Польський талісман наступного чемпіонату Європи з футболу Славек продовжує подорож, щоб перевірити готовність Львова до проведення цього турніру. Після непростої подорожі трасою Шегині-Львів від самого міста Лева він очікує набагато кращого – реальність, однак, швидко спростовує оптимістичні уявлення…
…В’їхавши до Львова по вул. Городоцькій, Славек одразу потрапив у затор – і розслабився. «Як у Європі», - подумав він собі, водночас набираючи на мобільному номер свого українського товариша Славка. Той одразу ж пояснив, що затори у Львів – річ цілком звична, тому авто краще залишити на стоянці і користуватися громадським транспортом. Славеку, звичайно ж, хотілося запаркуватися десь у центрі чи поблизу нього, але товариш йому пояснив, що кілька невеличких паркінгів у центрі завжди переповнені, а підземних чи багатоповерхових у Львові немає.
Загалом протестів така порада у Славека не викликала – тим більше, що він уже встиг звернути увагу на дивну особливість автомобільних дороговказів у місті: латинськими літерами на них були вказані тільки напрями до банків та інших комерційних установ, а все решта – тобто найголовніше написано незнаною йому кирилицею.
Зі знаходженням автостоянки проблем у польського гостя не виникло: товариш пояснив йому, що достатньо лише уважно дивитися ліворуч, аби помітити паркінг біля приміського вокзалу.
Лише покинувши своє авто і вийшовши на широку вулицю, що, як пояснив Славко, звалася Городоцькою і вела аж до самого центру міста, Славек усвідомив, що не знає, як же йому насправді доїхати до центру. Вулиця була сповнена неестетичних на вигляд маршруток, які аж ніяк не додавали польському талісманові позитивних перших вражень про місто, але на жодній із них він не зміг побачити маршруту, вказаного зрозумілим йому чином. Великі номери маршрутів натомість не казали йому абсолютно нічого.
Простоявши з добрих десять хвилин на зупинці (в тому, що це – таки зупинка, він зорієнтувався не стільки за малопомітним знаком, скільки за скупченням людей) і не ризикнувши за цей час сісти в жодну із маршруток, Славек таки наважився спитати поради у не дуже привітних на вигляд людей, які стояли поруч, і дізнався, що до центру йдуть усі без винятку маршрутки.
Спершу польський гість пропустив кілька геть переповнених міні-автобусів, однак вже невдовзі виснував, що переповненість, очевидно, є обов’язковою їх характеристикою, і героїчно запхався у перше-ліпше маршрутне таксі. До центру, як виявилося, дорога була зовсім недалекою, але навіть за тих десять хвилин, що Славек пробув у салоні, маршрутка встигла здатися йому філією чистилища на землі: якась жінка, що стояла одразу за ним, впродовж усієї подорожі голосно вимагала віддати їй решту, неголений водій курив біля відчиненого вікна і хамським тоном щось їй відповідав, а Славеку наступили разів по п’ятнадцять на кожну ногу і врешті витиснули з нього усю його європейську доброзичливість, коли водій різко загальмував, і вся людська маса у салоні навалилася саме на нього. Про те, що він мусів сам зорієнтуватися, скільки коштує проїзд, і за його дві гривні йому навіть не видали квитка, Славек після такого навіть і не згадував.
Де виходити, Славек, знову ж таки, зорієнтувався суто інтуїтивно, бо нічого схожого на карту маршруту чи оголошення зупинок у тому «таксі» не виявилося. Вихід подарував йому райський ковток свіжого повітря, і свого українського товариша він уже зустрів біля Львівської опери у набагато кращому гуморі.
Першу ніч у Львові Славко запропонував своєму гостю перебути у нього в гуртожитку, але попередив, що вже завтра доведеться шукати собі якийсь інший варіант, бо гуртожиток якраз закривають на ремонт до Євро-2012, і місця там не знайдеться навіть для студентів.
***
Наступного дня Славко вирішив, що насамперед треба забезпечити гостя новим житлом, а потім вже знайомити його зі Львовом. Славко сказав, що у самому центрі міста, біля площі Ринок, є кілька хостелів, і польському талісманові ця ідея одразу сподобалася – як-не-як, розміщення виглядало дуже зручним.
Вже на вул. Підвальній, поблизу пам’ятника Федорову, товариші помітили рекламу двох хостелів, один із яких мав бути зовсім близько, на вул. Руській, 3/5 – однак, тричі обійшовши цю невеличку вулицю, ні Славек, ані Славко так і не зрозуміли, де ж той хостел заховався.
