Ні для кого не є таємницею: путінська Росія тримає Україну за шию, зокрема, «газовим зашморгом». Доречною може бути й метафора про «газову голку» (за аналогією з голкою наркотичною), з якої Україна не може зіскочити от уже 20 років.
Ілюзія «дешевого газу», який сьогодні Україна отримує від Росії за ціною 520 дол. США (тоді як для Польщі ціна становить 320 дол., а для Німеччини - 330 дол.), як якийсь фантом мертвою хваткою тримає Україну у прокрустовому ложі російських інтересів.
Енергетичним шантажем Путін блокував усі несміливі спроби України віддалитися від російського криголама й інтегруватися у НАТО, інтегруватися з ЄС. Своєю чергою, європейські партнери та клієнти Путіна послідовно і незворушно відкидали всі спроби України інтегруватися у цивілізований світ. Причина проста – газова залежність та, як на мене, глибоко ешелонована корупція, що пронизала європейські еліти. У Газпрому всюди є свої клієнти, які за достойну винагороду завжди знайдуть аргументи, щоб обстояти російські інтереси.
Такий же «енергетичний зашморг» відчували свого часу на власній шиї і країни Заходу. Однак після енергетичної кризи, а по-суті енергетичного шантажу 1970-х років вони зробили висновки. І сьогодні ситуація виглядає зовсім по-інакшому.
І справа не лише у диверсифікації видобутку газу та нафти, але й у пошуку новітніх технологій, зменшенні енергоспоживання, енергоощадності. Після серії славних російсько-українських газових війн ЄС був змушений зробити чергові висновки. Протягом 2009 року, завдяки диверсифікації, енергетичний ринок ЄС різко змінився – диверсифікувався. Головним його результатом стало різке падіння купівлі російського газу. Тільки 2009 року, порівняно з 2008-м Газпром втратив завдяки цьому у Європі 22 мільярди доларів. Таким чином ЄС йде до своєї енергетичної незалежності від примх «царя всея Руси со товарищи».
Коли ж американські газовики почали на індустріальній основі видобувати газ зі сланців, поклади яких у світі величезні, то не лише у США, але й в усьому світі почалася енергетична революція. Це був другий нищівний удар по мріях кремлівських владоможців. Ось як виглядає карта відомих світових запасів сланцю:
Сланцевий перелом до смерті перелякав Росію. У 2002 році концерн Devon Energy вперше пробурив горизонтальну свердловину на родовищі Barnett Shale і на початку 2000-х років почав масштабне промислове виробництво сланцевого газу в США. І тоді американці вперше за останні десятиліття газу обігнали Росію за обсягами видобутку. Газу на внутрішньому американському ринку стало значно більше. Дійшло до того, що видобуток природного газу у США почав пригальмовуватися і навіть скорочуватись. Ціни одразу почали падати. Все це зробило США набагато самостійнішими у питанні енергозабезпечення – вони щораз менше залежать від поставок скрапленого газу з Близького Сходу.
А що ж Україна? Головне завдання для України, якщо вона все-таки ще раз спроможеться на хоч якісь подвиги у бік справжньої незалежності, - це, зокрема, ліквідація залежності України від поставок російського газу.
Як? Про це вже тисячі разів писали і говорили. Здавалось би, дитина вже знає. Та й прикладів чи у США, чи у ЄС доволі. Отже, кілька способів:
1. Збільшення видобутку природного газу в самій Україні (включно з шельфом Чорного та Азовського морів).
2. Терміново переходити на скраплений газ, ринок якого бурхливо розвивається і ціни на який формує не примхливий «царь всея Руси», а попит і пропозиція, які керуються своїми правилами та законами.
