помітне місце та є одним із претендентів на нагороди.
Ще один фільм, у контексті якого згадують «Сентиментальну цінність», – «Кохання моє» Родріго Сорогоєна з Хавʼєром Бардемом у головній ролі. Його герой, знаменитий режисер, повертається до Іспанії та запрошує на головну роль у свій новий фільм доньку, яку не бачив 13 років. Синопсис нагадує минулорічну успішну «Сентиментальну цінність» – так воно і є. Хоча схожість залишається на рівні сюжету.
Родріго Сорогоєн задумав свій фільм, за його словами, не підозрюючи про картину Трієра, але вирішив нічого не міняти. І добре зробив. Його фільм набагато пристраснішій та травматичніший, але набагато менш сентиментальний, ніж «Сентиментальна цінність». Та і його події не збігаються з гітом Трієра. Але якщо вже порівнювати ці фільми, то цікавим є те, що судити гру Бардема у ролі режисера-самодура буде Стеллан Скашґорд, який зіграв режисера-самодура у «Сентиментальній цінності», а зараз входить до складу журі основного конкурсу.
«Кохання моє» – абсолютно акторське кіно. Камера не залишає героїв ані на хвилину, знімаючи крупні плани. Довгі сцени, тривалі розмови, емоції та задавнені образи, усе це створює відчуття токсичності, яке є головним для Сорогоєна. Цікаво, що для режисера є важливими розмови не лише про родинні стосунки, а й про мистецтво. Це кіно про кіно, майстерно зняте та дуже добре зігране.
Звичайно, нових територій він не відкриває. Це ще одні роздуми про природу стосунків, про природу творчості та про колоніальне минуле. Сорогоєн майстерно збирає це все докупи.
Бардем та інші скандали
Хав’єр Бардем у Каннах викликав чималий скандал. Під час пресконференції він висловився щодо насилля – і у родинах, і у світі. Він заявив, що у світі толерують насилля над жінками. Та й насилля загалом.
«Поки Трамп, Путін та Натаньяху міряються, у кого більші яйця, у світі продовжують гинути люди. Вони гинуть через токсичну маскулінність», – сказав актор.
Він розповів також, що через його позицію та гострі висловлювання він втратив чимало контрактів, проте не планує зупинятись. Бардем отримав купу невдоволення в усіх боків. Але і без нього Канни трохи лихоманить.
Цього року голлівудські студії вирішили не влаштовувати у Каннах гучних прем’єр. Насамперед це пов’язано зі страхом перед розгромними відгуками. Такі історії уже траплялись з «Джокером-2» у Венеції та з «Фуріозою» тут, у Каннах.
Тривають і популярні нині у кіноспільноті суперечки через використання ШІ. Вони досягли піка через документальний фільм Стівена Содерберга про Джона Леннона, де технологія використовувалася всупереч позиції фестивалю про підтримку реальних сценаристів.
Не обійшлось і без протестів через невелику кількість фільмів, створених жінками: лише 5 фільмів із 22 в основному конкурсі. Директор Тьєррі Фремо виправдовувався якістю відбору і відмовою від квот.
Проте головні суперечки таки зосереджені довкола кіно. Та і бійок ще не було. Хоча Педро Альмодовар обіцяв побити Віма Вендерса через відмову від політики у кіно на Берлінале. Сьогодні – прем’єра фільму видатного іспанця, а Вендерс якраз приїхав у Канни. Побачимо.