У прокат вийшла чорна сатирична комедія британського режисера Армандо Януччі, поставлена за мотивами коміксу французьких художників Фаб'єна Нурі та Тьєррі Робіна. Події фільму розпочинаються напередодні смерті Сталіна і тривають декілька днів по тому. Фільм уже встигли заборонити в Росії та зняти з прокату у Білорусі. А нащадки його персонажів оголосили йому мало не анафему.
У центрі сюжету – підкилимна боротьба «наближених до тіла» за владу, за те, що стати наступним вождем народів. Карикатурні герої, прізвища яких ми знаємо з підручників історії, є ницими, злобними та дрібними павуками у банці. І стилістика фільму Януччі чудово підкреслює увесь абсурд тоталітарного режиму СРСР.
Політична сатира для Яннуччі не є чимось новим: він є режисером фільму «У петлі», де йдеться про сучасну британську та американську політику. Також Януччі є одним із режисерів комедійного серіалу «Віце-президент».
Януччі прекрасно сплітає в єдине ціле справжні історичні факти та ґротеск, перебільшення та відвертий стьоб.
Політичні ігри у «Смерті Сталіна» для нас є не просто смішними, як усі попередні роботи режисера, адже йдеться тут про нашу історію. До того ж частина фільму знімалася у Києві.
І якщо для шотландця Януччі це лише одне із втілень тоталітаризму, уособлення абсолютної влади, яку потрібно висміяти, то для українського глядача кожен герой знайомий за зовсім іншими фільмами.
Тим смішніше, страшніше і цікавіше дивитися на збіговисько маніяків, садистів та недоумків з гучними прізвищами у блискучому виконанні. Маршала Жукова, солдафона, обвішаного орденами, зіграв Джейсон Айзекс. У ролі Молотова - Майкл Пейлін з «Монті Пайтона», Маленкова зіграв Джефрі Тебор. Але у центрі – чудовий театральний актор Саймон Расселл Біл в ролі Берії та неймовірний Стів Бушемі у ролі Хрущова. Саме їх герої є головними претендентами на «трон», саме вони є страшними монстрами за карикатурними масками.
Саймон Расселл Біл (Берія), Ольга Куриленко (Марія Юдіна) та Стів Бушемі (Хрущов)
Фільм знято у шаленому темпі, актори грають на межі істерики, покрикуючи більшу частину свого тексту, проте, утримуючи гротескну манеру протягом усього фільму, примудряються не перегравати й залишатися максимально точними у своїх образах.
Сталін у калюжі сечі, його розкритий череп, розстрільні списки, заколоти та страти, усе це летить на екрані із тарантинівськими темпами. Проте, викликаючи сміх, воно залишається страшним. Януччі, висміюючи режим, не забуває саме сміхом підкреслити його жах. Просто так і проситься на фінальних титрах: «Ніколи знову!».
Що б могло бути логічнішим, але не все так просто. Картина мала усі шанси залишитись об’єктом зацікавлення кіноманів та кінокритиків (які, до речі, в усьому світі дуже високо оцінили фільм), не маючи жодних амбіцій опинитись у політичній площині. Проте довелось.
Річ у тім, що Мінкульт Росії заборонив «Смерть Сталіна», відкликавши прокатне посвідчення за день до прем’єри. Члени громадської ради при Мінкульті РФ та російські політики побачили в комедії ознаки екстремізму. Перед тим фільм передивилась ціла експертна комісія, написавши листа-донос до Генпрокуратури РФ.
У цьому листі абсурдним було все. Зокрема, й формулювання, де йшлося про те, що фільм «спрямований на збудження ненависті та ворожнечі, приниження гідності російської (радянської) людини, пропаганду неповноцінності людини за ознакою її соціальної й національної приналежності».
«У стрічці оскверняються наші історичні символи - радянський гімн, ордени та медалі. Маршал Жуков зображується придурком... сатирична британська комедія не повинна демонструватися в Росії через ознаки ідеологічної боротьби з нашою країною», - таким був висновок після перегляду.
Постаті самих підписантів також могли би стати героями комедії абсурду: режисер Нікіта Міхалков у фільмі «Цитадель» макає Сталіна обличчям у торт. Власник дистриб'юторської компанії Каро саме зараз випускає у прокат «Zомбоящик», в ролику до якого ми бачимо… Сталіна-качка.
Цікаво, що журналісти російського телеканалу «Дождь» показали москвичам кадри з фільму Нікіти Міхалкова «Втомлені сонцем 2», видавши їх за трейлером картини «Смерть Сталіна». Ролик опубліковано на YouTube-каналі телеканалу «Дождь».
Глядачі назвали ці кадри огидними та такими, що ображають Сталіна. Фільм «Втомлені сонцем 2» вийшов у 2010 році і, незважаючи на касовий провал, не мав проблем з прокатом та отримав російську премію «Ніка».
А ще у списку були Міхаіл Юрьєвіч Лєрмонтов та донька маршала Жукова.
Кадр з фільму «Смерть Сталіна»
До слова, нащадки екранних героїв найактивніше виступили проти фільму Януччі. Правнук Йосипа Сталіна, грузинський художник Яків Джугашвілі заявив радіостанції «Говорит Москва», що «поява цього фільму - це не результат діяльності цих авторів, цих нелюдів, а скоріше це те, що ми їм дозволили. Кім Ір Сен для цих людей теж є катом та тираном. Але навряд вони знімуть фільм-комедію про смерть Кім Ір Сена. Але такий фільм обов'язково з'явиться в Північній Кореї, як тільки корейці відмовляться від справедливого життя заради пожерти та відпочити».
За його словами, росіяни «відмовилися від справедливості, уособленням якої був Сталін, який намагався змусити людей жити по справедливості». До слова, фільм правнук не бачив.
Син Нікіти Хрущова Сергій Хрущов написав листа до російського Мінкульту. Він називає фільм «пасквілем» та «зневагою власної історії». «Я вдячний за те, що у Росії є люди, які стурбовані тим, що історія нашої країни руйнується і викривається, переслідуючи певні цілі. Впровадження у свідомість молодого покоління фальшивого, викривленого і знущального уявлення про минуле, а, отже, і про справжню справу нашої країни, представляє величезну небезпеку», - відзначає Хрущов.
Нагадаємо, що Сергій Хрущов з 1991 року живе у США, а з 1999 року має і громадянство цієї країни.
Донька маршала Жукова Елла (вона єдина із тих нащадків, які висловилися про фільм, хто його бачив) вважає картину «плювком в обличчя живих та мертвих».
Маршал Жуков у виконанні Джейсона Айзекса
Висловилась проти фільму і молодша донька маршала, Марія. Зокрема, її обурили нецензурні вислови, які на екрані вимовляє Жуков.
Автори ж картини наголосили, що фільм є карикатурою та фантазією на тему, а не спробою історичного дослідження.
А поки фільм тихо виходив в український прокат і гучно не виходив в російський, у Білорусі кінотеатри без жодних вказівок вирішили зняти стрічку з прокату. У Мінську її мали показувати два приватні кінотеатри. Державний кінопрокат, який все ще існує у Білорусі, фільм показувати й не збирався.