Україна у скорботі. У скорботі кожен українець. Висловлюю співчуття родинам, які оплакують справжніх Героїв. Вічная їм пам’ять.
І моє серце плаче… У ці чорні дні слова «Мама» і «Син», «Чоловік» і «Дружина», «Брат» і «Сестра», «Батько» і «Дитина» набули зовсім іншого сенсу. Як і слово «Українці». Кожен постріл лезом назавжди залишив рани на наших серцях…
Від того, що трапилося у Києві, змінилася наша свідомість. Ми стали іншими. Через кров і сльози, розпач і гнів – ще більш впевненими, сильними та безкомпромісними. Ще більш стійкими у своєму прагненні до встановлення справедливості, до поваги до людського життя і людської гідності, до гарантії прав і свобод громадянина. Це ті цінності, які зараз об’єднують, а не роз’єднують Україну: від Львова – до Донецька, від Чернігова – до Сімферополя.
Я хочу звернутися, у першу чергу, до українців на Сході та Півдні України. Не ведіться на обман. Не піддавайтеся на провокації аморальних прислужників кровавої влади. Львів’яни, тернополяни, іванофранківці – не вороги донеччанам, харків’янам, кримчанам. Прислухайтеся до свого серця. Спитайте в нього: хіба є щось більш вартісне за людське життя?! Серце не збреше.
Близько ста українців віддали свої життя за те, щоб зберегти Україну – з її кордонами, мовою, національними символами і простими, зрозумілими прагненням кожного українця. А всі ми хочемо одного й того ж: достойного життя, впевненості у завтрашньому дні, захищеності. Чи, може, хтось хоче й далі жити у страху та безправ’ї? Щодня боятися відпускати своїх дітей у садочки та школи? А самим виходити на мирні демонстрації з пересторогою отримати кулю?
Я вірю в Україну! Я вірю в Українців! Я вірив і вірю в Українську Мову – інакше, не співав би українських пісень! Я вірю, що вже дуже-дуже скоро ми дружно, всією країною, співатимемо Гімн України, святкуючи Перемогу Людської і Національної Гідності над державним злом, яке з кожною секундою стає все слабшим. Я щиро вірю в усе це! Вірю і допомагаю Героям Майдану чим можу.
Я молюся за кожне життя!
Павло Табаков