Рух «Емаус» виник у Франції у 1949 році після Другої світової війни. Його засновник, священник Абе П’єр, вважав, що проповідувати людям про Бога треба, коли вони вдягнені і ситі. Він об’єднав тих, хто був у скруті, аби вижити після війни і допомогти іншим. «Я тобі нічого не можу дати, окрім приязні і запрошення разом допомагати іншим людям». Ці слова надихають і львівську спільноту взаємодопомоги «Емаус-Оселя», що працює вже 20 років у Винниках.
Заступниця голови спільноти, сестра засновниці «Оселі» Олесі Саноцької Наталія Саноцька розповіла ZAXID.NET, як 30 бездомних людей під час війни допомагають сотням біженців та військових.
Організація тримається на трьох основних цінностях, говорить Наталія Саноцька. Перша – сама спільнота, її родинний дух, дух взаємодопомоги і підтримки в домі, де мешкають оселяни. Друга цінність – це праця: всі оселяни працюють у будинку, на сортувальні, в крамниці і заробляють на своє утримання.
«Це дає людині почуття гідності, відновлює впевненість у власних силах. Людина тоді не відчуває себе жебраком і лузером, який нікому не потрібний, а відчуває себе діячем, що надзвичайно важливо», – говорить Наталія Саноцька.
Третя цінність «Оселі» – це солідарність з бідними людьми, які ще живуть на вулиці. Ідеться про щочетвергову роздачу їжі біля Порохової вежі, що не переривалась жодного разу за 20 років.
«Ми не пропустили жодного разу, попри ковід, коли вулиці спорожніли, a бездомні навіть не знали, що відбувається. Коли почалася війна, теж був четвер і ми теж поїхали на роздачу їжі, тому що важливо робити традиційні речі, які нас збирають і дають надію, що є щось стабільне попри зовнішні обставини», – каже заступниця голови спільноти.
Третя цінність «Оселі» також втілюється через роботу санітарно-гігієнічного центру, де бездомна людина може помитися, постригтися, отримати необхідний одяг, попрати власний, поїсти, отримати домедичну допомогу за потреби. Всю цю роботу щодня виконують соціальний працівник і мешканці спільноти.
24 лютого
Наталія Саноцька розповідає про день, коли почалася велика війна, в «Оселі». У четвер, 24 лютого, оселяни зробили позачергові збори спільноти і вирішили, що діятимуть.
«Зазвичай на зборах ми тримаємось за руки і, серед іншого, говоримо: «Ми разом здійснюємо те, що по-одинці нам не під силу». Разом завжди легше, і оця сила спільнодії присутня з нами упродовж 3-х місяців війни», – каже вона.
У кутку великої відпочинкової кімнати «Оселі», де ми говоримо, лежать складені один на один матраци – тут на кілька ночей у перші тижні війни зупинялися переселенці, які прямували до кордону. В будинку вони також могли отримати харчування і необхідний одяг. А ще – поговорити з психологом і мешканцями «Оселі».
Тут спільнота приймала біженців, які прямували за кордон
«Війна зробила бездомними тисячі людей в Україні. А наші мешканці дуже добре знають, як жити і як вижити на вулиці. Вони знають, що почуває бездомна людина, і як до неї говорити, що можна сказати, а що – категорично ні. І це добре спрацювало з біженцями, які до нас приходили», – розповідає Наталія Саноцька.
«У нас були яблука»
Із перших днів війни 30 мешканців і 10 працівників «Оселі» взялись за харчування людей, які тікали від російських бомб.
«Пригадаймо, які потоки біженців були на вокзалі. Було дуже холодно і люди з дітьми стояли годинами на пероні без надії сісти в потяг, що приїжджав вже повним. Це було дуже страшно. Ми щодня їздили на вокзал і ділились тим, що мали. Мали яблук багато, що нам дали раніше, чай, зупу, макарони», – розповідає Наталія Саноцька.
Потім до оселян стали звертатись волонтерські ініціативи, у яких були приміщення для людей, але не було налагодженого харчування для них. Тож мешканці «Оселі» готували обіди і розвозили їх у школи, садки, театри, де жили біженці.
