Уже понад рік справа «вагнерівців» не зникає з інформаційного поля. І мова не тільки про Україну. Нею цікавляться в Європі та США, про неї пишуть матеріали та знімають документальні фільми. Тут дуже багато політики й не менше комунікаційного трешу і від влади, і від опозиції та журналістів.
Проте за цими всіма баталіями й рейтингами новин та ефірів більшість забуває про головне – репутацію української розвідки й безіменних людей, що ризикують життям заради держави. У ситуації, яка склалась за останній рік, уже точно не буде переможців. Будуть тільки ті, що програли. І винні в цьому всі – від президента (і теперішнього, і колишнього) до окремих журналістів.
Перше, що варто пам’ятати – у сучасному світі практично неможливо нічого сховати так, щоб не залишити слідів. Як показали журналістські розслідування, можна знайти навіть кілерів з ФСБ. Тому публічним структурам, організаціям та діячам завжди треба про це пам’ятати й готувати інформаційну кампанію для просування своєї позиції. Також варто розуміти, що коли ти другий, то завжди важче пробитись крізь інформаційний шум. І навіть правдива інформація сприйматиметься як виправдання на попередню інформацію.
Друге – операція була і немає значення, як її назвати та на якому етапі вона перебувала. Ви ж не робите різниці між «операцією, яку проводить лікар хірург» та «операційним втручанням». Так само й тут – назва суті не міняє. А ось хто і як проводив та чому сталось те, що сталось, важливо знати й розуміти. Рано чи пізно ми отримаємо відповіді, але, все найімовірніше, не повіримо в них, тому що всі перипетії навколо, які були, є та ще будуть, не дозволять її сприйняти об’єктивно. І винні в цьому всі.
Правда колись стане явною, але втрата репутації та загрози для інших операцій Головного управління розвідки Міністерства оборони України вже неминучі.
Держава чи амбіції
Справа «вагнерівців» – це питання державної безпеки й роботи спецслужб. Тут не може бути політики та маніпуляцій. Це не місце амбіціям та особистому піару. І немає значення, хто – президент, керівних СБУ чи ГУР. Проте український політикум і ЗМІ підійшли до цієї теми як до будь-якої іншої та шукали саме свою користь. Що, відповідно, перетворило все розслідування на інформаційне сміття, яке неможливо нормально сприймати та знайти там бодай кілька пов’язаних логічних кроків.
Можна мати претензії до Зеленського, і частина з них у цій справі будуть справедливі, але не можна змішувати українських розвідників з багном. Не можна маніпулювати їхньою діяльністю та результатами виконання завдань. Якщо вам здається, що розвідники працюють так, як показано у фільмах, то ліпше взагалі не коментуйте і не намагайтесь осмислити ситуацію. Це важка моральна і психологічна робота, вона скрупульозна і виснажлива. А коли ти досягаєш результату, ніхто не знатиме, якою ціною він досягнутий і скільки зусиль вартував. Розвідникові не подякують і навіть не згадають.
Бажання політиків (різних партій) залучити розвідників, навіть колишніх (номінально, бо «колишніх не буває»), для досягнення політичних цілей нице і показує, який результат насправді важливий для партій. Ви скажете, що без розголосу не було б жодного результату, ми б давно забули про цю справу. Так, це правда. Але є різниця: коли ви вимагаєте розслідування і відповідей та коли нахабно обманюєте й використовуєте розвідників у своїй політичній боротьбі. Всьому має бути межа.
Чорний лебідь Зеленського
«Чорний лебідь» – це теорія Нассіма Ніколаса Талеба. Вона розглядає важкопрогнозовані та рідкісні події, котрі мають вагомі наслідки.
З одного боку, у справі «вагнерівців» для Зеленського все зрозуміло і прогнозовані наслідки. Але це тільки на перший погляд. Саме ця справа може дати несподіваний поворот, додати нових деталей, а емоції можуть розвернути її так, що експерти не спрогнозують результату.
Якщо ми чогось не знаємо чи не розуміємо, то завжди заповнимо пустоту своїми здогадками, теоріями та перебільшеннями. Так влаштовані люди, та саме цим дуже легко користуватись, коли влада погано комунікує важливі процеси.
Успішні лідери – це ті, які брали на себе відповідальність. В Україні наразі таких не було і немає. І тут президент має шанс показати себе іншим. Не ховатись за загальними та незавершеними фразами. Пора давно вийти й дати чітке пояснення своїх дій та дій безпосередніх підлеглих. Наразі президент у цій справі поводиться дуже невпевнено і незрозуміло. Якщо є винні, то вони повинні бути покарані. Якщо операція хоча б наполовину така, як розказують ЗМІ, то її треба використати для піару ГУР, що може навіть позитивно вплинути на бажання служити в армії. Успішних операцій, доведених до кінця, в рази менше, ніж неуспішних, які на тому чи іншому етапі зупинились. Навіть такий результат (збір даних про найманців) – уже перемога. Ми можемо поіменно назвати вбивць та катів, їхні дані можна використати в міжнародних судах. Але цього немає. Припустимо, що цієї операції не було. Створений інформаційний шум теж можна використати та змусити ворога ще більше боятись, нехай нервують, це призводить до помилок. Тому наразі позиція президента дуже незрозуміла, і результати він отримає такі ж.
Тихо померти за Україну
Ніхто, абсолютно ніхто не дбає про розвідників і їхню репутацію, життя й операції, які відбуваються в цей момент. Інтереси Порошенка, Зеленського, рейтинги ЗМІ стоять вище за інтереси держави. І це проблема для суспільства, яке вже восьмий рік воює. Дуже легко забути про розвідників, бо їхні імена дізнаються тільки наші внуки чи правнуки, це не особисті персоніфіковані історії, а проста військова рутина, без імен та емоцій, історій та цікавих розповідей. Про них можна забути, або навіть не згадувати. Крім найближчих та безпосереднього командира в разі загибелі ніхто й не знатиме, що відбулось. Вони не можуть вийти та захистити себе, сказати, де брехня і де правда. Висновки для розвідників дуже прості: президент не готовий їх захищати, політики використовують у своїх цілях, журналісти не розуміють, що можуть зашкодити та готові на все заради більшої кількості кліків.
Цікаво, як ці гілки влади (законодавча, виконавча і четверта влада) поводитимуться, коли Росія знову піде в наступ?