Етимологічно це слово пов’язане з міцністю.
Україномовний ґуґл першою пропонує інформацію про польську незалежну самоврядну профспілку, де можна довідатися чимало цікавого про передумови виникнення руху, початки й реакцію. Ця вікіпедійна стаття доступна в розлогішому або стислішому варіанті ще 41 мовою. Трохи далі – матеріал «Українцям розповідають про польську «Солідарність» – у столиці відкривається виставка «Шлях до свободи»: через «Солідарність» до Європи з нагоди 30-річчя польської незалежної профспілки».
Особливо хочеться підкреслити оце: ЧЕРЕЗ СОЛІДАРНІСТЬ ДО ЄВРОПИ, адже в нас чомусь прийнято вважати європейців невиправними егоїстами й одночасно вважати себе європейцями. Дуже потрібна виставка, тільки чи зарадить вона українцям, яким призначена? Радше за все, вона й не ставить собі такої мети, прагнучи хіба розповісти, як воно в них було.
А в нас? А в нас дев’ятсот сорок вісім партій, кожна має керівника, хоругви, печатку або й дві. Схоже, різниця між ними цим і вичерпується. Ах, ні. Ще – придворний політолог, своя соціологічна служба, медіаресурс, щоправда, не в усіх. У декотрих – мегафон.
В решті більшість наших партій нічим між собою не відрізняються – навіть їхні програми на 99,9% тотожні. Всі вони опозиційні до нинішньої влади й водночас були, є, хочуть нею бути. Всі вони мовчать, коли влада чавить якусь із них, але не їх. Усі вони європейські або принаймні обіцяють вести у Європу. Всі вони, згідно з опитуваннями власних соціологічних служб, долають відсотковий бар’єр, до того ж із зовсім не кепським результатом. Якщо скласти всі ці відсотки, їх набігає далеко за сто – лише Стефан Банах зміг сформулювати цей парадокс подвоєння кулі, так як тільки у Відні міг народитися психоаналіз, хоча, здається, дідусь дядечка Фройда з’явився на світ таки у Галичині.
P.S. Про українську солідарність вікіпедія не каже нічого. Ні українською мовою, ні якою-небудь іншою.