Зараз такі популярні розмови про те, який депресивний Донбас, які там брудні та нещасні села і наскільки ми, західняки, є більш європеїзованими, більш культурними і взагалі більш прогресивними від мешканців Сходу України. А ще про те, що більшість злочинів у Львові та інших містах Західної України – то справа рук переселенців. Такий собі черговий міф, створений для розколу України. Можливо, певною мірою так і є. Але ж на все є свої історичні причини і взагалі світ не ділиться на «чорне» і «біле».
Як на мене, нам варто більше говорити про свої недоліки. Бо, якщо чесно, до Європи і нам далеченько. І це не через економічну ситуацію чи поганий рівень знання англійської, а через нас самих. Я зараз про таку собі критику заради об’єднання. Про те, що в нас спільного із східняками та навіть із росіянами.
Спільне в нас – це засмічені парки та береги річок, навмисно поламані лавки та дитячі майданчики, обмальовані стіни та громадський транспорт – словом, неминуча тяга до вандалізму та непереборне відчуття ліні. З цим навряд чи хтось посперечається.
Вчора я побувала на пікніку у 5-у парку на Левандівці. Чесно кажучи, навіть коли я йшла туди вперше, то не очікувала, що там будуть алеї, лавки та смітники. Бо одразу було зрозуміло, що це – дикий куточок у великому місті. Але одна річ до бюлю ранить мене завжди, і вчора – не виняток. Увесь парк буквально засіяний сміттям. От просто таке враження, що то міні-Грибовичі. І біда не в тому, що я, замість відпочити, добру годину часу витратила на прибирання. Це навіть корисно.
Наспраді сумно, що ті, хто залишає після свого «культурного» відпочинку гори сміття, і не думають, що колись їм доведеться туди повернутись, що їм також буде неприємно сидіти посеред відвертого свинарника. Їм просто начхати. Сумніваюсь, що такі люди взагалі здатні думати.
І ви далі вважаєте, що ми справжні європейці? Що Європа, така погана, дарма не хоче відкривати нам свої обійми і приймати у свою велику спільноту? І ви справді думаєте, що ми настільки ментально далекі від східняків, ба, навіть, російської «вати»? Я дуже сумніваюсь. Я навіть переконана, що в нас більше спільного, ніж ми це хочемо визнати, – принцип «моя хата скраю», звичка засмічувати громадські місця, парки, береги річок, звичка спихати всі проблеми на мера, президента, Путіна, на сусідів і на ЖЕК… Але, звісно, приємніше називати себе європейцями:). Легенький самообман.
Я чомусь певна, що той бруд залишили молоді люди з «пурєдних» галицьких родин, які щотижня (ну ок – два рази на місяць) відвідують церкву і носять вишиванку. До речі, у церкві Вознесіння на Левандівці туалет теж дуже брудний. І не тому, що там не прибирають, а тому що його відвідувачі демонструють просто феєричну нездатність потрапляти у ціль – випорожненнями в туалет, а папером у відро. Все мимо і мимо, фантастика просто… Я чомусь переконана, що в компанії, яка це залишила, були молоді люди, чия мама десь в Неаполі доглядає за якоюсь старою італійською сеньйорою, регулярно висилає любим дітям по кількасот євро на хліб насущний та розказує казки, яка чудова Європа і яка погана Україна.
Після такого мимоволі запитуєш себе – а чи хочу я тут жити, будувати країну з цими людьми? З людьми, не здатними на елементарні вияви поваги до природи, оточуючих і навіть до самих себе, з людьми, які вміють лише когось звинувачувати у власних проблемах. Чесно? Ні. Ну чому шведська принцеса Мадлен може прибрати за своїм песиком, який спорожнився у громадському місті, і корона з неї не падає, а нам так важко прибрати за собою? Чому такі речі сприймаються, як щось звичне і буденне? Невже ми так і житимемо – десь посередині між «зализаним» центром європейського Львова і брудом, притаманним радше бомбейським нетрищам, а не цивілізованому місту?