Якось ювілейний рік проминув, і на сторінках наших часописів я не помітив згадки про цього славного ювіляра, який мав три любові; до молитви, мистецтва й Україні. І нам того забути ніколи не можна. Адже Григор Крук належить до провідних наших мистців-скульпторів, відомих у широкому світі.
Він народився 30 жовтня 1911 року в селі Братишів на Прикарпатті, у сім’ї гончарів, де батько і дід займалися гончарством. Григор мав молодшого брата Івана та старшу сестру Марію. Дев’ятирічним хлопчиком уперше переступив Григор поріг сільської чотирикласної школи, яку закінчив із успіхом. Учитель Василь Лукасевич переконав батьків послати хлопця на дальше навчання.
Після закінчення 5-го класу в Нижневі, В. Лукасевич привіз талановитого учня до деревообробної школи до Івано-Франківська (Станіславова), де почав своє перше ремісниче навчання Григор. Батьки не були вдоволені з цієї школи, бачили сина в майбутньому священиком або вчителем.
Після закінчення навчання в 1931 році Григор подався до Львова, де продовжував вчитися в школі декоративного мистецтва, але недовго там здобував науку. Він став відвідувати майстерню Сергія Литвиненка, який щойно повернувся з Парижа. Григор при ньому вчився, як повинен працювати скульптор, і в подяку за науку він майстрував для свого вчителя та його друзів меблі. Працюючи над надгробком Івана Франка С. Литвиненко доручив Г. Круку зробити кайло, яке мав тримати Каменяр. Григор це завдання виконав майстерно і захопив свого майстра.
Та мрією Григора було якомога скоріше дістатися на студії до академії мистецтв і стати справжнім скульптором. Не маючи атестату зрілості, він виконав два малюнки людського тіла з натури й дві скульптурні моделі, а також отримав авторитетну підтримку Митрополита А. Шептицького і таким чином дістався на студії до славної Краківської академії мистецтв. Навчався він в класі скульптури професора Костянтина Ляшка.
Фінансовий стан Григора був вкрай тяжким, здебільшого він голодував, іноді рятуючись дешевим супом у їдальні. Студіюючи, він приєднався до грона українських студентів. Став активним членом угруповання українських митців “Зарево”. Разом з Михайлом Зорієм, Михайлом Черешньовським, Арядною і Богданом Стебельськими, Денисом-Левом Іванцевим та іншими Григор Крук брав участь в культурно-освітній, а деколи і у політичній праці та підготовляв свої твори до мистецьких виставок. Йому вдалося отримати престижне замовлення на виготовлення дизайну для вівтаря церкви Святого Норберта у Кракові. Цей заробіток дав йому можливість продовжувати навчання в академії, яку Григор закінчив з відзнакою.
Професор Лепкий і директор Краківського музею мистецтва Станіслав Тілл вважали, що Крукові просто необхідно продовжити навчання в академіях за кордоном. С. Тілл допоміг отримати паспорт Григору, а професор Лепкий написав лист-рекомендацію Іванові Мірчуку, директорові Українського наукового інституту в Берліні. І таким чином 26-річний Крук переїхав до Берліна.
У Берліні діяв Український науковий інститут (УНІ), створений в листопаді 1926 р. заходами П. Скоропадського. У 1934 р. Інститут став державною інституцією, прикріпленою до Берлінського університету. При Інституті заснували бібліотеку, архів преси і бюро наукової інформації. Тут працювали такі непересічні особистості, як В. Липинський, С. Смаль-Стоцький, Д. Чижевський, Б. Лепкий та інші науковці. До того середовища увійшов і Г. Крук.
Подолавши перші еміграційні труднощі Григор Крук у новому місці відкрив для себе цілий світ мистецтва. Після побаченого він не уявляв свого майбутнього без навчання в Берліні. З допомогою Федора Ємця, який працював в Академії мистецтв, він записався до класу скульптури професора Альфреда Фоке (A. Vocke). Помітивши здібності студента Професор виклопотав для нього навіть стипендію, а після її закінчення допомагав із платними замовленнями.
З початком Другої світової війни, Григору як громадянину Польщі хоч і було дозволено залишитися в Берліні, однак позбавлено стипендії. Він записався до класу Арно Брекера, де отримав знання з естетики людського тіла, що вплинули на всю його подальшу творчість і особистий мистецький стиль.
На прохання до німецької влади про дозвіл виїхати до рідного села Крукові спершу відмовили, але професор Гілл із академії допоміг йому дістати відповідний документ і він таки поїхав. Зустріч із батьками була незабутньою для мистця, два тижні він не розлучалися з рідними й близькими. Як він згадував пізніше, було нестерпно боляче прощатися, бо відчувалося, що це прощання останнє, - а він так безмежно любив родину і Україну.
Перебуваючи далеко від батьківщини, він не забував ніколи свого народу і дорогої його серцю України, про що свідчать моделі його задумів – пам’ятник запорожцям над Дніпром у вигляді чайки з двома козаками; велика скульптурна композиція для Києва, присвячена Т. Шевченку, пам’ятник українським матерям, діти яких були знищені більшовицькими репресіями.
