Після п’яти років найбільш аморфної за всю недовгу історію України влади, люди сподіваються одного – сильної влади і міцного порядку. За час президентської каденції В.Ющенка громадяни вже навіть призвичаїлися до найабсурдніших і до найаморальніших піруетів, на які тільки здатна влада. І весь цей час їх не покидала надія, що все це тимчасово, що це тільки якесь непорозуміння, бо не можуть же найвищі достойники того всього не помічати? І на додачу, вся ця «політика» супроводжувалася тріскотливим акомпанементом розрізненого національно-демократичного хору та недолугою критикою з боку опонентів.
З історії добре знаю, що люди не здатні на революцію, якщо перед тим довго і масовано не сіяти серед них сумніву щодо законності та справедливості влади. Влада має втратити своє сакральне значення, бо інакше не знайти так багато загорільців, готових не просто виступити проти неї, але й піднятися на повстання. Пореволюційний час найбільш складний, оскільки настає зміна диспозиції, коли революція має породити нову владу. Ми називаємо цей період «реставрацією» і він не менш потрібний, ані ж сама революція. Влада має якнайшвидше відновити авторитет державних органів і зупинити найбільших бунтівників. Помста попередникам стає перманентним явищем, яке супроводжує увесь цей процес і знову ж таки, як не дивно, поступово відбувається рекрутування «старої кадри» до «нової» влади. Це так, трохи теорії.
З чим ми маємо справу тепер в Україні? Відбулися демократичні вибори. Люди обрали не тільки нового президента, але й цілу нову виконавчу вертикаль. Плачі інтелектуалів та тих, кого усунули, про те, що за В.Януковича проголосувала лише четвертина виборців, не приймаються, оскільки такою є демократична процедура. Вони не можуть підозрювати, що ті, хто не пішов на вибори були противниками цього кандидата і, що це було формою їхнього протесту. Їм могло бути просто байдуже і це також їхнє демократичне право. Тобто із законністю процедури тут більш-менш все в порядку. Але те, що настало потім і, на що ми закрили очі, сподіваючись наведення елементарного порядку в країні, то це антиконституційний переворот. Порушуючи закони і Конституцію, нова влада незаконно сформувала коаліцію і ця нелегітимна група Верховної Ради обрала нелегітимний уряд, який тепер вибудовує чітку вертикаль виконавчої влади в державі. Подиву гідною є швидкість, з якою це відбувається. За неповний місяць сформовано уряд, змінено керівництво усіх держкомітетів, керівників підрозділів силових структур і на десерт лишилися кілька не обсаджених посад голів обласних адміністрацій. Звичайним громадянам це подобається, вони нарешті побачили владу, нарешті зауважили, що команда не гризеться між собою, принаймні не виносить суперечок на вселюдський огляд. Ще яскравіше відтінює нову владу черговий безлад серед опозиції, яка продовжила традицію і не перестає поливати брудом один одного.
Не буду приховувати, навіть мене часто почала навідувати думка, що це добре: нарешті в країні запанує хоч якийсь порядок, нарешті не червонітиму за ту карикатуру, до якої звели державу попередні керівники. Нарешті прийшли люди, які не бояться взяти усю відповідальність на себе. Відповідальна влада це щось особливе і рідкісне для нас. Помітив зміну тональності на інтернет-форумах: колишні найяскравіші противники Партії регіонів поступово перетворюються на мирних «будівничих» Української держави. Партійні ряди новоявлених опозиціонерів рідшають, натомість кількість тих, хто зайняв «державницьку» позицію росте. Думаю це для них не вперше і не востаннє. Багато знайомих (яскраві націонал-демократи) внутрішньо тішаться тому, що «донецькі» нарешті зметуть тих, хто раніше виявився успішнішим від них і обіймав вищу посаду. Можливо це прозвучить дивно, але тішаться й локальні патріоти. Вони так і не змогли відпустити руки й ноги один одного, тобто не дозволили комусь зі своїх зробити кар’єру. А радіють тому, що не сусід Петро керуватиме ними, а засланий «варяг». Як виявилося, влада для українців і надалі має бути чужою, не українською, бо тоді вони на коні і можуть її або ж «тихо ненавидіти», або сподіватися на нове пришестя.
Мене непокоїть одне. Це все незаконно: незаконна коаліція обрала нелегітимний уряд, який формує наскрізну владну команду. Закон для них не указ, тоді яких наступних нелегітимних кроків чекати далі? В чому проявиться «закручування гайок»? Чи не приведе це до того, що «зіб’ється різьба»? Мене дуже непокоїть стан нашого суспільства, а особливо його готовність прийняти навіть авторитарну, а можливо й тоталітарну владу, бо нарешті настане порядок. Перенасичене хаосом та анархією суспільство, при відсутності тривалої демократичної традиції, реально лівих партій, які борються за утвердження соціальних гарантій, недієздатності профспілок і таке інше, може бути страшним і небезпечним. А люди спраглі порядку, міри насиченості можуть не відчути.