Інший мав знаходитися на вул. Потелицькій, недалеко від Високого Замку. Славко не знав, де ця вулиця, та Славек все ж наполіг, що йому треба зупинитися у самому центрі. Врешті-решт, для польського талісмана знайшли третій варіант, який його цілком влаштовував – невеличкий хостел на самій площі Ринок, теж добряче захований аж на другому поверсі одного з будинків, зате з добре помітною ззовні рекламою.
Як Славек виявив згодом, зовсім близько звідти знаходився інформаційний центр для туристів, який він, не гаючи часу, перевірив на ефективність, звернувшись туди з проханням пояснити, як знайти Стрийський парк. Його польські друзі, які вже бували у Львові, розповідали, що парк цей – надзвичайно красивий. Звернувшись до «інформатора» англійською, Славек до свого задоволення виявив, що іноземною мовою той володіє пристойно, проте початкову радість дуже швидко розвіяла запропонована йому карта, на якій Стрийського парку просто не виявилося. Наступні пояснення «інформатора» виявилися люб’язними, але геть туманними, тому свою подорож до парку польський талісман вирішив поки відкласти.
Натомість Славек звернув увагу на те, що на допомогу туристам у Львові встановили коричневі дороговкази для пішоходів, і вирішив подорожувати містом за їхньою допомогою. Втім, вже невдовзі ці дороговкази створили в його голові повний хаос – скажімо, з одного з них, що на розі вул. Підвальної та Гавришкевича, чітко випливало, що до Високого Замку слід йти донизу, а на сто метрів нижче інший вказував діаметрально протилежний напрямок – догори. Коли ж, керуючись дороговказом, що стояв одразу біля Опери, Славек у пошуках Собору св. Юра вийшов на вулицю Шпитальну, тільки пішоходи пояснили, що йти потрібно по Городоцькій.
Ці два випадки настільки підірвали довіру Славека до дороговказів, що надалі він вирішив на них просто не звертати жодної уваги. Тому, коли після смачного обіду в одній із львівських кав’ярень (от із чим-чим, а з багатством вибору місць, де можна пообідати чи просто попити кави, Славек проблем точно не відчув) йому раптом захотілося відвідати Личаківський цвинтар (десь там, за чутками, мала бути похована його прабабця), польський талісман постановив звернутися по допомогу до представника ДАІ.
Страж порядку на дорогах, що стояв біля пам’ятника Адаму Міцкевичу, втім, на запитання Славека, як найкраще добиратися до цвинтаря, відповів дуже лаконічно: «Ніц нє мувє по польську». Благальний погляд Славека, щоправда, таки викликав у правоохоронця бажання хоч якось допомогти іноземному гостю, але з подальших пояснень українською мовою той зміг зрозуміти лише те, що треба йти кудись сідати на трамвай. Врешті на допомогу Славекові прийшов тільки випадковий перехожий, пояснивши, що до Личаківського цвинтаря можна доїхати трамваєм №7. «Слава Богу, що не маршруткою», - подумав Славек, і, керуючись детальними вказівками невідомого добродія, пішов на трамвайну зупинку.
Цей цілком європейський вид транспорту також подарував польському гостеві чимало приводів для розгубленості. Так, далеко не одразу Славек зорієнтувався, як, де і скільки потрібно оплачувати за проїзд – тут, знову ж-таки, довелося орієнтуватися на дії інших пасажирів. А вже після першої зупинки він зрозумів, що повідомляти її назву, як і всіх наступних зупинок, ніхто не збирається. Враховуючи, що жодного помітного плану маршруту Славек у салоні трамвая теж не спромігся знайти, йому знову довелося покладатися лише на власну кмітливість.
Напруження, яке він відчув у зв’язку із цим неприємним сюрпризом, одначе, теж виявилося передчасним, бо іще задовго до появи у нього серйозної підозри, чи потрібна йому зупинка раптом не залишилася вже позаду, трамвай просто зупинився посеред дороги, відчинив двері – і всі пасажири з розумінням почали виходити. Припущення, що ось так зненацька могла настати кінцева зупинка, довго не протрималося. Вийшовши і собі назовні, Славек побачив, що колія продовжується далі і далі, уверх по вулиці, однак на ній уже цілою чергою стоять п’ять чи шість порожніх трамваїв. Очевидно, сталася аварія, і перша подорож львівським трамваєм для Славека на цьому закінчилася (згодом Славко пояснив, що такі аварії трапляються у Львові доволі часто).
