Так називається фільм, який у моїй стрічці ФБ викликав бурхливу реакцію та дискусію. Йдеться про соціальні мережі і те, як вони ведуть нас в темне майбутнє. Про маніпуляції, фейки і накидання правд.
Або, точніше, про цільове підтвердження та посилення тієї точки зору до якої ми хилимось з різних причин – що ми хочемо сприймати як суще й реальне і відповідно цього діяти.
На виборчих дільницях у тому числі.
Що в тому контексті породжує дуже важливе питання - на скільки впринципі, навіть без посилення технологіями соціальних мереж є реальним те, в що я вірю як реальне.
На скільки я відрухово відштовхую те, що не вписується в мою картинку і навпаки до чого липну.
А ще до якої міри істина можлива як така. Особливо після всіх тих блискуче філософсько підтверджених постмодерних релятивізмів.
Отже все відносно – в кожного своя правда, як і різний досвід – і все їхнє таке ж правдиве як і моє. Що в ісламіста-смертника, що у вегана-трансвестита.
Сиди у своїй бульбашці – вір в пришестя інопланетян, золоту еру консервативних цінностей, невідворотність остаточної сексуальної революції, шкоду носіння масок та інші [впиши своє] надцінності.
За кожним з цих тверджень стоїть: а) потреба, б) бажання, в) певне (важливе) переживання (досвід).
Яким би я не був широкопоглядним, мені видається, що моє таки добре – і добре для всіх. І може то не є аж така неправда? :)
Ще я черпаю своє відчуття ексклюзивності – а значить певності у своєму існуванні – з того що більшість не вважає цінним, чи реальним. Чи навпаки – відчуття причетності та конформізму.
Я можу обслуговувати свої збочення, агресії, параної, нарцистичні вимоги, іпохондрії, фобії, обсесії, мазохістичні тенденції, реактивні формування, заборони і т.д.
За всіма цими словами стоять невротичні симптоми і ймовірні діагнози.
В надмірній формі вони видимо чи невидимо отруюють життя. Хоч і несуть «насолоду».
Деякі з цих маніфестацій змінні від культури до культури. Деякі – ні.
А головне – вони спотворюють сприйняття реальності. Дають окуляри, в яких все видно трохи не так як є. А часом зовсім, зовсім не так!
А як тоді є?
Тим більше, коли нас ідеально тверезих і чітко сприймаючих (чи навіть, можна сказати точніше, несуб'єктивно інтерпретуючих) – таких нас не існує.
Ми завжди трохи чи не трохи сприймаємо світ і себе як нам пасує. Чи як нас навчили (навіть коли намагаємось робити протилежне).
Це якщо мовчати про недоступність певної критичної інформації, її спотвореність, чи відсутність когнітивних здатностей її сприйняти.
Як не дивно, такий відхід від тверезого сприйняття дійсного потрібен навіть у найтяжчих, найспотворюючіших формах, аби хоч якось вижити.
І це не завжди погано.
Наприклад – без оптимізму і віри в свої спроможності тяжко почати новий проект. А без віри в вищу справедливість – переносити удари долі. Чи про любов (до людини, Батьківщини чи красивого) – ясно ж, що це не тверезий погляд.
Але це суб'єктивно цінне і може бути дуже автентичним переживанням, яке дає сенс.
Звичайно, що можна розкласти на атоми, як саме ці важливі для людини стани формуються, яким психічним потребам служать і яким чином не мають нічого спільного з реально реальною реальністю.
Тим не менше, це не відміняє цінності і важливості для особи таких психологічних феноменів.
То які ж критерії істини? Що вважати істинним у своєму досвіді – а значить у своїй зманіпульованій клятим капіталом стрічці на ФБ? Що є якщо вже не справжнім, то хоч справжнішим?
Звичайно, кожен з нас бачив і бачить різні пейзажі, і навіть коли я маячу – то дуже хотів би аби інші вірили в мою маячню (бо тільки так я знатиму, що не з'їхав з глузду).
Мені подобається дивитись на це з точки зору корисності.
Які мої погляди сприяють моїй цілісності, бажанню жити, бути наповненим, мати відчуття сенсу?
Ох, ох – знову ці суб'єктивні критерії, скажете ви – і будете більш, ніж праві :)
Але доцільність – гарний критерій. І за нею треба пошукати.
Яка моя постава, чи настанова до життя насправді слугує мені. І тим, хто після мене.
Бо в терапії дуже часто прозирає, як еготизм одного покоління дає тяжкі наслідки в наступних.
Ну і цю поставу чи настанову ще треба в собі розгледіти.
Тому йдеться про глибоке знання себе. Про наявність засобів розуміти і можливості порівнювати. Що не так просто для більшості з нас.
На жаль ми, ймовірно, рівні в потенційних можливостях, але дуже не рівні в фактичних виявах. Тому й наші судження не рівноцінні. Як і наші життєві досвіди, з яких ми виводимо свої судження. Або ще іншими словами – різна степінь ураженості, яку ми пробуємо компенсувати певним спотворенням реальності.
Так-так, є ті, які знають більше і бачать далі – така от гріховна думка в епоху рівності :).
Гарно, коли вони можуть нам допомогти трохи навести різкість у своєму житті. І то не вони за нас мають це зробити – так воно не працює. Нам самим треба.
Ще стосовно теми про соцмережі – певне, треба сказати, що вони, радше, таки потакають нашим не найздоровішим тенденціям. Спонукають плисти по світоглядній течії. І, звичайно ж, змінюють цим нас.
Наш соціальний фасад стає все важливішим, а з ним можливіші нарцистичні травми.
Чи може навпаки – спершу була курка, а не яйце – і саме травмованість веде до такого використання позірно нейтральних віртуальних просторів. Але це вже тема іншої дискусії.
Звичайно ж, я не кажу тут нічого нового. Греки про це більш, ніж знали – те, що корисне й доцільне – є істинним. І, не побоюсь сказати голосно – універсальним.
Бо те, що не наповнене життям – еволюційно неконкурентоздатне. Цивілізація не може відмінити цих правил гри, хоч і намагається.
На завершення – чому я про це все тут пишу, ще й в контексті роздумів про соціальні мережі.
Певне захотілось вкотре поглянути на ефемерність своїх вірувань і їх суб'єктивну утилітарність з одного боку. І на те, що є ідеї і способи життя, які таки сприяють якості життя, адекватності, польоту та розвитку; бажанню існувати для себе та інших. А є ті, що деструктивні, навіть коли огорнуті в упаковку миру-добра, свободи, моди, успіху чи заробітку.
Тому будьмо уважні і розрізняймо що для нас по справжньому добре, а що зле. Для нас і для інших. Ми не настільки відділені одне для одного, як здається.
А ще, як казав один мудрий чоловік – не обов'язково надто серйозно ставитись до всього, що ти думаєш ;)