Гучний скандал, який нещодавно розгорівся довкола акціонерних товариств «Укртранснафта» і «Укрнафта», тимчасово затьмарив смертельну сутичку із зовнішнім ворогом, що йде на сході країни. Багато спостерігачів висловлювали побоювання, що в Україні починається «війна олігархів». Вона справді почалася, але швидко згасла: олігарх Коломойський, що контролював названі компанії, подав у відставку з посади глави Дніпропетровської області, і президент її прийняв.
Можна зітхнути з полегшенням, що країну не вкинули у безодню внутрішніх чвар? Можливо. Але деякі обставини цього конфлікту громадянам ще належить осмислити. Насамперед не варто забувати, що одним з учасників олігархічної баталії, яка минула, називали главу держави: повага громадян до влади від цього не підвищується.
«Ще до того, як шоколадний магнат Петро Порошенко став президентом в минулому році, Ігор Коломойський (статки – $ 1,3 млрд) був призначений губернатором своєї рідної Дніпропетровської області. Тепер два олігархи зійшлися у відкритому двобої, який може погано закінчитися для України», – ставив діагноз у своєму блозі на Bloomberg російський політичний аналітик Леонід Бершидський.
Аналогічної думки дотримувалися і багато українців, хто коментував конфлікт у ЗМІ та соцмережах. Адже це ж так очевидно, що відкритий конфлікт між президентом і губернатором може послабити державну владу на прифронтовій Дніпропетровщині. Досі там вдавалося стримувати проросійських провокаторів виключно завдяки сивобородому багатієві, котрий погодився очолити область в критичний для країни момент.
Багато хто дотримувався думки (та й далі дотримується), що якщо його грубо усунути з цієї державної посади, то безпекова ситуація у регіоні стрімко погіршиться. Ризик дестабілізації не можна недооцінювати. Тому Порошенко перед тим, як усунути занадто незалежного главу ОДА з посади, мусив сім разів відміряти, перш ніж один раз відрізати.
Утім спочатку здавалося, що президент України вже «відрізав»: оголосив Коломойському догану за інцидент на виході з «Укртранснафти», де чиновник-олігарх (ну і поєднання!) обклав добірним матом представника Радіо Свобода. Як сказано в указі, догану накладено «за порушення правил професійної етики, вчинок, який ганьбить його як державного службовця». Якихось інших особливих підстав для «оргвисновків» дніпропетровський губернатор начебто не давав.
Не вважати ж приводом для великого роздраю всередині країни під час війни зведення паркану навколо офісу «Укрнафти»? Погодьтеся, що це задрібно... Носіння вогнепальної зброї людьми з залученої охоронної компанії теж якось не тягне на причину для вселенських розбірок. Тим більше, що, як заявили в «Укрнафті», на все є дозволи. Нехай МВС спочатку перевірить «дула» та документи на них, а лише потім ставить ультиматуми про «роззброєння».
Начебто складнішим виглядає питання про «приватну армію», якою нібито володіє Коломойський. Формально президент, безумовно, правий: жодних воєнізованих формувань у бізнесменів і чиновників бути не повинно. Але! Фінансований дніпропетровським губернатором спецбатальйон, через якого зараз розгорілися суперечки, створювали минулого року з благословення центральної влади України. Він реально допомагав наводити порядок у регіоні, брав участь в спецопераціях спільно з СБУ. Перекреслювати все це одним махом з причини чийого б то не було незадоволення Коломойським – не тільки безпринципно, але й небезпечно: бійці можуть образитися, і хто знає, куди їх може привести ця образа. Невже приклад Донецька, де влада свого часу нехтувала думкою громадян, нічому не навчив?
Щоб люди не побачили у діях центральної влади нездорового підґрунтя, вона повинна відповісти на дуже прості, але важливі запитання. Наприклад, чому претензії до спецбатальйону, що перебуває на утриманні Коломойського, з'явилися тільки зараз, під час сутички між двома олігархами? Чому офіційні особи виносять не до кінця з’ясовані питання щодо законності дій будь-кого і будь-чого на сторінки у Facebook та інші інформаційні майданчики? «Компетентні органи» повинні працювати і доносити до суспільства точні й вивірені підсумки розслідувань, а не припущення і домисли, засновані на оперативних даних, які нерідко не відповідають дійсності. Все інше миготіння в ЗМІ – самореклама і замилювання громадянам очей.
