Брати Дреботи ― успішні дзюдоїсти. Старший Сергій – бронзовий призер Європейських ігор у Баку, чемпіон та кількаразовий приз континентальної першості.
Колись Сергій за компанію із другом прийшов на тренування. І йому так сподобалося, що продовжив займатися. Хлопець згадує про першу, таку важливу нагороду: «Пам'ятаю, що це була першість України в місті Ужгороді. Я був дебютантом змагань. І зразу ж зайняв третє місце». Ця медаль дуже надихнула молодого спортсмена. Далі на нього чекали успіхи на національній арені, міжнародні досягнення.
Невдовзі Сергій привів у дзюдо молодшого брата Владислава. Старший розповідає: «У нас спортивна сім'я: і батько, і мати теж пов'язані зі спортом. Тому мій брат, хотів він того чи не хотів, дивився з нами змагання із дзюдо, слухав наші теми спортивні. Тому також захотів спробувати себе в цьому виді спорту».
Влад зізнається: «Взагалі-то я хотів футболом займатися. Але оскільки брат і батько більше хотіли, щоб я займався дзюдо, так вийшло, що я пішов на цей спорт». Спершу було нелегко. Але Влад таки знайшов себе у дзюдо. І тепер не шкодує про сімейний вибір. Хлопець підкреслює: «Завдяки ньому загартувався характер. Багато емоцій було, різних виступів на змаганнях».
Брати постійно тренувалися разом. Старший завжди був наставником для молодшого. Сергій Дребот розповідає: «В нас не те що часто, в нас дома постійно були спаринги, була боротьба. Також ми вдягали рукавиці і боксували».
Тренер дзюдоїстів Олександр Бавшин розповідає: «Влад більш холерик. А Сергій ― сангвінік. Він спершу все пропускає через мізки, а потім виконує».
Самі брати теж не приховують, що дуже різні за характером. Старший брат зазначає: «Я думаю, що брат схожий більше на батька. Він запальний, дуже скоро може зірватись. І це іноді в боротьбі не дуже є добре». Молодший додає: «Сергій в нас спокійніший, більше врівноважений. Як удав. Він більше характером схожий на маму».
У Сергія зараз головна мета спортивного життя ― олімпійська медаль. Влад поки що зосередився на тренерській роботі.