Ресурси спільноти швидко вичерпувались, та на допомогу прийшов міжнародний рух «Емаус» і друзі з усього світу, які передавали продукти тривалого зберігання, засоби гігієни, медикаменти, перев’язувальні матеріали, спальні мішки, каремати тощо.
«Це був дуже діяльний порятунок для нас. Зараз вже багато гуманітарної допомоги, в перші дні стільки не було. Ми конкретно замовляли, що нам потрібно, і вони надсилали. Це додало нам сили і можливості далі допомагати», – говорить заступниця голови «Оселі».
Також люди, які жили у непристосованих приміщеннях, приходили в санітарно-гігієнічний центр «Оселі». Якщо до війни його послугами щодня користувалися 20 людей, то зараз осередок приймає по 50 людей в день.
«Цей осередок дуже маленький – старенька хатка на дві кімнати з одним душем. У нас є вміння, є можливості, але в нас немає площі, де ми би могли ефективно надавати ці послуги. А це дуже необхідно. Люди живуть в школах і не мають, де попрати одяг. Крім того, вони виїхали взимку, а зараз – зміна сезону, їм потрібні речі. Ми даємо їх безкоштовно», – каже Наталія Саноцька.
Крамниця-хаб
Основний дохід «Оселя» отримує від своїх благодійних крамниць. З початком війни їх зачинили для покупців, але перетворили у хаби видачі допомоги.
«Наші крамниці працювали для людей в нужді. Речі сортувались конкретно під замовлення. У перші дні війни до нас активно дзвонили із ЗСУ, адже штат розширювався і на всіх не було необхідного. Спальні мішки, каремати, ліхтарики, термобілизна, шкарпетки, рушники – це все ми передавали ЗСУ. Зараз вони краще забезпечені, а тоді бракувало простого», – згадує Наталія Саноцька.
Крім того, «Оселя» видає людям, які прийняли біженців, постіль, рушники, посуд.
«Спочатку було дуже багато людей. У нас забрали всі меблі, що були в майстерні, матраци», – додає заступниця голови спільноти.
За місяць крамниці відчинили, але оселяни продовжують забезпечувати безкоштовним одягом потребуючих – передусім біженців, зокрема дітей-сиріт, яких евакуювали у Винники. Вони мають неабиякий досвід у поводженні з одягом, у правильному сортуванні та відновленні речей. А те, що не можна носити, також сортують і частину видають на плетіння маскувальних сіток, частину – на вторсировину.
Сортувальня спільноти
«Ми постійно пересилаємо допомогу в Харків, Овруч, Чернігів, на Київщину. Допомагали і госпіталям перев’язувальними матеріалами, одягом для поранених. Де необхідно – ми скрізь включаємось у роботу. «Оселя» нагадує мурашину команду – по одинці ці люди збідовані, з важкими долями, а коли вони включаються в допомогу іншим, бачать результати спільнодії. Це добре видно, коли, наприклад, приїжджають фури з гуманітаркою – величезна машина розбирається за дві години, бо все налагоджено, як в мурашнику», – говорить Наталія Саноцька.
Щодня оселяни забирають із контейнерів, встановлених у різних місцях, близько 3-х тонн речей. Через кризу з пальним зараз це робити важко – водії цілий день завантажують речі, а потім ще годинами стоять у чергах за бензином. Спільнота зверталась за допомогою до своїх партнерів – мережі АЗС – але відповіді поки не отримала.
Двічі бездомні
Наталія Саноцька каже, що захоплюється і гордиться солідарністю, що за час війни проявили українці. Завдяки цьому кожен потребуючий отримує допомогу – дах над головою, їжу, одяг, добре слово.
Та у містах, зруйнованих російською армією, теж були бездомні люди, і вони, як й інші, тікали від війни у західні регіони.
«Вони більш адаптовані і вміють жити на вулиці, але все одно їм важко себе знайти у чужому місті, правил якого вони не знають. У нас вони проходять ресоціалізацію – ми допомагаємо відновити документи, пройти медогляд, лікуємо. З ними працює психолог, терапевт з узалежнень. Це додалося до всіх наших робіт до війни», – говорить Наталія Саноцька і додає, що бездомність – це не втрата даху над головою, а, в першу чергу, втрата середовища, яке може підтримати.