Як на мене, той майже базарний шум, що підняли в ЗМІ глави СБУ Валентин Наливайченко і МВС Арсен Аваков у зв'язку з подіями навколо названих компаній, більше схожі на лобіювання чиїхось інтересів і підкилимні ігри. Чи бере участь у них особисто пан Порошенко? Чи вистачить йому мудрості не довести конфлікт до такої стадії, коли справді серйозно постраждають інтереси держави? Від відповідей на ці запитання дуже багато залежало у тій ситуації.
Але події розгорнулися так, що пан Порошенко отримав можливість не відповідати на ці та інші запитання, пов'язані з постаттю Коломойського. Дніпропетровський олігарх добровільно склав з себе губернаторські повноваження.
Здається, що ситуація благополучно вирішилася. Однак це тільки видимість. Позиції державної влади у Дніпропетровську суттєво похитнулися, і в найближчому майбутньому ми побачимо, чи зможе цим скористатися зовнішній ворог. Як з цією проблемою впорається новий глава регіону, котрого призначив Порошенко? Від цього багато у чому залежатиме доля східної частини України.
Але з одним уже зараз стало набагато більше визначеності. Перемога у цій маленькій «війні олігархів» лише формально зміцнила становище президента Порошенка. Насправді (і в цьому сходяться практично всі експерти), якщо він не почне проводити повну деолігархізацію країни, шагренева шкіра його політичної кар'єри буде тільки звужуватися.
Справжнім випробуванням для Порошенка як громадянина і політика стануть такі постаті українського істеблішменту, як Фірташ, Ахметов, Льовочкін, Медведчук... Люди минулого і раніше незримим чином беруть участь в управлінні країною, заважають повним ходом розгортати реформи, підло вставляють палиці в колеса. Перекрити кисень ворожій «п'ятій колоні» – завдання складніше, ніж домогтися перемоги над олігархом-патріотом, котрим був і залишається Коломойський. Якщо нинішній президент України із цим завданням не впорається, йому напевно доведеться перейти на іншу роботу – про це його попросить народ.
Очисний мат Коломойського
Відеозапис, на якому Ігор Коломойський на виході біля будівлі «Укртранснафти» вельми неввічливо обійшовся з представником Радіо Свобода, я переглянув кілька разів. Нічого особливого в цьому епізоді немає, не рахуючи добірного мату, яким супроводжував свою філіппіку знервований олігарх.
Президент України абсолютно правильно кваліфікував «діяння» регіонального чиновника. Манеру, в якій Коломойський спілкувався з журналістом, при всьому бажанні не можна назвати нормальною. Але зробимо знижку на збудженість людини, приберемо матюки – і все відразу перетворюється на досить нешкідливі крики начальницької особи, звиклої командувати. Можна йому лише поспівчувати, що він так погано вихований, і на тому поставити крапку.
Але чому взагалі Ігор Валерійович допустив грубу нецензурну лайку, хоча там була присутня жінка-журналістка? Це пов'язано не тільки з особливостями його характеру. В Україні мат дуже широко застосовується в публічній сфері. Ну, просто ширше нікуди! Якщо почитати сторінки багатьох українських політиків, активістів, журналістів і звичайних громадян у тому ж Facebook, то тільки диву даєшся, як їх ще не забанили. І, що цікаво, деякі жінки можуть дати фору чоловікам у виверженні зі себе брудних слів.
Нецензурно висловлюються всі, до речі, виключно «триклятою» російською мовою. Від подробиць, звичайно, утримаюся. Поширювати всі ці нечистоти не можу і не маю права, до того ж цей матеріал може прочитати моя 14-річна донька. А я проти, щоб вона лихословила. Вона цього і не робить.
На жаль, на лайку наша молода ґенерація може нарватися у будь-якому місці і в будь-який час. За моїми спостереженнями, в Україні мат на публіці застосовують навіть такі, здавалося б, культурні люди, як Віталій Кличко. Пам'ятаєте, як 2 грудня 2013 він переконував учасників акції на вулиці Банковій у Києві, щоб вони поверталися на Майдан? Без відомого слова з трьох букв тоді, на жаль, не обійшлося. Відеозапис розтиражували сотні інформресурсів. Нічого не скажеш – «добрий» приклад від відомого чемпіона.
