Проблема збереження музейних експонатів належить до розряду „вічних”. Та, на жаль, самі експонати цієї „вічності” не витримають, і якщо на проблеми з їх збереженням і надалі не звертатимуть уваги, то невдовзі уже просто не буде що зберігати.
У Львові є понад десять музеїв міського, обласного та державного підпорядкування. Загалом у них міститься близько 1,2 млн експонатів, що становить 12% усієї культурної спадщини України. Найбільшу загрозу музейним пам'яткам науковці вбачають у їх фізичному знищенні через незадовільні умови зберігання. У Львові немає нових, відповідним чином обладнаних фондосховищ, де б були витримані усі температурно-вологісні режими. Окрім того, більшість фондосховищ облаштовані у зовсім непристосованих для зберігання музейних цінностей старих приміщеннях.
Музейна непристосованість
Якщо вести мову про збереження експонатів, то серед львівських музеїв найбільш проблемними є ті, де зберігаються унікальні твори живопису, графіки, сакрального мистецтва, які є найбільш вимогливими до перепадів температури та вологості повітря, відтак, вимагають особливо ретельного ставлення та дотримання усіх кліматичних умов. В іншому випадку полотна обвисають на рамах, ікони „здуваються", фарба блякне і кришиться. Через це щороку доводиться реставрувати сотні творів мистецтва. А це, до слова, немалі витрати, які були б набагато меншими за умови відповідного зберігання експонатів.
„Всі музеї в Україні мають проблеми зі збереженням фондів, а ми, можливо, найбільшу - через характер збірки, - розповів ZAXID.NET директор Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького Ігор Кожан. - Це ікона, живопис, графіка, тканина, народне мистецтво, метал. І у кожній колекції треба підтримувати певні температурно-вологісні режими. Ми завжди якось давали собі раду. Навіть коли 10-15 років тому взагалі не мали ніякого технічного забезпечення. Тоді усе робилося дуже простими способами, часом не дуже естетичними. Щоб підтримувати рівень вологи, взимку змочували тканину і накладали її на батареї. Також замовили оцинковані ванночки і набирали у них воду. З часом придбали кілька потужних дефензорів, потім збільшили цей „арсенал". Один такий дефензор коштує 20 тисяч гривень, а ми потребуємо їх ще зо п'ять. Без них не дамо ради".
Такого штибу проблеми характерні для усіх музеїв Львова. Водночас до них додається ще й непристосованість приміщень під фонди, адже більшість львівських музеїв розташовані у старих будинках, які споруджували для зовсім інших потреб.
„Брак приміщень та їх непристосованість - це найбільший наш клопіт. Намагаємось їх адаптувати, підтримувати усіма можливими засобами температурно-вологісний режим. Хоч для цього бракує як технічного обладнання, так і необхідних коштів", - пояснив ZAXID.NET директор Етнографічного музею Роман Чмелик.
У Львівському історичному музеї ситуація з фондами та експозиціями ще гірша. Найбільш проблемним, мабуть, є палац Бандінеллі. Попри те, що на його реставрацію витрачено 10 мільйонів гривень, у цю суму не включили витрати на гідроізоляцію. Відтак, грибок уже поширився не лише у підвалах, а й на увесь перший поверх.
„Влада на це не реагує, хоча ми уже два роки б'ємо на сполох, - розповів ZAXID.NET директор Львівського історичного музею Богдан Чайківський. - У мене таке враження, що музей живе осібно, а влада - осібно. Контакту нема ніякого".
Така ж ситуація у музеї „Арсенал", де на третину не завершене перекриття даху. Від цього вода тече по стінах, іржавіють цінні експонати, руйнується сигналізація. Тепер вона спрацьовує під час кожної грози.
Донедавна під загрозою втрати була частина документів, які знаходяться у Центральному державному історичному архіві Львова (ЦДІАЛ). Через замокання стіни Бернардинського монастиря, у якому розташований архів, приміщення, де зберігають документи, зволожилось. Під загрозою знищення опинились актові книги, збірка яких є найбільшою у Європі. Їх просто почали поїдати біологічні шкідники (шашіль). „Голова Львівської ОДА Петро Олійник пообіцяв нам 120 тисяч гривень на їх знищення, але досі ми ці кошти так і не отримали. Тож дезинфекційні роботи провели завдяки допомозі фундації „Україна - США", - зазначила директор ЦДІАЛ Діана Пельц.
Думати, щоб виживати
За словами Романа Чмелика, у жодній країні фінансова допомога музеям з боку держави не є достатньою. „Проблема полягає у тому, що ми досі не маємо Закону про меценатство, - вважає директор. - Відтак, ніхто не зацікавлений вкладати гроші у збереження культурної спадщини. Якщо, наприклад, в Америці чи країнах Європи діє законодавство, згідно з яким гроші, витрачені на культурну діяльність, відраховуються від загальної суми податків, то в нас існує парадоксальна ситуація, коли бізнесмен скеровує гроші на підтримку культури і з цих грошей ще мусить заплатити податки державі".
Наразі Етнографічному музеєві допомагають, здебільшого, закордонні інституції. Це американське, японське та французьке посольства, польське консульство у Львові. Ці дипломатичні установи цікавлять, передусім, групи пам'яток, пов'язані з їхніми країнами.
