Коли я був на фронті, дружина запросила пожити у нас в квартирі біженців з Донбасу - мати, доньку, і двохрічну доньку доньки. Ще в їх сім'ї була стара бабця, але бабцю вони з окупованої території не вивезли, залишилася в порожньому домі.
За час життя тут вони довели мою дружину і дітей до напівсказу. Обжившись, почали впевнено качати права, вважали киян перед собою винними, допомогу з їх боку - гарантованою і обов'язковою.
Шукати іншого житла не хотіли, аж поки я не повідомив, що повертаюся. Тоді спакувалися за день та кудись з'їхали, прихопивши з собою мій планшет.
Ні, я не вважаю жителів Донбасу поганими людьми, в батальйоні я познайомився з на диво світлими хлопцями звідтам. Але внутрішнього обов'язку перейматися долею цього регіону я в собі знайти вже не можу.