У 1945 році по закінченні війни Г. Крук залишив Берлін та переїхав до найбільшого мистецького центру Німеччини – Мюнхена. Там він зустрів свого молодшого брата. У Швабінгу – німецькому Монмартрі, де відбувалося багато виставок, творчих зустрічей і дискусій, Григор знайшов зручні для роботи майстерні. Одна була на подвір’ї, а друга, велика і світла, на четвертому поверсі вцілілого будинку. Це помешкання на вулиці Елізабет, 13 ставало все більше знаним і відвідуваним. Відомо, що вже на початку 40-х рр. Крук був досить відомим у німецькому мистецькому середовищі. У 1947 році він взяв участь у збірній виставці, де показав кілька своїх скульптур.
Авторитет Григора Крука зростав після кожної з таких виставок. Крім того, він тісно співпрацював з Українським Вільним Університетом у Мюнхені.
Популярність Григора посприяла тому, що його було обрано офіційним членом журі палати мистецтва «Гауз дер Кунст» у Мюнхені. Свій перший виїзд із повоєнної Німеччини Крук здійснив до Італії. Завдяки стипендії, що її надав «єпископ скитальців» Іван Бучко – апостольський візитатор для українців-католиків у Західній Європі – він протягом шести місяців вивчав стародавні пам’ятки мистецтва й архітектури.
Твори Крука висунули його на одне з перших місць у Західній Європі. Він утверджував себе як оригінальний скульптор з унікальним власним стилем і статичними формами різьби. Перебуваючи в Німеччині, він включився в працю української діаспори, а передовсім допомагав новоприбулим. Незабутнє і сильне враження на ціле життя справила зустріч його з Михайлом Черешньовським, товаришем зі студій у Кракові, котрий рейдом УПА, перейшов „хресними дорогами” до Німеччини. У цій зустрічі були сльози радості й палкі дружні привіти.
А вже від січні 1952 року Крук розпочав серію персональних виставок, експонувавши у Мюнхені 17 скульптур. Того ж року помирає брат і Григор переїжджає до Парижа. Тут він познайомився з Северином Борачком, відомим художником Олексою Грищенком і колишнім першим міністром закордонних справ Української Народної Республіки О. Шульгіним, який у 1939-1940 роках очолював екзильний уряд УНР. Шульгін від 1927 року брав активну участь у житті української еміграції, був співредактором тижневика «Тризуб». У 1954 році він організував виставку творів Крука в галереї Simone Badinier, що принесла майстру великий успіх і ще додатково спопуляризувала мистця. Директор Національного музею модерного мистецтва у Парижі Жан Кассу, написав передмову до її каталогу, а посол Німеччини у Франції купив одну з виставлених скульптур.
Після цього Григор Крук виставляє свої скульптури й малюнки на виставках у Лондоні, Единбурзі та Бонні. У 1961 році 35 його творів експонувалися в Нью-Йорку й Філадельфії, а потім – у Відні.
У 1963 році він виїхав до Риму, оскільки запалився ідеєю створити портрет майбутнього Патріярха Йосипа Сліпого, звільненого після 18 років ув’язнення з Сибіру. Пізніше наш Сліпий улаштував для Крука аудієнцію в Папи Павла VI. За виконані в Римі скульптурні портрети Йосипа Сліпого та Папи Павла VI майстер отримав у 1964 році диплом та медаль Ватикану.
Скульптурна спадщина Г. Крука включає твори класично-академічного напрямку та самобутнього народного, вони експресивні й динамічні з природними формами й рухами. Словом, це унікальний майстер, у якого кожен новий твір дивує і впроваджує глядачів і шанувальників мистецтва у світ магії справжнього мистецького подиву. Мало кому вдається відчути так красу, як і форму яскраво насиченого колориту світобачення, що засвідчує справді високу майстерність доглибне відчуття сприймання світу і його дивовижне передання в красі твору.
Крук був і залишається генієм в скульптурі і його творча спадщина понад 300 скульптур і тисячі малюнків, серед скульптурних робіт «Портрет патріарха Йосипа Сліпого», «Монахиня», «Відпочинок», «Селянське подружжя», "Представники визвольних змагань” тощо. Його портрети високого класу й експресіоністичні малюнки становлять окрему художню цінність і надбання нашої культури. Його скульптурні твори придбали Національний музей у Парижі, галерея Stenzel у Мюнхені, чимало творів куплено шанувальниками мистецтва й колекціонерами, серед яких президент ФРН Генріх Любке, канцлери Віллі Брандт та Людвіг Ергард тощо. Найбільшу скульптурну спадщину мистця зберігають Український вільний університет у Мюнхені та Бібліотека й Архів ім. Шевченка у Лондоні, створені Союзом українців у Великій Британії.
На жаль на 77-му році трудолюбимого життя 5 грудня 1988 року, далеко від рідної землі, у Мюнхен, помер Григор Крук. Там він і був похований.
У рідному селі Григора Крука Братишеві вчитель Петро Боднарчук зібрав дуже цікаві спогади і документи, які стосуються мистця і його родини. У нього є навіть кілька мистецьких робіт. При школі зорганізовано невеличкий музей, присвячений пам'яті митця.
Ентузіясти мистця назбирали цікаві матеріали. На подвір'ю школи ще 1991 року, до 80-ліття Григорія Крука, було встановлено пам’ятний знак, як доказ любові до одного з найвідоміших у світі українських скульпторів. А вже за 20 років на цьому місці постав пам’ятник мистцеві.