На нашому сайті недавно вийшла стаття «Щось коїться з тим фейсбуком», яку написав Богдан Шумилович. Вона отримала хороший фідбек від аудиторії, проте показує соцмережу тільки з одного боку. Але «медаль» завжди має дві сторони.
Чи загрожують соцмережі демократії – так! Чи допомагають соцмережі становленню демократії – також так! Тому тут радше виникають запитання, а що таке «демократія», якою вона є зараз, чи хотіли б ми її зберегти?
Маючи ручку на столі, ми можемо написати нею листа, зробити замітки чи проштрикнути нею сусіда. Усе залежить від наших бажань, потреб і цінностей. Так само і зі соцмережами. Ми можемо поширювати цікаву для нас інформацію, можемо хейтити і тролити або просто гортати стрічку. Описування соцмереж як чогось поганого одночасно правда і обман, бо все залежить від того, хто і як їх використовує.
Якщо використовувати їх для пошуку нової інформації, точних фактів і глибоких думок, то ми потонемо в тотальному неуцтві, фейках і брехні. Безумовно, соцмережі стали обличчям рівня освіти суспільства, його цінностей, культури поведінки та пріоритетів. Вони диктують моду на відмінність від традиційних систем комунікації чи сприйняття та поширення інформації. Але виною цьому є наші цінності. Згадайте 2013/14 роки коли бути зареєстрованим у фейсбуці було модним, усі, хто мав там акаунт, вважались розумнішими, цікавішими, крутішими. Ми самі створили моду на фейсбук і перетворили його на інформаційний смітник. Частка користувачів фейсбуку падає в Європі, але росте в таких країнах, як наша, бо бути зареєстрованим у соцмережі все ще модно і круто. Нас не цікавить інформація чи інструменти комунікації. Нам цікаві статуси і можливість комусь щось написати.
Але якби ненависного зараз усім фейсбуку не було у 2013 році, то, можливо, не було б і Майдану. Бо активна частина суспільства використовувала цей інструмент найчастіше і найбільш вправно для мобілізації й координації людей. Якби соцмережі були загрозою демократії, то Китай і Росія не хотіли б їх так контролювати або не створювали альтернативні.
Говорячи про соцмережі, ми оцінюємо все через емоції, які вони викликають у нас зараз. Але не говоримо про наше рішення для того, щоб зменшити їхній вплив. А воно дуже просте: не подобається – видаліть свій акаунт. Якщо ви цього не зробили – отже ви частина системи і той чи та, хто підживлює її і робить життєздатною.
Боїмось за використання наших даних? Так хто їх туди загрузив? Не керівники компанії, не вороги, а ми особисто. Фейсбук уже давно не є безпечним місцем для розміщення приватного контенту, але він таким і не задумувався. Попередник мережі «Фейсбук» зі самого початку задумувався Марком Цукерберґом як сервіс оцінки того, наскільки «гарячий» той чи інший студент чи студентка. А перша база фото була створена через порушення закону і злам серверів університету. В його основу закладалось те, що всі ми так зараз не любимо (ніби не любимо). Це було таке собі поле для вільнодумства та хотілок. Інші соцмережі теж створювались як острівці свободи. Їх регулювання, цензура, встановлення правил відбувалось уже в процесі та зі збільшенням кількості користувачів.
Фактично люди самі почали просити цензорувати контент та давали повноваження компаніям вирішувати, що добре, а що поганого, чия думка правильна, а чия ні. Навіть твіттер, який до останнього опирався таким крокам, розпочав видаляти фейкові акаунти і ботів, щоб відповідати новим віянням.
Чому нам подобаються соцмережі? Тому що це не тільки розвага, а ще нібито народовладдя. Принаймні нам так здається: ти активний, реагуєш на події, коментуєш, «піднімаєш» інформаційну хвилю. Складається враження, що, сидячи на дивані, можна вплинути на ситуації в будь-якому питанні. Ми такі не одні. Під час арабської весни більшість поширень і коментарів були не від місцевих мешканців, а від американців і європейців. Люди в Лондоні чи Колорадо вважали, що їх ретвіт допоможе протестувальникам. Звичайно, соцмережі сильно вплинути на протестний рух, стали головним інструментом комунікації, але не таким масовим для місцевих, як вважається.
Треба розуміти, що соцмережі – це добровільний вибір людини. Нас ніхто не змушує реєструватись і користуватись ними. Також протягом їх становлення саме користувачі формували те, якими вони мають бути. Навіть теперішні алгоритми продиктовані нашими потребами. Цензура (так, вона є) – теж вимога людей й окремих держав. Ми самостійно формуємо свою стрічку і можемо впливати на алгоритм. На ютубі нам дали зразу три опції для того, щоб формувати свою стрічку: «Не цікавить», «Не рекомендувати канал», «Поскаржитись». Якщо вам не подобається запропонований зміст, ви можете вибрати не показувати вам такі матеріали чи показувати тільки окремий канал.
Те, що більшість отримує інформацію зі соцмереж, а не бібліотек, засвідчує не тільки проблему джерел отримання інформацій, а й неготовність останніх розвиватися і йти в ногу з часом. Допоки бібліотеки будуть чимось сакральним, навіть маючи комп’ютери та швидкий інтернет, доти туди ніхто не піде. А соцмережі – це інструмент, який дозволяє за лічені секунди зробити те, на що раніше йшли роки. Від запуску фейкової новини до повідомлення про катастрофу. Якби не було соцмереж, про збиття літака в Ірані ми могли б ще й не знати, а відеодокази запуску ракет були б тільки у спецслужб.
Фактично ми створили нову владу. Керівники фейсбуку, твіттеру, ютубу мають більше впливу, ніж будь-який керівник держави, навіть США. Одним дописом чи відео вони можуть одночасно впливати на сотні мільйонів людей, визначати наш настрій, емоції чи провокувати на певні дії. Тому варто говорити про те, наскільки ці соцмережі контролюють наше життя, на що впливають і які методи використовують. Вони є інструментом для здобуття демократії, але в демократичних суспільствах почали перетворюватись на тоталітарний режим. Бо ми живемо тільки ними і піддаємось впливу завдяки цим інструментам. За такої ситуації потрібно говорити про рівень освіти людей і їх можливості для самореалізації, щоб бажання шукати інформацію в ютубі не виникало і щоб реалізовували себе, не тролячи інших у фейсбуці, а роблячи цікаві проекти.