Чесно кажучи, від вступу України у СОТ я не чекаю якихось гуманітарних чудес. З дуже простої причини. Тут річ не тільки в українській ситуації, не тільки в тому, що відбувається з нашими сусідами.
Тут, передовсім, йдеться про те, що у світі на повну силу розгортається гуманітарна криза.
Стара, класична культура та її певні гуманістичні авангардистські відгомони 20-го століття на наших очах закінчуються. Світом, грубо кажучи, заволодіває кітч, у найновіших, дуже агресивних, по-своєму бездарних, а іноді дуже вправних формах, витворах та форматах. І я дуже боюся, що вступ України в СОТ значною мірою асистує цьому самому негуманному, квазігуманітарному, а по суті, антигуманітарному процесу.
Україна тут не оригінальна, це відбувається всюди, у всіх країнах. Але на Заході, принаймні, ще є якісь озерця гуманістичної культури. Це або університети, або спеціалізовані телеканали, або, зрештою, у тій чи іншій газеті або журналі функціонують якісь гуманітарні рубрики та дискусії. Але й там все це знаходиться на периферії. У нас, в Україні, і поготів. Тут кітч рішуче заволодіває всіма рівнями соціуму, на яких, зазвичай, має перебувати саме гуманітарна культура. Тому для мене вступ України у Світову організацію торгівлі лише побільшуватиме українську гуманітарну кризу. Власне, відкриються остаточно канали, що ними кітч різного ґатунку - кінематографічний, телевізійний, літературний, естрадний, у царині візуальних мистецтв, які колись називали пластичними, - прийде в Україну на повну силу.
Сучасний світ чомусь вирішив, що гроші є абсолютним еквівалентом будь-якого явища, забуваючи про те, що культура перебуває в іншому вимірі. А якщо все замістити ситуацією, коли всьому дорівнюють гроші, то починається одверта катастрофа. Думаю, російський кітч, разом з американським і західноєвропейським, намагатимуться абсолютно завоювати український простір. Ми повсюдно матимемо справу з хамами, з грубезними касами, які будуть говорити, що це власне і є свобода економічного процесу.
Кілька місяців тому назад столична газета «Хрещатик» запросила мене вести у них одну гуманітарну рубрику, з висвітленням життя та діяльності видатних персон українського та зарубіжного гуманітарного процесу. Через півтора-два місяці все призупинилося. Напередодні зустрівся зі мною добродій Казбек Бектурсунов, який сказав, що він хоче, аби «ми поглибили, уточнили проект, пов'язаний з моїми розвідками в «Хрещатику». А потім, нічого не кажучи, мені там показали на двері. І пригадав я, в контексті такого ставлення до гуманітарного дискурсу, дуже вправну і дуже несподівану для цієї самої доби карикатуру великого грузинського художника Ладо Гудіашвілі: класична статуя, яка вже лежить на землі, а по ній плигають мавпочки. Під малюнком написано - «навіщо їм культура». Чесно кажучи, для чого всім цим казбекам культура.
Зі вступом в СОТ, коли все це буде поставлене в міжнародний контекст, ми взагалі вийдемо за межі, як казав один великий німецький мислитель, нульового меридіану. Треба пам'ятати, що небезпека українській гуманітарній культурі загрожує не тільки зі Сходу, але і з боку так званої ліберальної демократії Заходу, яка, по суті, капітулювала перед кітчем в останні десятиліття. Зрештою, всі ділянки нашої культури, мистецтва потерпатимуть від вступу держави в СОТ. Ми зараз не зовсім розуміємо відповідну ситуацію.
Уявимо собі, що яке-небудь західне видавництво, яке спеціалізується на кітчі, хай навіть доволі високого ґатунку, в один момент просто закидає український книжковий ринок своєю продукцією. Що ми зробимо в цій ситуації? Немає відповіді на це просте запитання, яке наразі не демонструє якоїсь статистики чи підрахунків. Невідомо поки, чим все це власне скінчиться. Якщо цей самий процес не призупинити, то на розкладках, в крамницях, на ринках уже будуть лежати десятки українських і російських перекладів, зроблених спеціально для Києва десь на Заході, які прийдуть сюди завойовувати гуманітарний простір.
Спробуйте їх тоді звідси вигнати!