Хтось скаже: що тут порівнювати – тоді був дуже напружений момент, ось політик і допустив нецензурний вислів. А для Коломойського під «Уктранснафтою» був напружений момент – у нього «віджимають» компанії, в які він вклав багато сил і коштів. Ось людина і висловлює свої емоції так, як прийнято в українській політтусовці. Що ж тоді ображатися? Він, сам того не підозрюючи, підняв серйозну соціальну проблему України.
Між іншим, в Росії, незважаючи на всю мерзенність тамтешнього режиму, вживання нецензурних висловів у публічному просторі, особливо в ЗМІ, карається чималими штрафами. А в Німеччині за вживання ненормативної лексики на адресу конкретної людини, окрім солідного штрафу, можна нарватися на суд за кримінальною статтею. Покарання може бути умовним, а судимість – реальною. З нею громадянин позбавляється багатьох перспектив.
Своїм олігархам – все, чужим – закон?
Грубість губернатора з журналістом не підлягає жодному виправданню, а от емоції Коломойського по-людськи цілком можна зрозуміти. Екстрене відсторонення від посади голови «Укртранснафти» Олександра Лазорка, непоганого, як кажуть, спеціаліста, вихідця з групи «Приват», з наступним приходом в офіс групи людей, биттям скла і травмуванням співробітників більше схожі на чиюсь помсту дніпропетровському підприємцеві і бажання посадити в це крісло свою людину, ніж на спробу навести в компанії лад.
Зміна Закону «Про акціонерні товариства» у частині кворуму при проведенні зборів акціонерів теж скидається на прийняття «закону проти Коломойського» – багато парламентарів, до речі, саме так його і називали.
Законопроект готували фахівці з сумнівною кваліфікацією (фракція «радикалів»). У результаті нова норма, за допомогою якої влада хотіла ослабити вплив Коломойського в «Укрнафті» (там у нього 42%), може запрацювати, як вважають директор консалтингової групи А-95 Сергій Куюн та інші експерти, тільки 2016 року.
А змінити керівництво компанії комусь явно не терпиться вже зараз. Якщо це робиться в державних інтересах, то чому тоді за законопроект проголосували лише 13 з 82 депутатів від «Народного фронту», очолюваного прем'єром Яценюком? Невже уряд не зацікавлений в отриманні дивідендів від «Укрнафти»?
Як вважає директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко, подія довкола цих двох компаній в останні дні «не означає, що люди, які ініціювали розбирання цього питання, діють у державних інтересах». «Є побоювання, що за роздуванням цього стоять люди, які працюють на інтереси інших, конкурентних Коломойському бізнес-груп», – говорить експерт.
Висловивши аналогічні сумніви, інший експерт, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар зазначив, що спосіб наведення порядку з нафтовими активами держави викликає чимало запитань: «Спосіб абсолютно безглуздий і, можна сказати, бандитський. Це породжує і питання, і неприйняття. Під наведенням порядку у цій сфері за діями, які нібито повинні були відображати національні інтереси, проглядаються дії інших конкурентних олігархічних груп».
Наскільки правильні ці оцінки, українці зможуть переконатися у недалекому майбутньому. Хай там як, а політикам нової хвилі й активістам варто уважно відстежувати, щоб державні компанії знову не випали з-під впливу держави. А ті, що випали раніше, повертати.
Дуже характерно висловився у ці дні пан Найєм. «Очевидно, неправильно призначати "ворогом народу" тільки одного олігарха. Вони всі, до єдиного, як клас являють собою таку ж небезпеку для суспільства, як і зовнішній ворог на східному кордоні, – написав він у Facebook. – Але якщо цей один олігарх стає частиною державного апарату і, користуючись всіма доступними йому інструментами чиновника, відстоює свої особисті інтереси, він стає загрозою для всієї країни, підриваючи своєю цинічною і демонстративною зневагою законів основи державності».
Правильно ж пише! Ось тільки стосується все це не до одного Коломойського, і українцям не варто про це забувати, якщо вони не хочуть, щоб їх знову «розвели, як кошенят». А з бізнес-активами нехай суди розбираються, але ніяк не депутати з сумнівних політблоків чи колишні журналісти.