3. Намагатися увійти у європейську газотранспортну мережу (чи то через Балкани, чи ще якось), щоб знову ж вийти на європейський ринок газу і диверсифікувати його постачання в Україну. Вже сьогодні інколи дешевше купувати той самий російський газ у Німеччині, ніж на українсько-російському кордоні (ціни наведені вище);
4. Форсовано готуватися до видобутку сланцевого газу – поклади сланців в Україні величезні, і їх може вистачити на 100-200 років;
Але всі ці і дитині зрозумілі речі наштовхуються на:
- Корумповану українську бюрократичну систему, яка заробляє на гіпервисокій ціні російського газу, перепродуючи його чи внутрішньому споживачу, чи за кордон. Тому українське газове лобі блокує появу на українському ринку дешевого газу. Щойно уряд України «категорично відмовився від українського газу – по 40 доларів. "Нафтогаз України" 14 березня під приводом "відсутності подальшої потреби" скасував закупівлю 12,66 млрд кубометрів газу для населення по ціні 300 грн за 1 тис. кубометрів у національного виробника – компанії "Укргазвидобування"» (Юрій Костенко, блог на «Українській правді»);
- Інтереси Росії, яка розуміє, що ліквідація її монополії на українському газовому ринку відпустить Україну у вільне політичне плавання і завдасть нищівного удару російській політичній еліті, яка живиться з експорту енергоносіїв. Тому Путін не лише блокує зменшення споживання газу Україною – згадаймо угоду між Україною та Росією, що базується на принципі фіксованих на роки вперед об’ємів газу, бо інакше Росія «накладе на Україну штрафні санкції». Аякже – невдовзі російський газ нікуди буде продавати. Он Китай вже відмовився – бо ж і сланців у Китаї вдосталь. А які були надії – навіть трубу протягнули – і отримали облизня;
- І, як не дивно, ефективно опирається розробці сланців «клієнт» не то російських, не то олігархічних спонсорів така собі регіональна галицька партія ВО «Свобода» - ще з осені, цілком синхронно з Владіміром Путіним вона, устами голови фракції ВО «Свобода» у Львівській обласній раді пані Ірини Сех, почала торпедувати навіть спроби провести розвідувальні роботи у Львівській області. У результаті цього Львівська обласна рада, якою безроздільно керує ВО «Свобода», заблокувала видачу компаніям Shevron Corporation і ExxonMobil ліцензій на роботи з розвідки та підготовки до видобування сланцевого газу. А саме на заході України та на сході і залягають основні поклади сланцю, які й можуть стати порятунком України. Така поведінка ВО «Свободи» є особливо пікантною. Ну ніяк не змогли мені пояснити політики від ВО «Свобода», чому день у день, година у годину пані Ірина Сех та пан Владімір Путін синхронно – вона у Львові, а він на щорічному засіданні знакового клубу «Валдай», де збираються його головні лобісти, – виявили таку неймовірну обізнаність у темі сланцевого газу і так само синхронно забилися в істериці з огляду на неймовірну «екологічну загрозу», до якої, не дай Бог, призведе видобуток сланцевого газу. Особливої пікантності додає те, що розвідкою газу на Львівщині хоче займатися осоружна і ВО «Свободі», і Путіну американська компанія Shevron Corporation та ExxonMobil, а не Газпром.
У мене було кілька пояснень цьому рідкісному биттю двох сердець в унісон:
- або «Свободою» маніпулюють з тієї самої Росії «втемну», і тоді ВО «Свобода» просто прокололася та засвітила своїх доброзичливих спонсорів. Хоча, можливо, вони її ненароком підставили – бо ж для Росії питання гальмування видобутку сланцевого газу набагато істотніше, ніж реноме якоїсь там обласної партії на зразок ВО «Свобода»;
- або, оскільки розвідкою та видобутком сланцевого газу на Львівщині зацікавилася американські велети, ВО «Свобода» сама виявила ініціативу і просто хотіла їх ледь-ледь рекетнути. Просто так – за звичкою, а шило вилізло з мішка, от і втрапили у халепу;
- або третій варіант – найдурніший – «свободівці» трохи не додумали. Вирішили помалюватися у ЗМІ, а вийшла дурня. Що називається, влипли.