На запитання про те, як 30 бездомних людей і 10 працівників «Оселі» можуть виконувати такий величезний обсяг роботи одночасно на кількох фронтах, Наталія Саноцька відповідає, що справа у покликанні.
«Ідеться не про щось високопарне, а про те, що кожен мешканець і працівник «Оселі» не просто відсиджує робочий день, а відчуває свою місію. Ми робимо просту роботу, та кожен з нас знає, що всі кошти, що ми виручаємо чи в майстерні, чи в крамничці, перетворюються на їжу для бездомних. Ланцюжок стає зрозумілим – кожна річ працює на те, аби хтось не помер з голоду. Це надихає, але потрібен час, щоб це зрозуміти, і не кожен до цього дозріває», – говорить вона.
Для людей
Сьогодні «Оселя» продовжує допомагати біженцям, ЗСУ і бездомним, а також заробляти гроші на утримання мешканців і зарплати працівникам. За словами Наталії Саноцької, оренда приміщення лише однієї крамниці у Винниках коштує 30 тисяч грн на місяць, а складу і сортувальні – близько 13 тисяч.
Водночас ціни у крамниці – на рівні мінімальних благодійних пожертв, тож «Оселя» запрошує відвідувачів.
«Наша крамничка – це не магазин секонд-хенду. Наші відвідувачі дуже різні – є малозабезпечені, є колекціонери, є еко-свідомі люди – і таких все більше. Також це місце для спілкування», – говорить Наталія Саноцька.
Крамниця спільноти у Винниках
Навпроти каси у магазині сидить літня жінка. Вона – колишня медсестра у Винниківському госпіталі, працювала в реанімації, а зараз – подруга «Оселі», яка приходить поговорити, іноді – оглянути мешканців, аби ніхто не почувався самотнім. І таких друзів у спільноти багато.
У планах «Оселі» – реалізувати проект, що розпочався ще до війни. Спільнота взяла у міськради в оренду майже зруйнований будинок на в’їзді у Винники, де планувала зробити ремонт і облаштувати центр підтримки людей, які втратили житло.
«Коли була пандемія, люди ішли пішки 7 км зі Львова до Винник, щоб помитися і просто відпочити, побути разом, поспілкуватися. У той будинок ми провели воду, каналізацію, але почалась війна. Зараз є надія, що таки реалізуємо проект – ми знайшли іноземного грантодавця, але маємо проблеми з дозволами на реконструкцію, тому що паперовий шлях зараз довгий», – розповідає Наталія Саноцька.
Вона додає, що важко переконувала іноземців у тому, що є сенс вкладати гроші в будівлю під час війни – та бездомних людей ставатиме більше, і навіть коли ми переможемо, вони залишаться.
«Вірю, що ми пройдемо цей шлях. Багато з того, що робиться в «Оселі», робиться з Божої волі», – каже жінка.
Прикметно, що коли ми згадуємо у розмові про пандемію ковіду, на очах Наталії Саноцької з’являються сльози, а коли говоримо про війну – вона спокійна і впевнена.
«Коли я живу якимись цінностями, а тут щось стається, я не можу сказати: «Вибачте, я тепер інша». Як ти вже кимось є і щось декларуєш у світі, то вже стій до кінця», – говорить вона.
***
Окрім сортувальні і крамниць, «Оселя» заробляє на життя відновленням меблів – тут можна відреставрувати стільці чи креденс, дати друге життя м’яким меблям. І до кожного клієнта – індивідуальний підхід: якщо ви хочете зберегти пацьорки, що нагадують про дитинство, то вам не скажуть, що це неможливо.
«Коли людина відновлює старі меблі, вона починає вірити, що в житті немає нічого одноразового. Все в житті можна поправити, все можна відновити і привести в порядок», – каже Наталія Саноцька.
Так і ми разом відновимо Україну після нашої перемоги.
Матеріал створено за сприяння ГО «Львівський медіафорум» у межах проєкту «ЛМФ Підтримка мережі журналістів».