Після понад місяця перерви російські окупанти знову почали завдавати масованих ракетних ударів по території України, по тилових містах і селах. Дві останні атаки сталися 21 і 24 березня, вони не були рекордними за кількістю використаних ракет, але сам факт таких атак змушує українців напружитися. І водночас замислитися. Замислитися ось над чим.
Різноманітні моніторингові Telegram-канали досить чітко і цілком реалістично (Повітряні сили ЗС України зазвичай підтверджують ці дані) фіксують кількість стратегічних бомбардувальників Ту-95МС, які виконують основну роль у російських ракетних обстрілах. Основну, бо саме вони запускають ракети Х-101, які є наймасовішим видом використаних ракет. Ці ракети, до того ж, росіяни можуть виготовляти навіть зараз (на відміну від інших, які через це й використовують значно рідше), тож цей військовий ресурс у нашого ворога є поки що відновлюваним.
Саму кількість російських ракет, використаних під час тих чи інших атак, українська сторона також чітко фіксує. І рано чи пізно виникає запитання – а як же росіяни використовують ці ракети, наскільки ефективно, зокрема, з точки зору моторесурсу самих літаків?
Відповідь на це запитання вираховується дуже просто, звичайною математичною формулою – кількість запущених ракет ділимо на кількість використаних під час атаки літаків, з яких були запущені ці ракети. Скажімо, під час обстрілу 24 березня росіяни запустили 29 ракет Х-101, а літаків було використано 14. Задача на одну дію, яка дає нам відповідь – цей умовний коефіцієнт «ефективності Ту-95МС під час масованих ракетних атак» в останній на момент написання цієї статті атаці становив 2,07.
Це багато чи мало? Для початку подивимося на коефіцієнт ефективності Ту-95МС у цьогорічних атаках. Він виглядає так:
- 21 березня – 2,67 (29:11);
- 7 лютого – 2,9 (29:10);
- 23 січня – 2,5 (15:6).
Як бачимо, ці коефіцієнти перебувають у плюс-мінус одному проміжку. А тепер згадаймо період з жовтня по грудень 2022 року, коли окупанти почали масовано атакувати об’єкти енергоінфраструктури України, щоб змусити українців у ситуації гіпотетичного тотального блекауту вимагати від своєї влади переговорів на умовах Кремля.
Ось такими були показники ефективності Ту-95МС в окремих атаках того періоду:
- 15 листопада – 5 (70:14);
- 23 листопада – 7 (70:10);
- 5 грудня – 7,6 (38:5).
Як бачимо, півтора року тому під крилами російських стратегічних бомбардувальників висіло у 2-3 рази більше крилатих ракет, ніж зараз. А є ще одне число. Йдеться про максимальну кількість ракет Х-101, яку може використовувати під час однієї атаки один Ту-95МС. Це число – 16.
Що усе це має означати і навіщо ми мордували вас цими числами? Та для того, щоб показати одну просту річ, яку, можливо, навіть у самій Росії усвідомлюють далеко не всі, крім самого командування підрозділів стратегічної авіації, звісна річ: якби вони не усвідомлювали, то не ганяли б по півтора десятка літаків з 2-3 ракетами на борту замість того, щоб повісити по 6-7 ракет на 5-6 літаків.
Ця проста річ полягає в тому (попри всі аргументи, що тепер ці бомбардувальники-ракетоносці літають аж із Кольського півострова, що також впливає на кількість пального і кількість ракет на борту), що російська військова техніка зно-шу-єть-ся. Техніка, яку неможливо чи майже неможливо відновити.
І військові, які безпосередньо працюють із цією технікою, чудово це розуміють. І бережуть Ту-95МС. І економлять ракети, зокрема Х-22, які більше не випускають. Бо військові, на відміну від ФСБшників, які вже понад чверть століття керують Росією, розуміють ціну війни для їхньої держави.
А вона, ця ціна – буде тільки зростати. Пам’ятаєте легендарну рієлтерську фразу часів середини нульових років, у період перед світовою фінансовою кризою, коли ціни на житло зростали як на дріжджах – «буде тільки дорожчати»? Оця от фраза є реальним майбутнім Росії, її економіки і її військово-промислового комплексу.
Війна для країни-агресора буде тільки дорожчати. Це здорожчання буде різним. Скажімо, можна завантажувати Ту-95МС ракетами до максимуму – і через деякий, досить недовгий час, ці літаки просто перетворяться на мотлох, бо вони ніколи не були розраховані на 2, 3, 4 роки постійного використання. Або можна використовувати їх економно, ощадливо – і тоді ті рідкісні ракетні удари, які зараз відбуваються нехай і серіями (але нинішня одна серія з трьох атак – це як одна атака восени 2022-го), не даватимуть бажаного ефекту.
Росія – це можна говорити уже впевнено і чітко – не була готова до тієї війни, яка розпочалася після поразки в битві за Київ. Але замість того, щоб вивести війська принаймні на межу «23 лютого 2022 року», вирішила продовжувати воювати. І тепер, з кожним місяцем, платить за цю війну щораз більше. І так – до того моменту (а він, повірте, настане значно швидше, ніж ви думаєте), коли ціна виросте до непідйомної межі.
І тут варто згадати одну, вже давню, але дуже цікаву фразу. Сказав її 2014 року на Валдайському форумі міжнародних експертів тодішній заступник керівника адміністрації президента РФ В’ячеслав Володін. Звучить ця фраза так: «Є Путін – є Росія, немає Путіна – немає Росії».
Фраза ефектна, естетично красива, пропагандистськи потужна. У неї є один-єдиний недолік. Вона брехлива. І навіть не просто брехлива – а є повною протилежністю правді. Бо насправді те, що відбувається в Росії з 2014 року (а особливо з 24.02.2022, коли всі розвилки були пройдені і залишився один-єдиний шлях) – звучить інакше. «Є Путін – немає Росії». Бо те, що робить після окупації Криму, після початку повномасштабної війни кремлівський диктатор – це не знищення України. Україну він просто не зможе знищити повністю. Це – знищення Росії. І правління Володимира Путіна, якщо воно затягнеться з природних причин (а тільки з природних причин у вигляді смерті цей диктатор залишить президентське крісло), обов’язково завершиться руйнуванням не України, а саме Росії.
Яка іронія долі, правда полягає в тому, що людина, яка в один непрекрасний момент вирішила увійти в історію як «збирач земель російських», увійде як руйнівник навіть того, що йому дісталося після попередника. Втім, це вже зовсім інша історія. І – не наші проблеми.