Американська революція на газі і нафті зі сланцевої породи розколола світ. Для одних це шанс на здобуття незалежності і процвітання. Інші бачать загрозу для природи, і, можливо, фактично для власних інтересів.
Польща сидить на родовищах. І не на якихось там. Рік тому американська консалтингова компанія Advanced Research підрахувала, що наші сланці містять 3 трлн. кубічних метрів газу - стільки, скільки газу у Норвегії. Зараз та сама компанія володіє ще одним дослідженням, замовленим урядовою американською Агенцією енергетичної інформації. Згідно з цими новими, ще дуже попередніми оцінками, ми, можливо, маємо аж навіть 22,4 трлн. кубічних метрів газу. А ресурси, які можна буде видобути за нинішнього рівня технологій, можуть досягти 5,3 трлн.
Зараз, проте, це ще тільки гіпотеза, тому що підтверджених покладів ми досі не маємо. Але якщо американці мають рацію, перед Польщею постане величезний шанс. Європейська Унія має намір скоротити виробництво електроенергії з вугілля, з якого ми зараз отримуємо 90% електрики, і адаптація до вимог ЄУ була б для нас дуже дорогою. А так, завдяки газовим ресурсам, нам не довелося б витрачати величезні гроші на його імпорт. Ми також могли б заробляти на експорті та модернізувати країну за власні гроші, замість того, щоб запозичувати.
- Динамічний розвиток експлуатації нетрадиційних ресурсів газу можна назвати золотою лихоманкою ХХІ століття, сказав нам рік тому міністр закордонних справ Радослав Сікорський на конференції про сланцевий газ у Варшаві, організованій міністерством та посольством США. Минулого тижня відбулася чергова конференція. Оптимізму як і раніше не бракує, але він був підмочений тривогою. "Ми знаємо, що в деяких країнах були ініційовані заборони експлуатації родовищ сланцевого газу. Але тим, хто їх планує, ми кажемо: "не бійтеся"", - сказав цього року Сікорський.
Це звернення було викликано тим, що, як завжди, революція швидко народжує контрреволюцію. Нині експлуатація сланцевих родовищ газу й нафти викликає не тільки надії, але й суперечки. Буває, що вони перетворюються в ідеологічний конфлікт, в якому одна сторона говорить мовою науки і техніки, а інша воліє грати на емоціях.
Необхідність - мати винаходу
Наприкінці 2009 року Міжнародна енергетична агенція оголосила світу, що в США за рахунок експлуатації родовищ сланцевого газу відбулася революція в енергетиці. Це газ, що захований у гірській скельній породі, яку називають сланцями. У світі його удесятеро більше, ніж у звичайних родовищах, у яких газ міститься у створених природою "сховищах" у скельній породі. Геологи вже віддавна знали про сланцеві скарби, але не могли до них добратися. Це вдалося лише американським газовикам. Це зрозуміло, оскільки у США є найбільш розвинена газова промисловість у світі. Вона складається із сотень невеликих компаній, які наймають фахівців, що на розвідці нафти й газу з’їли зуби. Саме ці "ремісники" здійснили сланцеву революцію, займаючись роботою, що не викликала інтересу великих корпорацій, оскільки вона могла закінчитися провалом і не давала ніяких гарантій на вражаючий успіх і швидкий прибуток. Діяльність "ремісників" підтримував також Вашингтон, який майже півстоліття тому зрозумів, що звичайні запаси нафти і газу в США закінчаться, і шукав їх нових джерел. З 1978 по 1992 рік уряд США реалізував власну програму досліджень над експлуатацією сланцевих родовищ, а компанії, що розвідували у США нетрадиційні поклади з 1980 по 2002 рік, могли скористатися податковими пільгами на витрати на такі роботи. Але донині американці стрижуть купони з того, що їхні уряди інвестувати у підприємництво та інновації.
Американські геологи на конференції, організованій у Варшаві компанією Orlen, розповідали, що у відкритті скарбів сланців їм допомогли також дослідження скельних порід, що проводилися у зв’язку з підземними ядерними випробуваннями.
