У ці хвилини може вирішуватися доля архітектурної спадщини Львова. Та на жаль, ми про це достеменно не знаємо. Адже київський суд, до якого звернулися деякі львівські забудовники, постановив вирішувати долю історичної спадщини за зачиненими дверима, у закритому режимі.
Львівська міська рада категорично з цим не згодна! І подала клопотання, щоб судовий процес відбувався у відкритому режимі.
Тим часом хочу пояснити суть проблеми.
Висота. Цей параметр надважливий для кожного забудовника на будь-якій локації. Бо кожен поверх – це економіка, додаткові заробітки. Логічно підприємці дбають про свої прибутки. Але це логічно тільки для них.
Водночас жодна забудова у місті не відбувається у вакуумі – є сусіди та ближні будівлі. Це можуть бути звичайні житлові будинки, а можуть і архітектурні пам’ятки місцевого чи національного значення. У Львові в історичному ареалі їх багато. І це правильно під час проєктування майбутнього будівництва – враховувати інтереси і людей, і пам’яток.
Скільки збудувати поверхів поруч із церквою чи історичною віллою – 5, 6 чи, може, і 25 поверхів? Забудовник хоче по максимуму. Мешканці взагалі не хочуть будови по-сусідству. Як діяти місту? Яка правильна відповідь?
От саме для того, щоби не вирішувати такі ситуації в ручному режимі, ще 2017-го року Львів замовив спеціальну наукову документацію – так званий Історико-архітектурний опорний план.
За чотири роки київські фахівці у цьому документі детально прописали всі режими та обмеження для кожної із 25-ти комплексних зон історичного ареалу Львова – де і на яку висоту можна/не можна будувати. Мінкульт все це діло затвердив. І місто почало системно працювати за цим документом.
Проте виявилось, що деякі забудовники вирішили це питання «порішати по-тихому» –скасувати Історико-архітектурний опорний план через київський суд, у закритому режимі, не ставлячи місто взагалі до відома. А отже, позбавивши Львів права бодай висловити свої аргументи перед судом.
Чи це чесно й порядно щодо свого рідного міста? Особисто переконаний, що ні.