Роздратований Славек вирішив цього разу не здаватися так легко, як у випадку із Стрийським парком, і вперто рушив Личаківською вулицею догори, що дві-три хвилини спиняючи когось із перехожих і запитуючи, чи правильно він іде до кладовища (він, звичайно, помітив, що і на Личаківській рясно встановлені коричневі дороговкази, але йняти їм віри досі не міг).
Врешті-решт ця авантюра таки завершилася успіхом, і прогулянка кладовищем, особливо цвинтарем Орлят, налаштувала Славека на позитивний лад. Коли йому знову подзвонив Славко і запросив на вечірку, що мала відбуватися десь зовсім близько, на тій самій вулиці Личаківській, Славек погодився, не роздумуючи.
Відмовлятися від думки, що у його візиті до Львова нарешті настала світла смуга, Славек не захотів навіть після того, як безпосередньо під час вечірки у районі тричі вимкнули світло – щоразу хвилин на 10…
***
За наступні два дні перебування у Львові Славек здобув іще кілька, м’яко кажучи, суперечливих вражень. Безперечно, найсильнішим із них було спонтанне знайомство з міськими громадськими вбиральнями, вхід до яких ззовні дуже скидався чи то на фронтальний вхід у давно закинутий бункер, чи то на чорний вхід до пекла.
Насамкінець він обрав, як йому здавалося, безпрограшний варіант для позитивного завершення свого візиту – поїздку на будівництво львівського стадіону до Євро-2012. З польських ЗМІ Славек знав, що місцева влада дуже задоволена темпами будівництва, і захотів на власні очі побачити майбутню футбольну арену. Він уже побував на будівництві стадіону у Вроцлаві, де для відвідувачів влаштували спеціальний оглядовий майданчик, і був свято переконаний, що вже з чим-чим, а з цим у Львові буде не гірше.
До тієї поїздки Славек підготувався ґрунтовно, не залишивши нічого на волю випадку. По-перше, він вирішив поїхати туди на таксі. По-друге, порадився зі Славком, почув, що краще не брати таксі з вулиці, бо там, зачувши іноземну мову, можуть взяти з нього вдвічі більшу від нормальної плату, і попросив свого товариша викликати йому авто по телефону – певності, що диспетчери розумітимуть принаймні польську, після зустрічі з працівником ДАІ у нього не залишилося. Врешті, по-третє, він одразу попередив таксиста, що йому потрібен буде чек – той спершу протестував, казав щось про те, що потрібно було попередити, але потім таки здався.
Самі відвідини, втім, завершилися для польського гостя повним розчаруванням: на будівництві стадіону не виявилося не лише оглядового майданчика, але й взагалі можливості як слід його роздивитися. Будівельники, що працювали на об’єкті, зупинили Славека і доступно пояснили, що зсередини він об’єкт може побачити хіба що на Інтернет-трансляціях.
Таке завершення відвідин Львова остаточно залишило у Славека неприємний осад. Звісно, він розповість своїм друзям у Польщі чимало хорошого про місто Лева: і про його виняткову красу, і про його розмаїті цікаві кав’ярні, і про львів’ян, які загалом виявилися набагато привітнішими, ніж він було виснував з похмурих облич на маршрутних зупинках. Коли його запитають, чи варто їхати до Львова і відвідувати його численні культурні пам’ятки, він однозначно скаже, що так, варто. Лише з однією умовою: якщо кожен крок своєї поїздки детально спланувати заздалегідь…
Адже, пояснить він, для спонтанного туризму – так, щоб просто вирішити і поїхати - Львів не дуже надається. Якщо знати, куди конкретно ти хочеш піти, якщо заздалегідь окреслити для себе пам’ятки архітектури, на які хотілося б подивитися, або якщо принаймні мати у Львові знайомого, що знайде достатньо часу, аби особисто показати їм місто – тоді проблем не буде. Але якщо приїхати до Львова, сподіваючись погуляти навмання і вже на місці якось шукати цікаві для себе місця, то можна просто заблудитися: ані дороговкази, що нерідко вказують незрозуміло куди, ані уражений заторами і аваріями громадський транспорт, ані одномовні працівники ДАІ, ані навіть інформаційні центри для туристів, не забезпечені хоча б адекватними картами, у пригоді не стануть.
Врешті-решт, зваживши усі «за» і «проти», він скаже своїм друзям: «Словом, вирішуйте самі».
Про початок подорожі Славека можна прочитати у статті: «Шегині-Львів: перевірка шляху на Євро-2012».