Інноваційний метод експлуатації сланцевих родовищ полягає у застосування так званого "гідравлічного розриву" або "гідророзриву". Спочатку, як і на звичайних родовищах, бурять свердловину на глибину декількох кілометрів. Потім бурять свердловину горизонтально у площині сланцевої породи, а у ній проводять перші розриви (наприклад, за допомогою мікровибухів). Тоді під високим тиском закачують у свердловину суміш з 98-99,5% води і піску і 0,5-2% хімічних речовин. Суміш відкриває "пори" у скельній породі, через які вивільняється газ. Гідророзриви використовують вже понад півстоліття, але нині завдяки комп’ютерам можна дуже точно спроектувати свердловину.
З оголошенням революції дещо спізнилася Міжнародна енергетична агенція. Насправді перелом відбувся у 2007 році, коли розробка таких родовищ стала прибутковою. Тоді ціни на газ в США були дуже високими і на біржі у Нью-Йорку досягали $400 за 1000 кубічних метрів. (Приблизно стільки, скільки ми тепер платимо за газ, імпортований з Росії). Ці високі ціни також заохочувати до інвестицій у сланці. Це виявилося влучання у яблучко - ціни почали знижуватися, і нині на Волл-стріт 1000 кубічних метрів коштує близько $150. Це сталося саме завдяки сланцям, з яких походить вже приблизно 120 мільярдів кубічних метрів - одна четверта - газу, що видобувається у США (це більш ніж в десять разів більше, ніж у 2000 році). Крім того, хоча й ціни падають, видобуток зі сланців у США зростає.
- Донині це найбільше відкриття у цьому столітті в енергетиці, вважає відомий американський дослідницький центр ITH CERA.
Навіть для більшості американців цей успіх був несподіванкою.
- Ми не сподівалися на це, - визнав минулої середи на конференції у Варшаві Ричард Морнінгстар, спеціальний представник державного департаменту з питань енергетики у Євразії.
Чи боїтеся ви їсти морозиво?
Але не всі були задоволені цим успіхом. Незабаром після оголошення про сланцеву революцію у штаті Нью-Йорк піднялися голоси, що використовувані для гідророзриву хімічні речовини можуть призвести до забруднення питної води. Не допомогли запевнення газовиків, що ризику немає, тому що газ видобувають з глибини у кілька кілометрів, а поклади питної води знаходять на глибині близько 300 м під землею. Свердловини на цілий кілометр у глибину захищають оболонкою зі сталлю та бетону, щоб нічого не потрапило до шару з питною водою.
Американська Рада з охорони підземних вод (асоціація агенцій, що відповідають у кожному штаті за стан вод) навіть опублікувала перелік хімічних речовин, які використовують у гідравлічному розриві. Більшість ми використовуємо щодня. Це, наприклад, гуарова камідь - загущувач, який використовують у виробництві морозива, лимонна кислота або хімічні речовини, які містяться у косметиці для макіяжу. Щоб розвіяти будь-яке занепокоєння, американські газовики прагнуть тепер використовувати у гідрозривах тільки ті складники, які використовуються в харчовій промисловості. Воду, яку використовують для гідророзриву, також не залишають у свердловині. Завдяки щоразу кращим технологіям використовують її все менше і менше, і все частіше у замкнутому циклі.
Урядова Агенція охорони навколишнього середовища (EPA) вже в 2009 році заявила, що не існує підтвердженого випадку забруднення вод під час проведення гідророзривів (у США пробурили вже мільйон свердловин).
Ці аргументи не є переконливими для опонентів сланців. Більше враження на них справляють відеоролики, на яких, наприклад, запалюється вода з крану - мабуть, з метаном зі сланцевих родовищ (виявилося, що це був рідкісний випадок, коли до труби потрапив газ з вугільних пластів).
Головний польський геолог, заступник міністра охорони навколишнього середовища Генрик Яцека Єзєрскі з усмішкою розповідає про відео, на якому інший опонент сланців давить білу речовину, поливає її водою, а потім запалює. Єзєрскі: - Це ж карбід. Сланцеві породи не горять, якщо їх залити водою.
"Палаючі сланці" стимулюють уяву. Для їхніх опонентів - це вітер, що дме у вітрила.
- Червоно-зелений уряд не погодиться на розвідку у великих масштабах викопного палива. Це також стосується планів видобутку сланцевого газу - заявив представник шведської коаліції соціал-демократів, лівих і зелених перед минулорічними парламентськими виборами. Але червоно-зеленій коаліції не вдалося перемогти на виборах у Швеції.