У відповідь з’явилася стаття Василя Костюка, 68-го номера ВО «Свобода» на виборах 2006 року, старшого наукового співробітника Інституту загальної енергетики НАН України. Але, як завжди, у «свободівців» про все і про ніщо – «що потрібно Україні? Потрібна енергетична стратегія Сталого Розвитку». Так, звичайно потрібна, але це не стосується простого питання видобутку сланцевого газу і його безпечності. Головним аргументом знову стала міфічна екологічна загроза. Таку непоінформованість ще можна було вибачити педагогу, яка щойно стала політичним діячем обласного рівня. Зрештою – її, радше всього, просто використали і підставили. А от кандидату наук Костюку варто б знати висновки хоча б наших сусідів – поляків, їхнього Державного геологічного інституту (Państwowy Instytut Geologiczny) з цього питання. Вони особливо важливі для нас тому, що українські і польські поклади сланців є продовженням одні одних. Геологія Східної Польщі та Західної України порівнювані.
Отож, спеціалісти з Державного геологічного інституту Польщі (PIG) провели дослідження екологічної безпечності видобутку сланцевого газу. І ось які висновки:
Велика газова лихоманка дійшла і до Польщі – сказав Генрик Єзєрський, заступник державного секретаря Міністерства охорони природного середовища і Головний геолог Краю, – щодо технології його видобування з’явилося багато міфів і недомовок. Серед них - закид, що воно шкідливе для природного середовища. Однак геологи це рішуче спростовують. Отож, якою є правда про видобуток сланцевого газу?
Бо ж були закиди і про отруєння води хімічними речовинами, які при цьому застосовують, і метаном, який при цьому вивільнюється. Ось відповідь:
Метан є у всіх підземних водах – нічого нового тут немає – інформує Мірослав Рутковський, речник ДГІ (PIG), – всі підземні води, які мають у собі метан, перед тим, як потрапити до водогонів, проходять дегазацію... У цьому нічого особливого немає... Вода, яку закачують до свердловини, не може неконтрольовано з неї вирватися... Сама вона не в стані проникнути до ґрунтових вод. Під час видобутку сланцевого газу не застосовується також і технологія шкідливого для довкілля окислення, як це спостерігаємо при видобутку нафти – коли ця кислота виходить на поверхню...
Ще були катастрофічні візії мегаземлетрусів, які нібито мають супроводжувати видобуток сланцевого газу,
Але польські експерти проаналізували роботу спілки Lane Energy, яка проводила роботу в місцевості Лебінь (Łebień).
У серпні минулого року там було проведено гідророзрив сланців на глибині понад 4 км. Експерти ДГІ (PIG) дослідили склад води (зокрема у криницях), повітря у ґрунті і самого ґрунту перед гідророзривом, під час гідророзриву і після нього. Ці роботи не призвели до забруднення повітря, не вплинули на якість поверхневих та підземних вод, не призвели до забруднення запасів підземних вод у регіоні... Так само не з’явився і метан, який, на думку деяких противників бурових робіт, мав би при цьому вивільнятися з покладів сланцю. Не виявлено також і радіаційного газу – родону. Сейсмічні станції не зареєстрували жодних струсів землі під час гідророзриву сланців, хоча зареєстрували струс землі, що відбувся на островах Фіджі, що розміщені на віддалі 15 000 км від Польщі.
Очевидно, на тих самих островах Фіджі сидять і наші спеціалісти з питань видобутку сланцевого газу від ВО «Свобода» - їм воно видніше: трясеться земля під ними, чи ні. Та під їхніми можливими патронами земля таки трясеться, не дивлячись на те, що «Среднерусская полоса», де й розміщений Валдай, - чи не найбезпечніше у сейсмічному сенсі місце на землі.