У суботу, 1 квітня, в Антарктику з Києва вирушить українська експедиція. Науковці їдуть на станцію «Академік Вернадський» і проведуть рік на острові Галіндез. Без сонячного світла та з обмеженим доступом до інтернету команда має провести дослідження місцевої природи.
Цього року на «зимівку» вирушають 12 людей – шість науковців та лікар, кухар, системний адміністратор, механік, дизелист та електрик. Це 22 експедиція українських дослідників.
ZAXID.NET розповідає, як потрапити до складу експедиції і чому не можна обіймати пінгвінів.
Чому науковці їдуть на рік?
Станція «Академік Вернадський» розташована на мисі Марина острова Галіндез, куди можна проїхати вантажним кораблем тільки навесні.
«Коли у нас зима, початок весни – то в Антарктиді літо, тому ми робимо ротацію тільки у цей короткий період на початку березня чи у квітні, коли є можливість підплисти кораблем на станцію», – пояснює головний інженер Антарктичного центру Ігор Мороз.
Станцію «Академік Вернадський» українці отримали у 1996 році
Як полярники добираються до станції?
Дорога займає кілька тижнів. Цього року експедиція вирушає 1 квітня з Міжнародного аеропорту «Бориспіль» до Франкфурта-на-Майні, звідти – у Буенос-Айрес. З Буенос-Айреса вони летітимуть у аргентинське місто Ушуайя – столицю провінції Вогняна Земля. Два дні експедиція проведе в Ушуайї. Ввечері 4 квітня спеціальне судно повезе команду безпосередньо на станцію, куди дослідники мають дістатися до 16 квітня.
Разом з експедицією на станцію привозять провіант. Це – тонни їжі, консерви, заморожені туші тварин
«На станції команда пробуде рік, навесні 2018 року її замінить нова експедиція», – розповідає Ігор Мороз.
Як потрапити у склад експедиції?
Експедиція формується на початку липня – на сайті Національного антарктичного наукового центру при Міністерстві освіти і науки з’являється оголошення про відкритий конкурс. До грудня усі охочі надсилають свої анкети, а після цього конкурсна комісія аналізує заявки.
«Ми відбираємо людей, які підходять за кількома критеріями, зокрема за віком, станом здоров’я і за освітою. Вік полярника, який їде вперше, повинен бути не більшим, аніж 50 років», – розповідає Ігор Мороз.
Нова експедиція в Антарктику формується кожного року на початку липня
Після відбору кандидати приїжджають на збори. Спочатку усі проходять прискіпливий медичний огляд в Інституті медицини праці і в клінічній лікарні «Феофанія». Другий тиждень зборів проводять за 100 км від Києва у військовому містечку. На базі військової частини є відділ практичної підготовки зимівників.
Тут екіпаж вчиться разом жити і працювати так, як житимуть на станції. Кухар звикає готувати їжу, вивчаючи смаки учасників експедиції. Полярники мають практичні заняття на дизель-генераторах та на човнах.
Чому в складі експедиції немає жінок?
Протипоказань чи обмежень, які б забороняли участь жінок у експедиції – нема. В інших країнах жінки працюють на станціях на кораблях, зокрема і матросками.
«На американських суднах дуже багато жінок, особливо науковиць. Але ми ж історію трішки пам’ятаємо, була така ситуація у 1991 році на німецькій станції, яка має ритм роботи схожий до нашого – вони працюють увесь рік. Так от, вони взяли на станцію тільки жінок, але через два місяці вони мусили приїхати забрати цих жінок, бо вони поламали усю інфраструктуру. Тому ми вчилися не на своїх помилках, а на німецьких», – розповів завідувач відділу медико-біологічних досліджень в Антарктиці, учасник експедицій Євген Моісеєнко.
Кожен вихід на вулицю треба записати в чергового. На дошці вказуєш, коли маєш повернутися, щогодини слід виходити на зв’язок по рації
За словами Євгена Моісеєнка, у 1997 році Україна мала змішану експедицію, де було чотири жінки і вісім чоловік. «Такий досвід у нас є, але ми його закінчили у 1997 році, з тих причин, що скажімо так, фізичне навантаження не під силу жінкам, тому що вони не зможуть стільки відкидати снігу, щоб вийти на вулицю і робити досліди. Тому все перекладалося на чоловіків, тому вони виснажувалися. Більше жінок не берем», – каже Моісеєнко.
Щоправда, жінок залучають на сезонні роботи (наприклад, психологами), які можуть тривати від місяця до трьох.
Чим займаються науковці?
Науковці проводять дослідження, які неможливо зробити на інших континентах. До прикладу, в Антарктиді досліджують зміну клімату та адаптацію людей і природи до глобального потепління.
В Антарктиді проводять фундаментальні дослідження змін клімату, адаптації природи та людини до глобального потепління
«Насправді в Антарктиді ніколи не жили люди. Сюди приїжджають тільки тимчасово для проведення досліджень. Я знаю, що найдовше, без перерви людина прожила тут тільки 2 роки. Більше ніхто не витримав», – розповідає Євген Моісеєнко.
Науковці досі виявляють в Антарктиді недосліджені види фауни та флори. Континент важливий ще й тим, що тут сконцентровано 90% прісної води.
Чи є на станції інтернет?
Зараз для зв’язку з Україною науковці використовують систему Inmarsat BGAN – міжнародну компанію супутникового зв'язку. Також науковці мають доступ до інтернету, але його використання обмежене.
«Один мегабайт коштує 205 гривень, загалом на рахунку ми маємо 200 тисяч гривень», – пояснює Ігор Мороз.
