Місцеві вибори – 2020 мали стати змаганням програм розвитку громади, протистоянням нових концепцій або навіть боротьбою «господарників». Проте ризикують вкотре перетворитися на шоу популістів.
А все тому, що партії і кандидати не хочуть думати про перспективу. Будувати свої компанії з розрахунком на наступні вибори, можливість перевиборів чи розвитку кандидата й осередків. Усі думають про тут і зараз. Якщо висловлюватися коротко, то хочуть голосно хайпанути, щоб привернути увагу виборців.
Партія «Голос» довший час претендувала на те, щоб стати єдиною і першою партією професіоналів, експертів та технократів, котрі вміють, знають і розуміють, що і як робити. Навіть наявність Вакарчука не псувала цього враження. Проте за рік вони перетворилися на таку, як всі. Шанс на зміни був, коли партію очолила Кіра Рудик, проте його не те що не використали, навіть не намагалися. І одним з останніх цвяхів у віко труни з перспективами партії було висунення Сергія Притули на посаду міського голови Києва.
Які шанси у Притули перемогти? Жодного! Не факт навіть, що він потрапить до трійки. Мабуть, хорошим результатом стане потрапляння до п’ятірки. Значно логічнішим і правильнішим було б рішення взяти участь у виборах лідерці партії Кірі Рудик. Звичайно, якщо всі розмови про будівництво партії, поступовий розвиток та думання про майбутнє – правда.
Пізнаваність Рудик на дуже низькому рівні – це якщо дуже м’яко говорити. Вона лідер партії, але мало з нею асоціюється. «Голос» одним із напрямів своєї роботи вибрав організацію акцій протестів у Києві. Відповідно їм потрібно виводити людей на вулиці. Але з лідером таких акцій проблема. Проблема, бо пані Кіра – невідома. А як показує досвід, українцям потрібен лідер чи лідерка в будь-якому процесі, навіть у визначенні, як правильно снідати.
Участь Рудик у виборах міського голови Києва додала б їй пізнаваності, вона чітко почала б асоціюватися з партією «Голос» і її керівництвом. Також це додало б їй плюсів під час акцій протестів, вона та партія отримали б своє електоральне ядро, яке розумітиме, хто і куди їх веде. І вже на наступних виборах вона б могла поборотися за перемогу.
Що ми бачимо зараз? Спробу зіграти за двома сценаріями. Перший: повторити фінт з Вакарчуком як лідером партії, котрий провів свою фракцію у Верховну Раду. Найімовірніше Притула буде номером один у списку партії до Київської міської ради і на своїх пізнаваних плечах має «затягнути» туди кілька депутатів від «Голосу», а потім з почуттям виконаного обов’язку повернутись на ТВ. Чи ви вірите, що Сергій працюватиме депутатом міської ради?
Сценарій номер два: міні-Зеленський. КВН-ТВ-скетчі-своя-шоу-команда – це мінімальний перелік схожостей між Володимиром і Сергієм. Те, що критикували партійці «Голосу» останні півтора року. Вони теж хочуть використати впізнаваність Притули серед молоді для того, щоб добрати голосів, хочуть використати його образ, щоб мобілізувати прихильників не тільки в Києві. І під час розмов про нього акцентують на тому, що він – волонтер і розмовляє українською. Я так розумію, що якби Зеленський допомагав армії збором коштів і говорив українською до обрання, то до нього не було б питань. Але роблячи Притулу своїм символом у партії, напевно, не розуміють, що він впізнаваний і любимий тільки для частини України і здебільшого – це умовні виборці «Європейської солідарності». То чому вони мають голосувати за партію-аутсайдера, будучи прихильниками фаворита у виборчих перегонах в Західній Україні. Через Притулу? Малоймовірно.
Партія, яка обіцяла нові сенси і нові підходи в політиці, за рік своєї роботи скотилася до популізму. І єдине, що вони змінили на місцеві вибори – це колористика. І аргумент про те, що виборча кампанія ще не стартувала і партія не оголосила, з чим іде на вибори, непереконливий. Бо якісь «невідомі» вже розміщують лого та назву партії на бордах, а канали використовують їх для своїх програм. Популізм і критика – це єдине, що наразі пропонують виборцям у «Голосі».
Не треба сприймати мої думки тільки як критику партії «Голос». Це проблема всіх партій, політичних проєктів і кандидатів. Одні апелюють до «своїх», інші «діють», але ніхто не говорить про конкретні проєкти та розвиток громад. «Голос» на цьому етапі просто виявився найголоснішим.
Замість ставати ближчими до проблем людей, партії виносять їх за дужки і пропонують інший порядок денний. З одного боку, критикують Зе за популізм, з іншого – використовують його технологію для власного обрання. Говорять про нові сенси, але використовують старі популістські кроки.
Бажання вразити домінує над бажанням зробити. Ніхто не думає: а що буде після 25 жовтня і як їх сприйматимуть. Куди ми підемо з цією командою і чи вдасться розвиватися далі. Зрозуміло, що українці звикли до того, що на кожних виборах у нас міняються назви партій та політичних проєктів, тому не будуть здивовані, якщо з’явиться партія «Вар'яти». Думаю, вона навіть зможе потрапити до Верховної Ради. Але що далі? Що робити з владою і можливостями, які вона отримає. Варіант номер один: корупція і робота на якогось дядю Ігоря чи Віктора. Варіант номер два – складніший: працювати. Але для чого? У нас ще є Монатік, «Врємя і Стєкло» та й потенціал Олега Винника не повністю розкритий.
Від нас вчергове хочуть, щоб ми проголосували не за майбутнє громади, а за бренди, створені в іншій сфері. Їх використовують усі. Просто комусь вдається залучити відомого шоумена, а комусь – тільки місцевого волонтера. Бажання «напхати» у список відомих людей було завжди, але після попередніх втрат і розчарувань суспільство мало б уже реагувати на такі обманки. Наше суспільство наразі не готове, не готове вимагати до себе належного ставлення, щоб його не обманювали і не продавали стару корупцію під виглядом нового патріотизму.
P. S. Уявіть собі: 2024 рік, Київ. Переповнений НСК Олімпійський. За кілька хвилин відбудуться дебати між кандидатами на посаду президента України. До другого туру виборів вийшли: чинний президент Володимир Зеленський та Сергій Притула. Дебати складатимуться з кількох турів. У першому – кожен з кандидатів має виступити зі стендапом на 10 хв. У другому – показати разом зі своєю командою сцену про стереотипного чоловіка, котрий п’є та гуляє по хвойдах, у якого є зла теща та дурна дружина з недорозвиненими дітьми. Команда, яка зможе використати більше стереотипів про українську сім’ю, отримає додаткові бали. У третьому турі кандидати мірятимуться розміром допомоги українській армії, у четвертому – записом блогу на тему, яку вибере модератор. П’ятий і вирішальний тур буде присвячений імпровізаціям. Треба смішно відповісти на випади опонента. Десь так можуть виглядати наступні вибори президента, якщо українська політика та виборці не зміняться. Хочете, щоб вам говорили про ваші перспективи і розвиток – вимагайте цього. Не ведіться на шоу.