Потім розкололася Канада. В англомовній Британській Колумбії бурять нові свердловини для видобутку сланцевого газу, а у франкомовній провінції Квебек було заморожено роботи з експлуатації цих ресурсів на самому початку .
У той самий час дивний розворот здійснила Франція, яка після Польщі може мати другі за розміром поклади сланцевого газу у Європі. У минулому році французький уряд видав кілька ліцензій на розвідку і розглядав чергові заявки. Але цього року підняли свої голоси опоненти сланців і несподівано у лютому прем’єр-міністр Франсуа Фійон зупинив розвідувальні роботи. Мораторій мав діяти до червня, коли французький уряд мав би оголосити доповіді про вплив експлуатації таких родовищ на навколишнє середовище. Але "Союз за народний рух", партія президента Ніколя Саркозі вже у квітні внесла до парламенту законопроект, що забороняв розвідку і розробку родовищ газу і нафти зі сланців і позбавляв ліцензій на таку діяльність, як цього вимагали найзатятіші опоненти сланців - зелені і комуністи. Законопроект визначили як першочерговий, і вже у травні нижня палата французького парламенту прийняла заборону на розвідку сланців, але лише за використання методу гідророзриву - так як вимагали соціалісти, погрожуючи в іншому разі вето.
Наскільки це є грою перед президентськими виборами наступного року? Невідомо, тому що наукових доповідей про поганий вплив експлуатації сланців на довкілля французький уряд не оприлюднив. Перед голосуванням у Парижі часто можна було почути емоційні голоси, ніж конкретні аргументи.
- Ми не можемо ще більше спотворювати землю, яка вже тепер не може нас витримати, - закликала Даніель Міттеран, вдова колишнього президента. Вона вимагала "викорінити видобуток сланцевого газу". Інші переробляли гасло антифашистів часів громадянської війни в Іспанії: "No pasaran! No gasaran!". Інноваційний метод видобутку газу як різновид фашизму? Це звучить смішно.
Total - французький паливний гігант - вже однак оголосив, що буде переконувати французів у доцільності експлуатації сланців у гармонії з навколишнім середовищем. Поки що, відповідно до попередніх планів, компанія може пробурити перші свердловини, які не вимагають проведення гідророзриву породи. Скутий в себе на батьківщині Total також повідомив, що у пошуках сланцевого газу буде співпрацювати з американською ExxonMobil... у Польщі.
Росія у справі сланців кидається у різні боки
- Епоха дешевого газу підходить до завершення, - розповів прем’єр-міністр Росії Владімір Путін, відкриваючи в грудні 2008 року саміт у Москві, на якому найбільші виробники природного газу з традиційних родовищ заснували організацію за взірцем ОПЕК, картелю найбільших виробників нафти. Її створили за ініціативою Росії у співпраці з Іраном і Катаром - країнами, які разом володіють понад половиною традиційних газових ресурсів у світі. Такий картель міг би ще сильніше диктувати світові ціни, ніж ОПЕК (поклади нафти є більш розпорошені світом.)
Сланцева революція перекреслила, однак, мрії про таку владу і найсильніше вразила власне "Газпром", російського газового гіганта. Чому? Завдяки сланцям США вже не треба імпортувати зріджений природний газ, як передбачалося раніше, і кораблі з ним з установок у Перській затоці, замість до США, попливли до Європи. Ціни на цей газ під час кризи були навіть на половину нижчі від цін на російський газ, і європейські компанії обмежили закупівлю газу у "Газпрому". Російська корпорація була змушена покласти на полицю плани експлуатації родовищ газу в Арктиці, звідки він у зрідженому вигляді повинен був би відправлятися до США. А перспектива експлуатації сланців у Європі поставила під сумнів сенс будівництва за мільярди доларів трубопроводу "Північний потік", який по дну Балтійського моря мав постачати газ безпосередньо з Росії у Західну Європу, консолідуючи сферу впливу "Газпрому" у Центральній Європі.
Не дивно, що російська корпорація з роздратуванням відреагувала на газову революцію та несподівано приєдналася до коаліції "друзів Землі".