Іншим шляхом пробує вирішувати фінансові проблеми керівництво Національного музею у Львові. Його директор Ігор Кожан, аби допомогти очолюваній ним структурі, має намір до кінця цього року відродити Союз прихильників музею. Така структура існувала в музеї у 20-30 роки минулого століття.
„У перші роки незалежності України відтворення такого Союзу було неможливим, бо в Україні не було заможних людей, - пояснив І.Кожан. - А зараз їх достатньо. В Україні та за кордоном є багато прихильників нашого музею. Хтось з них може дати десять гривень у рік, а хтось - десять тисяч доларів. Банківський рахунок контролюватиме управа прихильників музею. Кошти йтимуть на покращення стану музею, експонатів. Їх можна буде оперативно використовувати".
Львівський історичний музей на поточні витрати також заробляє самотужки: отримує кошти від продажу квитків, випозиченню експонатів іншим музеям та різноманітних платних послуг.
Держава ж виділяє гроші лише на зарплату працівникам, оплату енергоносіїв та охорону. Про такі речі, як реставрація експонатів та закупівля нових, навіть не йдеться. А коштів, які музеї заробляють від продажу квитків чи інших послуг, на це, звісно, не вистачає.
Виходом було б збільшення вартості квитків, адже у Європі вхід у музей коштує 8-15 євро. Однак такі ціни у Львові просто відлякають і так небагатьох відвідувачів музеїв. Щоб заохочувати відвідувачів, музеям варто зробити експозиції та виставки не такими „прісними", більш цікавими, осучаснити їх. Додаткові кошти можна було б отримати і від створення при музеях кав'ярень та магазинчиків, де можна було б придбати сувеніри, каталоги, листівки.
Музеї майбутнього
Повернемось до проблем збереження експонатів. Чомусь жоден з директорів львівських музеїв, з якими спілкувався кореспондент ZAXID.NET, не згадав про інші аспекти збереження пам'яток, окрім як пристосованість приміщень та підтримання температурно-вологісного режиму. Адже, окрім „безпосереднього" догляду, є ще превентивна консервація та комп'ютеризований облік музейних експонатів.
Деякі українські музеї уже мають такі електронні бази даних. Наприклад, музей російського мистецтва і музей Ханенків придбали такі системи на пільгових умовах в однієї із Санкт-Петербурзьких фірм. Ринкова ціна системи більше 10 тисяч доларів, в 1 тисячу доларів на рік обходиться її обслуговування. У Львові наразі є оцифрованим Фонд Ярослави Музики Львівської галереї мистецтв, незабаром планують розпочати оцифрування документів в ЦДІАЛ. Народний заклад Оссолінських у Вроцлаві (Польща) оцифровує пам'ятки бібліотеки ім. Стефаника. До слова, невеликі музеї у цілому світі можуть „скачати" такі системи безкоштовно з Інтернету.
„Але все одно залишається проблема стандартизації цих систем на державному рівні, - розповів ZAXID.NET голова Асоціації музеїв та галерей Карпатського регіону Зеновій Мазурик. - Треба, аби держава визначила, що є стандартом, узгодила це між усіма музеями. Це гарантуватиме кількісне збереження в електронному варіанті, а також можливість обміну цією інформацією між усіма музеями України. Нормативна база є, а перешкоджає створенню такої бази наше мислення на рівні музейної політики. Музеї часто не розуміють, навіщо це потрібно".
Що ж стосується превентивної консервації експонатів, то йдеться, наприклад, про формування експозицій з дотриманням відповідних умов. Зокрема, про те, якими мають бути вікна у приміщенні, якої товщини скло ззовні і зсередини, як не допускати прямого попадання сонячних променів на об'єкти. Береться до уваги і загазованість приміщення, та ще багато аспектів. До превентивної консервації відносяться ремонтно-будівельні роботи та проведення опалення у музеях. Музейникам треба орієнтуватися на те, які матеріали краще використовувати, як проводити опалення, щоб експонати, які зберігатимуться у цих приміщеннях, не потребували великих затрат на додаткове технічне обладнання. „Та наші музеї на це увагу якщо і звертають, то не в такому широкому контексті, як це передбачає технологія превентивного консервування", - вважає Зеновій Мазурик.
Отож, що ми маємо в результаті? Непристосованість фондових приміщень та перманентний брак коштів на закупівлю обладнання для зберігання експонатів, відсутність розуміння потреби превентивного консервування та оцифрованої бази експонатів, брак фахових реставраторів, тему яких чомусь оминули усі музейники. Ігнорування кожної з цих проблем у більшій чи меншій мірі загрожує втраті музейних цінностей. Відтак, якщо у найближчі роки на цю проблему, по-перше, не зверне увагу держава, по-друге, - самі музеї, які також мали б змінити своє бачення цих установ і перестати ставати у позу жертви, доти нічого у цій галузі не зміниться. А якщо залишати усе як є, то якщо не за кілька років, то за кілька десятиліть проблема зникне сама собою, адже тоді просто не буде що зберігати.
Фото з сайту www.ua.lvivplus.com