Груднева розмова у Клубі шанувальників Галичини була присвячена українському скульптору Петрові Терещуку, визнання до якого прийшло у столиці Австро-Угорщини.
Розповідав Степан Пахолко, дослідник фалеристичної спадщини України другої половини ХІХ - першої половини ХХст. та автор поки-що найбільш докладної розвідки про майстра. Зважаючи на скупу інформацію навіть у енциклопедичних виданнях, можливість обговорити творчість і життєвий шлях Петра Терещука стала своєрідним святковим відкриттям.
Петро Вавринович Терещук народився 2 вересня 1875 року у селі Вибудів на Тернопільщині. Звідти юнаком подався на навчання дерев’яному промислові у польське місто Закопане, а впродовж 1893-1899 років продовжив здобувати фах скульптора у віденській школі прикладного мистецтва. Осівши в австро-угорській столиці, Петро Терещук заснував власну майстерню, де, спершу у кооперації з місцевим ливарником Ульманом Ульріхом, здобув славу віртуозного різьбяра. Працював із деревом, слоновою кісткою і бронзою, освоїв давньогрецьку хрисоелефантинну техніку, що вигідно вирізняла його серед інших майстрів. Приймав замовлення на портретну скульптуру, кабінетну скульптуру малих форм, настільні лампи, побутові декоративні предмети, відзнаки. І це – далеко не повний перелік.
У газеті «Діло» за 1910 рік було опубліковано спогади Євгена Олесницького про візит у робітню Петра Терещука: «… Виніс я звідти якнайкраще артистичне вражіння. Петро Терещук є знаменитим артистом-різьбярем, його спеціальністю є різьба в бронзі та слоновій кості і під тим оглядом не має собі у Відні рівного. Я бачив много більших і менших творів і не міг налюбуватися їх артистичним виконанням. Останній твір Терещука закупив цісар. Є це бронзова група, що представляє Матір Божу, сидячу на скалі, перед нею – дитя Ісус, що бавиться з голубами. Цілий твір є з бронзи, лиш лиця осіб і голуби є з слонової кости. <…> В робітні я оглядав також множество праць вже викінчених і множество – в роботі. Якраз експедиював тоді артист значніше число предметів на виставку до Липська (Лейпцига). Було між ними багато таких, що їх варто було справді окремо приглянутись. Петро Терещук – спеціаліст в ніжній дрібній різьбі, його робітню прикрашає множество дрібних предметів, яких вартість і краса лежить якраз на артистичнім викінченні найменших подробиць. <…> Бачимо чудові заставки на бюрка, свічники з артистичними окрасами, прикраси кабінетів з бронзи і слонової кості, достойні царських салонів. І все це виходить з рук нашого артиста – ніжне, напрацьоване з високим артистизмом. Що наш артист спосібний до різьби і на ширші розміри свідчить бюст нашого віце-президента парламентарного Романчука, який стоїть в нашім клюбі локалю і виклає однодушні похвали. Доси наша суспільність мало знало про Терещука, доволі довгі літа працював він на чужий рахунок, продаючи свій талант і свою працю для зисків капіталістів. Така вже доля русина. Та тепер станув він на власні ноги і відтворив власну робітню, тож пора і для суспільства ближче з ним познайомитись. Кілько то купується у нас предметів різьби, а радше – псевдорізьби, для ужитку церковного, кілько - принагідно для хатнього ужитку або для прикрас. Тут і там напихають нам всякого тандиту без вартості і за добрі гроші, а тут є свій чоловік, своя рідна українська душа, артист першої міри. А додати треба, що і ціни на його твори дуже приступні, можливі не лише для засібних. Є надзвичайно пекучою потребою, щоб у нас в краю був хоч один сальон рідної штуки, в якім би наші артисти постійно уміщували свої твори і давали можливість суспільству бачити їх і набувати. <…> Штука є вродженою потребою душі нашого народу і час вже перестати заступляти сю потребу карикатурними богомазами і пародіями культури, яких ми бачимо, на жаль, по наших інтелігентних домах…». Євген Олесницький навідався до Петра Терещука якраз у тривалий період його неабиякого успіху, що припав на 1900-1925 роки.
Сьогодні відомими є більше 250 мистецьких творів Петра Терещука, інформація про які представлена в аукціонних каталогах по цілому світі. Авторство більшості із них підтверджене підписом “P. Tereszczuk” і клеймом ливарних майстерень Артура Рубінштейна або Ульмана Ульріха, з якими найчастіше працював скульптор, чи власної - “Wiena Tereszczuk”.
Серед відзнак, які були викарбувані Петром Терещуком:
- відзнаки-плакетки з нагоди щасливого повернення Митрополита Андрея Шептицького з російського полону, профінансовані українською творчою інтелігенцією Львова та Відня. Були виготовлені у віденській майстерні Тірка, за задумом професора промислової школи В. Пшепюрського у м. Яворові. Розповсюджувались на богослужіннях;
- ще одна відзнака з нагоди повернення Митрополита. З приводу її виготовлення в часописі «Українське слово» від 14 вересня 1917р. повідомлялось: «На засіданю комітету привітання Митрополита поставив о. др. Й. Застирець внесенє домагань вибити на пам’ятку повороту Митрополита медалі. Гадка була щаслива, бо нею заняв ся п. генерал З. Павлюх і після його плану виконав п. Терещук Петро сей медаль». Було викарбувано 900 примірників з «воєнного металю» та 100 примірників зі срібла;
- медаль в пам’ять віденського українського шкільництва. Про неї часопис «Українське слово» подав таку інформацію: «Другу медаль - плакетку виготовляє той сам артист п. Терещук після взорів о. др. Застирця в пам’ять віденського укр. шкільництва. На одній стороні представлена вельми артистично «Туга молодіжи за рідним краєм». Медаль ся як доси заповідає ся, буде однією з найкращих, яку вибито у Відни. Вартість її більшає через те, що творить її Українець – артист»;
- одна з перших відзнак товариства «Просвіта»;
- кокарди для воїнів армії УНР та галицької армії. Іван Боберський, даючи оцінку проектам військових відзнак Петра Терещука, вказав, що вони «виконані в легких лініях, якими орудують німецькі майстри» і що «різьбяр у Відні Терещук посідає салонову легкість у своїх працях».
Вірогідним є припущення, що Петро Терещук спроектував відзнаки для Львівського, Перемишльського і Коломийського «Боянів», пам’ятну медаль члена допомогового товариства для греко-католицьких церков.
Петро Терещук також є автором барельєфів на могилі директора банку «Дністер» Ярослава Кулачківського (1863-1909) на Личаківському цвинтарі. Пощастило мешканцям Бережан, адже Петро Терещук виконав іконостас собору Святої Трійці у їхньому місті.
Відомий факт, що у 1903 році скульптор переїхав у Прагу, де одружився з чешкою, у шлюбі з якою народилося троє дітей. Недовго працював викладачем.
У 1939 році Петро Терещук повернувся до Відня. Після закінчення війни займався реставрацією австрійських церков, золотого кабінету Віденського Бельведеру, виконував барокові рами і скульптури сакрального змісту. Помер у Відні в 1963 році.
Біографія та мистецький спадок Петра Терещука рясніють білими плямами, тож дослідження Степана Пахолка – лише малий відрізок на довгій дорозі. Але навіть ця розвідка може стати доброю основою для глибшого дослідження здобутків українського художника мистецтвознавцями, істориками, краєзнавцями, усіма небайдужими.