Орієнтація на Ататюрка, якій віднедавна, здається, надає перевагу головний політичний філософ владного класу Владіслав Сурков, заледве чи буде справді корисною економіці Росії. Успіхи етатизму в господарці Туреччини часів Мустафи Кемаля Ататюрка виявилися скромними. Зростання ВВП на душу населення в Туреччині 1929-1950 рр., а саме цим періодом датована епоха турецького етатизму, було відносно невисоким – лише 2,8% на рік. Думка, що період державного втручання в економіку збігся з прискоренням зростання капіталу і збільшив продуктивність праці, – це міф.
Після зустрічі з Владіславом Сурковим Лара Стіверсон Авсар, президент асоціації студентського самоврядування Колумбійського університету, сказала: "Я була заінтригована його [Суркова] порівнянням сучасної Росії і Туреччини часів Ататюрка". Чи означає це, що Сурков, найважливіший політичний філософ владного класу, заявив про перехід від філософії "суверенної демократії" до філософії кемалізму? Чи чекають на нас порівняння Владіміра Путіна з Ататюрком, а його оточення – з молодими турками-кемалістами? Риторика російської модернізації вже багато в чому нагадує риторику реформ Ататюрка – сильна рука керівника нації, особливий шлях і модернізація згори. Звичайно, орієнтація на Ататюрка набагато краща, ніж орієнтація на Сталіна. Утім, незважаючи на ідеалізацію Ататюрка в сучасній Туреччині, економічні історики говорять про те, що його реформи не сприяли скороченню економічного відставання Туреччини від розвинених країн.
Мустафа Кемаль Ататюрк був засновником Турецької Республіки, провів радикальні політичні, економічні та соціальні реформи для перетворення Оттоманської імперії на сучасну світську державу. Кемалізм став офіційною ідеологією Турецької Республіки, що ґрунтувалася на шести принципах, так званих "шести стрілах", закріплених у конституції 1937 року. Шість стріл – це республіканізм (ідеал конституційної демократичної республіки як альтернатива османській абсолютній монархії), націоналізм як база режиму, народність (боротьба проти класової нерівності і станових привілеїв), світський характер держави і відокремлення держави від релігії, етатизм, або державність (побудова змішаної ринково-державної економіки за провідної ролі держави), реформізм (курс на вестернізацію та боротьбу з пережитками традиційного суспільства).
Професор Лондонської школи економіки Севкет Памук, найвідоміший дослідник економічної історії Туреччини (і брат нобелівського лауреата з літератури Орхана Памука), дослідив економічні ефекти етатизму у працях "Джерела довгострокового економічного зростання в Туреччині протягом 1880-2005 рр." і "Економічні зміни в Туреччині у XX ст.". Головний висновок його досліджень: етатизм лише незначно вплинув на економічне зростання і структурну трансформацію.
Ататюрк писав про етатизм як "про систему, <...> що походить від принципу приватної діяльності громадян, але з роллю держави в національній економіці <...> для того, щоб досягти цілей, які не були досягнуті <...> індивідами або приватною діяльністю". У 1930-х рр. етатизм просував державу як головного агента трансформації та модернізації, провідного виробника та інвестора. Перший п’ятирічний план індустріального розвитку розробили 1934 р. за допомогою радників із СРСР. Нагадаємо, що індустріалізація тих років – синонім того, що сьогодні називають у Росії побудовою інноваційної економіки, економічною модернізацією і диверсифікацією економіки. Однією з найважливіших складових етатизму було створення державних компаній у ключових секторах економіки.
Утім, успіхи етатизму виявилися скромними. Зростання ВВП на душу населення в Туреччині 1929-1950 рр. (а саме таким періодом датує Памук епоху турецького етатизму) було відносно невисоким – лише 2,8% на рік.
Головним чинником зростання було сільське господарство, у якому працювали три чверті всього населення. Але й зростання в сільському господарстві не було зумовлене збільшенням продуктивності праці. У цьому секторі, як і раніше, домінували малі селянські господарства, що використовують тяглову силу і примітивну сільськогосподарську техніку. Зростання випуску було спричинене збільшенням кількості населення й освоєння сільськогосподарських земель, яких не обробляли під час І Світової війни, війни за незалежність і розпаду Оттоманської імперії.
Політика етатизму та державного втручання не призвела ані до буму інвестицій, ані до підвищення ефективності. Темпи зростання продуктивності праці у промисловості протягом 1929-1950 рр. були в середньому негативними (-10,3% за весь період!). Темпи зростання капіталу приблизно дорівнювали темпам зростання капіталу в останні роки Оттоманської імперії – у 1880-1913 рр. Лише після 1950 р. темпи зростання капіталу зросли (утричі!). Іншими словами, думка, що період державного втручання в економіку збігся з прискоренням зростання капіталу і збільшив продуктивність, – міф.
Не скоротила Туреччина і відставання від розвинених країн Західної Європи та США. 1913 року рівень ВВП на душу населення становив близько 29% від рівня розвинених країн. 1929 р. рівень ВВП на душу населення становив трохи більше за 30% від рівня розвинених країн, а 1950 р. цей показник знизився до 24%. Памук обчислює і зміни показників індексу людського розвитку, який враховує рівень життя, здоров’я й освіти. З 1913-го по 1950 р. цей показник у Туреччині виріс з 0,19 до 0,38 (максимальний показник – 1, або 100%), тобто збільшився на 19 пунктів. Але за той самий період показник індексу в Західній Європі виріс на 12 пунктів (з 0,58 до 0,707), хоча зростати з низької бази, як у Туреччині, набагато простіше.
Дослідження Памука свідчать, що "модернізація" Ататюрка з його реформами згори не дала суттєвих економічних досягнень. Етатизм тим паче небезпечний для сьогоднішньої Росії, яка є значно розвиненішою країною (і в абсолютних, і у відносних показниках розвитку).
Автори: Сєрґей Ґурієв – ректор Російської економічної школи, професор "Морґан Стенлі"; Олєґ Цивінський – професор Єльського університету і Російської економічної школи
Назва оригіналу: Скромные успехи этатизма
Джерело: Ведомости, 23.11.2010
Зреферував: Омелян Радимський