Один мегабайт інтернету на станції коштує 205 гривень
Аби зробити доступ до інтернету вільним, науковці спільно з Національним технічним університетом України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» готують проект супутникового інтернету. На станцію вже завезли велику супутникову антену розміром 2,4 метри. Згідно з планами полярників, безлімітний інтернет вони матимуть у 2019 році.
На станції є радіозв’язок для спілкування між собою, під час виходу у море чи для досліджень. Також можна спілкуватися за допомогою коротких хвиль для зв’язку з міжнародною системою SOS.
Чи бракує полярникам новин з України?
Один раз на тиждень полярникам приходить електронний лист з підбіркою подій в України, здебільшого це позитивні новини.
«Ви собі навіть не уявляєте, як це приємно. Приходить внутрішній спокій і багато членів команди за перші місяці переосмислюють своє ставлення до соціальних мереж, стають врівноваженими», – каже Ігор Мороз.
Скільки коштує рік життя в Антарктиді?
Цього року українська експедиція отримала бюджет 39 мільйонів 200 тисяч гривень. В цю суму входить трансфер експедиції туди і назад, вартість харчів на рік, паливо для функціонування станції.
«До прикладу, у нас був бюджет 25 мільйонів гривень тоді, коли долар коштував 8 гривень. Рішення про виділення грошей і їхню суму приймає Кабінет міністрів, ми на це впливати не можемо. Щороку ми, звісно, пишемо листи до міністрів і обґрунтовуємо необхідність збільшення бюджету, в основному все залежить від затвердженої науково-технічної програми», – розповідає Мороз.
Що роблять полярники?
Кожен учасник команди перед виїздом підписує план роботи на рік. Щодня усі полярники мають чітко його дотримуватися.
«Полярники не мають чіткої години, коли треба прокидатися. Хтось мусить працювати вночі, тому може довше поспати, сніданок теж необов’язковий. А от обід уже примусовий для всіх. Черговий накриває на стіл, де кожен має своє зафіксоване місце. Якщо хтось відмовляється від їжі, то повинен завчасно попередити кухаря, аби він дарма не готував порції», – розповів начальник станції «Академік Вернадський» Віктор Лук’ященко. Сам він шість разів брав участь у арктичній експедиції.
Кухня на станції «Академік Вернадський»
Вільного часу у учасників експедиції практично немає. Навіть лікар, який працює на станції, повинен щодня вимірювати тиск кожного учасника, робити аналізи крові, реєструвати усі дані у щоденнику.
Час від часу полярники грають у футбол, у спортзалі влаштовують змагання з більярду.
Полярники грають футбол
На станції є бібліотека, фільмотека і колекція вінілових пластинок. «Там є усі диски The Beatles, The Rolling Stones, платівка Елтона Джона з автографом. Щосуботи ми вмикаємо музику, іноді просто слухаємо, а іноді граємо. Це дуже цінний час для нас», – каже Ігор Мороз.
Чи є у членів експедиції сухий закон?
Ні, полярники мають запаси вина на станції.
«Щосуботи ми одягаємо піджаки та краватки, повар накриває святковий стіл і ставить кілька пляшок вина. Спочатку їмо, а потім ідемо у бар. Згідно з правилами, кожен із нас має отримати 50 грамів вина щодня. Ми отримуємо усю норму за тиждень – у суботу», – каже Віктор Лук’ященко.
Чи є на станції пінгвіни?
Ще 10 років тому біля станції «Академік Вернадський» практично не було пінгвінів. Кілька разів вони могли підійти, але не затримувалися там надовго.
«Зараз на станції їх тисячі, на наших фотографіях це видно», – каже Віктор Лук’ященко.
Ігор Дикий, український зоолог та полярник, учасник антарктичних експедицій
Колонії з пташенятами живуть дуже щільно один до одного. Це виглядає гарно, але, щоб з ними працювати, треба мати неабияке терпіння, бо у цьому місці стоїть жахливий сморід. «Згідно з правилами безпеки, пінгвінів, на жаль, не можна брати на руки і обіймати. Вони цього не розуміють, навіть можуть дзьобом вас поранити», – каже Моісеєнко.
До слова, в Антарктиді немає білих ведмедів, для них тут занадто холодно, температура може досягати 60 градусів морозу. Білі ведмеді поширені в Арктиці.
Як впливає на людину нестача сонця?
За рік на території Антарктиди є тільки 30 днів, коли з’являється сонце. Адаптуватися до браку сонця неможливо.
«Навіть в Україні є люди, які страждають від браку сонця і мають афективні стани, які викликають придушення психологічного стану. Під час відбору експедиції ми враховуємо схильність людей до цього. Щодо браку вітаміну D, то усі учасники приймають вітаміни, ми не допускаємо авітамінозу», – пояснив Євген Моісеєнко.
«За зимівлю може змінитися психологічний стан людини, міняється світогляд, іноді експресуються персональні якості. Буває, що у людини виникає прихований стрес і відбувається порушення психо-емоційного стану. Тому ми робимо усе, щоб попередити такі загострення», – каже Євген Моісеєнко.
Окрім нестачі сонця, люди в Антарктиді страждають від нестачі кольорів. У рамках кожної зимівки, лікарі аналізують вплив нестачі кольорів на стан людини і розробляють механізми компенсації цих емоцій.
«Кожна людина реагує на кольори по-різному, ми намагаємося проаналізувати це. Отримати досвід зараз ми також передаємо бійцям АТО, які страждають від постравматичного синдрому», – розповідає Моісеєнко.
Фото Ігоря Мороза та Національного антарктичного наукового центру.