Віце-президент "Газпрому" Алєксандр Мєдвєдєв закликав Європу заборонити експлуатацію сланців, бо це може начебто забруднити воду. Потім менеджери російської компанії почали малювати апокаліптичні видіння: спустошені ландшафти, отруєні водойми, землетруси під час здійснення гідророзривів.
Керівник "Газпрому" Алєксєй Міллєр переконував, що сланцевий газ - це "міф", а інтерес до нього сильно роздмухали штучно.
У середині минулого року росіяни змінили свою тактику.
- Сланцевий газ може відіграти дуже важливу і корисну роль у збалансуванні локальних ринків. Але немає ніяких підстав, щоб його коронувати та садити на престол, заявив Алєксєй Міллєр на зустрічі з керівниками європейських газових компаній в Каннах. Потім на переговорах в Україні представники "Газпрому" уточнили: сланцевий газ може бути добрий у США, але Європа не повинна його видобувати.
Вже декілька місяців менеджери "Газпрому" рідко висловлюються про сланці, але Москва не перестала ними цікавитися. Наприкінці минулого року Ради безпеки Росії вирішила ввести проблему сланцевого газу у доктрину енергетичної безпеки і збирати повідомлення про інновації у видобутку газу у світі. Як зазначила газета "Ведомости", рішення було прийнято незабаром після того, як до Європи прибув перший корабель із зрідженим газом зі... США. Виявилося, що завдяки сланцям американці не тільки стали незалежними від імпорту газу, але й також можуть стати значним його експортером.
Сланцеві надії
Американські успіхи окрилюють країни, які мають великі поклади сланців з газом та нафтою. Завдяки цьому новим значним виробником нафти у світі може стати Ізраїль, - каже Гарольд Вінегар, керівник групи науковців компанії Israel Energy Initiative, що раніше займав аналогічну позицію в британсько-голландській корпорації Shell. У березні Вінегар і його колеги заявили, що Ізраїль може мати у сланцевих породах аж 250 млрд барелів нафти, що дещо менше, ніж підтверджені запаси нафти у Саудівській Аравії. Витрати на видобуток такої нафти Вінегар оцінює від 35 до 40 доларів за барель - приблизно стільки, скільки коштує видобуток нафти з шельфових родовищ у Бразилії.
Бітумічні сланці, що містять нафту, запевнили Естонії енергетичну незалежність від Росії. Надії на газ має також Болгарія, яка, за даними американських фахівців, може мати 1 млрд. кубічних метрів газу у сланцях. Це задовольнило б потреби Болгарії на понад 200 років. У середу на варшавській конференції зі сланцевого газу болгарський міністр економіки Трайчо Трайков сказав, що це був би для його країни великий виграш. Він нагадав, що сталося, коли на початку 2009 року, у середині суворої зими, "Газпром" припинив постачання газу. На експлуатацію власних сланців робить ставку також Литва, яка може мати у них достатньо газу на півстоліття споживання. Наразі газ литовці імпортують лише з Росії і - як визнали минулого року представники Європейської комісії - платять за нього дорожче, ніж Німеччина.
Як можна бачити, сланцева революція вже змінила правила гри у глобальному газовому бізнесі, і, можливо, незабаром також змінить нафтову промисловість. Тепер ведеться гра за те, щоб загальмувати марш сланців за Атлантичним океаном.
Що цікаво, перед голосуванням у парламенті Франції у США опублікували доповідь дослідників з Університету Дюка, які не приховують, що є опонентами експлуатації сланців. Вони вивчали воду у зоні інтенсивної експлуатації сланців, але слідів хімічного забруднення не знайшли. У багатьох випадках у води поблизу свердловин виявили зате метан, але не пояснили, звідки він взявся. Вони припускають, що це може бути наслідком застосування методу гідророзриву, але визнають, що газ може самостійно проникати у воду. Газовики не приховують застережень до цих досліджень, вказуючи на те, що вчені нічого не говорять про те, що метану не було у воді перед здійсненням гідророзривів. А чи це взагалі шкодить людям? Це невідомо.
Автор: Анджей Кублік [Andrzej Kublik] Назва оригіналу: Łupki dzielą świat Джерело: Gazeta Wyborcza, 23.05.2011 Зреферував Омелян Радимський