Селище Славсько розвинулося завдяки туризму. Туди радо приїжджають на відпочинок взимку і в теплу пору. Саме завдяки пологим схилам тут започаткували лижний спорт, який вабить спортсменів і просто любителів вже друге століття. У часи міжвоєння Славсько було найпопулярнішим на Східній Галичині лижним курортом, там збудували досі найдовшу у країні канатно-крісельну дорогу. Історію гірськолижного курорту на Львівщині розповіла Ірина Пустиннікова на сайті «Локальна історія».
Засновники Карпатського лещетарського товариства (КЛТ) у 1907 році приїхали до Славська і вирішили, що тут ідеальний для катання сніг і схили. Це були засновник і популяризатор галицького альпінізму Роман Кордис та його товариш Зигмунт Клеменсевич, хімік та автор першого посібника з альпінізму. Хлопці надихалися Закопаним та хотіли мати схожі місця для активного туризму ближче від дому. У Бескидах вони шукали нелісисті гори в непопулярних серед мандрівників місцинах, недалеко від залізниці.
«Ніколи потім цей гірський куточок не здавався прекраснішим: з блакитним небом і бездоганним, чудовим білим снігом. Ми підіймалися з радістю в грудях. Лижі безшумно ковзали по безтурботних кучугурах снігу, навколо ставало ширше і просторіше. Перед нами височіла вершина Високого Верху, головна мета нашої подорожі. Широкий змієподібний гребінь вивів нас стежкою, яку сьогодні вже знають тисячі лижників, на схили. Ось ми увійшли в ліс. Фігури білих дерев, одягнені в шати зі снігу та льоду, стоять нерухомо, як статуї, сині тіні серед золотих плям сонця, суцільна темрява під куполом засипаних снігом крон дерев. Такий зимовий ліс завжди пробуджує в душі лижника урочистий настрій святині. Замовкають слова і якийсь страх поселяється в душі, і туга за сонцем, що сяє вгорі», – згадували хлопці потім перше знайомство зі Славськом.
Відтоді Славсько поступово почали наповнювати любителі гострих відчуттів. Особливою популярністю користувалася гора Тростян – ніде більше не було таких трас і снігу. Але згодом лижники освоювали й інші вершини – Високий Верх, Плішку, Ільзу.
Вже 1908 року КЛТ створило в селі спортивну базу-захоронку. Для цього спершу орендували корчму, потім зібрали гроші і збудували власне приміщення. База на кілька десятків ліжок нагадувала заможну бойківську хату. Ночівля для членів товариства коштувала 1 крону, для всіх інших – 2 крони. На Тростяні збудували трамплін.
Там же відкрили лижні курси для початківців. Викладач з Норвегії Вернер Вереншельд демонстрував учням скандинавську техніку: телемарк, слалом, стрибки на лижах та екзотичну їзду з двома палицями.
Спершу туристи приїжджали до Славська лише на лижі, влітку курорт не був їм цікавий, бо гори були мало заліснені. Однак згодом лижний спорт став настільки популярним, що навіть влітку проводили «сухі тренування» із вправами на витривалість. Почали цікавитись лижами і місцеві бойки, які спускалися ними з гір у своїх постолах.
До Карпатського лещетарського товариства належали польськомовні спортсмени. Окремо існував український Карпатський лещетарський клуб, він організовував змагання, спортивні свята та прогулянки в Карпати. Вперше на схили Тростяна українці вибралися 1925 року, селилися у будинках місцевої інтелігенції, сільського пароха, до польських закладів не йшли принципово.
У 1934 року у Славську освятили український прихисток на 300 людей. Основну частину необхідної суми дав адвокат Дмитро Левицький, тому його ім’ям й назвали заклад.
«Це не тільки забава, це потреба нації, яка хоче бути здоровою і сильною. А буде такою тоді, коли всі спорти загалом і лещетарський зокрема підуть у село і захоплять мільйони нашої молоді», – зазначив під час відкриття колишній президент КЛК Палій.
1934 року в Славську запрацював ще один заклад, який збудував дрогобицький відділ Польського туристичного товариства. На його відкриття приїхала вся лижна еліта із Закопаного та Львова. Золоту медаль у змаганнях зі швидкісного спуску виграв майбутній театральний режисер Ервін Аксер.
У 1936 році облаштували нові спускові маршрути між потоками Славка і Рожанка та в місці, де зливаються річик Славка й Опір. Біля Кичерки побудували менший трамплін. На горі Погар працювали витяги, на яких працювали коні: вони ходили навколо великого колеса, обмотаного тросом, він тягнув сани.
Ще один туристичний прихисток на 300 місць відкрили наприкінці 1936 року, а сільська управа почала будувати ще один трамплін. Місце для нього подарували місцеві магнати барони Гредлі.
Так тихе село перетворилося на найпопулярніший на Східній Галичині лижний курорт. Взимку до Славська призначали додаткові рейси потягів. У селі з’явилися туристичні бази й готелі.
Біля залізничної станції діяв «Дім Ліги» на 120 місць, із номерами на 1-4 людини. Було дві загальні відпочинкові кімнати, електричне освітлення, телефон, душові кімнати, центральне опалення, радіо, ігрова кімната, бібліотека та аптечка.
«Вартість 10-денного перебування з повним пансіоном і залізничними квитками різнилася залежно від міста, з якого прибув турист. Варшав’яни мали заплатити за поїздку 70 злотих, жителі Вільнюса, Торуня або Познані – 76 злотих. Мандрівка із Кракова, Катовіц або Любліна – 68 злотих. Львів’янам вистачило б 55 злотих. У ціну входили триденний навчальний курс і медичне обслуговування», – пише Ірина Пустиннікова.
Лижний спорт і тоді не був дешевим задоволенням: якісні лижі коштували 50-60 злотих, кріплення до них – ще 15-20. Багатші мали не тільки спеціальні черевики, але й англійські светри, шотландські шкарпетки, канадські шарфи. Бідніші лижники дбали лише про те, щоб взуття не промокало.
У 1932 році через Славсько ходив богемний лижний потяг. Офіційно він називався «Ралійний», а в народі на нього казали «Лижі – дансинґ – бридж». Перший такий поїзд на п’ять вагонів з різних міст йшов зі Львова, мав клубний вагон-ресторан і кінотеатр. Лижі возили в окремому багажному вагоні. Ввечері у ресторані влаштовували танці, там грав камерний оркестр.
Лижники часто гинули під завалами снігу. На початку квітня 1931 року, коли львівські кіношники, що знімали гарні пейзажі для рекламної стрічки про лижний спорт, спускалися із Великого Верху, з гори зірвався великий шматок заледенілого снігу, накрив провідника і поніс униз. Це було на Великдень, тому рятувальну експедицію спорядили лише через кілька днів.
Під час Другої світової війни лижники теж каталися на Тростяні. Окупаційна влада за кілька місяців до своєї поразки навіть провела тут крайові лижні змагання у березні 1944 року.
Вже в радянську епоху довкола Славська збудували понад 10 витягів, у самому селищі працювала спортивна гірськолижна школа. Тепер на гору Високий Верх веде найдовша у країні канатно-крісельна дорога, працюють три бугельні витяги довжиною 700, 750 та 800 метрів. Туризм гірськолижного курорту тепер розвивають дрібні приватні власники.