Спойлер – справедливості немає і за неї навіть можна не боротись, бо результату не буде. Зате вживаючи слово «справедливість», українські політики заводять людей, які вірять у казки, в тенета брехні та маніпуляції.
Справедливість – це поняття з мільярдами визначень. Для кожного вона різна та викликає різні емоції. Для когось не справедливо мати заробітну плату 10 тис. грн, а для іншого – 50 тис. грн. В обох випадках йдеться про одну емоцію, але наскільки різну в сумах. Те саме стосується будь-якої ситуації чи проблеми – у кожного своя справедливість. Вона буде різною навіть в однакових соціальних бульбашках.
Звичайно, що є тригери, які багатьох об’єднають: корупція, олігархи, війна, комунальні послуги. Проте доволі часто емоції домінують над раціо. Бо платіжки за комунальні послуги будуть однаково несправедливими і для людини, яка живе на площі 21 м2, і для того, хто має 111 кв. м2. Говоріння про справедливість – це відверта маніпуляція людьми. Ми заохочуємо їх думати, що бажання кожного втілиться, що олігархи почнуть з ними ділитись, а заробітна плата зросте, бо так має бути.
Апелюючи до справедливості, політики викликають реакцію в кожного індивідуально в групах загалом. Вони звертаються не до раціонального розуміння ситуації, а до емоційного сприйняття в певну мить. Так, тема корупції та боротьби з олігархами буде викликати максимальну емоцію в час публікації чергових списків найбагатших українців чи затримання високопосадовця з сумкою грошей.
В інші періоди такі заяви менш помітні та обговорювані. Проте в жодному з цих випадків не йдеться про раціональну частину. Наприклад, звідки такі гроші? Як працює система ухвалення рішень? Чому це взагалі стало можливим?
Тому, коли політики починають говорити про справедливість, очікуйте, що зараз будуть вами маніпулювати або відверто вас обманювати. Усе залежить від того, якої мети вони намагаються досягнути.
Чинний президент України дуже часто використовує термін «справедливість» в інформаційному супроводі своєї політичної діяльності. І це подобається виборцям.
Тепер ми отримали окреме депутатського об’єднання «Справедливість» у стінах Верховної Ради, яке сформувалось на руїнах партії / фракції «Голос». І перше запитання, яке виникає після появи цього утворення: а чи справедливо це щодо виборця, який за них голосував? Фактично наразі це бажання всидіти на двох стільцях одночасно і за допомогою публічної провокації змінити керівництво в партії та фракції.
Демарш «Справедливості» – це половинчасте рішення. Розуміючи, що є імперативний мандат і всіх «списочників» можуть позбавити депутатства, вони не поспішають поривати з партією і фракцією та створювати депутатську групу, яка була б окремим суб’єктом у стінах Верховної Ради. Водночас вони явно випробовують нову назву та гасла для можливого проєкту на чолі зі Сергієм Притулою. Перебувають в очікуванні, що Рудик та Железняк добровільно відійдуть від керівництва партією і фракцією, тож можна буде обрати нових лідерів.
Це черговий приклад того, як партія, на яку виборець покладав багато надій, нехтує його та грається в політику, замість того щоб міняти систему та задавати новий тон і тренди. А найгірше, що, сказавши «а» у внутрішньопартійному конфлікті, не кажуть «б», а починають розмови про справедливість.
Є така заїжджена фраза «як корабель назвеш, так він і попливе». І виникає підозра, що у випадку переформатованої партії на чолі з Притулою (можливо навіть Стерненком) ця фраза знову себе виправдає, давитиме на емоції, а не залишаючи на потім раціональні рішення. Адже з десяти депутатів, що створили нове об’єднання, напевно, тільки одна може похвалитись реальними результатами роботи й досягненнями в стінах ВР. В інших превалюють емоції та популізм. А скочування до популізму й емоцій поховає новий політичний проєкт вже на самому старті. Тому є підозра, що новий проєкт розвалиться швидше за «Голос».
Неодноразово писав про важливість системного будівництва партій, роботу над програмою її діяльності та законодавчими змінами. Суспільство має запит на партію, яка говоритиме по суті, а не емоціями, проте цього ніяк не хочуть усвідомити політики. Наразі це пошук справедливості для тих десяти депутатів, які створили об’єднання, вони хочуть більше впливати на рішення партії.
Будуючи свою політичну кампанію на гаслах боротьби за справедливість, вони зразу дають зрозуміти, що не мають планів, реальних кроків та інструментів для розв'язання проблеми, тож просто продають надію. Так уже неодноразово було в українській політиці і навіть давало результат для партій і президентів. Але не допомогло в довгостроковій перспективі, бо коли надії не виправдовуються, з’являється ненависть та образа.
Також новому об’єднанню та потенційній партії буде важко з електоратом. Нішу з пенсіонерами впевнено зайняла «Батьківщина», з «патріотами» працює Порошенко, а з тими, що ностальгують за радянською справедливістю, – ОПЗЖ. Також Зеленський заюзав термін «справедливість» з усіх боків та в будь-яких комбінаціях.
Ті виборці, які залишились без уваги партій та політиків, вимагають інших підходів та ставлення до себе. Тому на кого розраховане нове політичне об’єднання – не зрозуміло. Але наразі пересічний мешканець не відчуває особистих позитивних змін від такої «справедливості». А коли вони будуть (якщо будуть), то навряд чи й зрозуміє. Бо все-таки справедливість – це більше про відчуття, а не вчинки та конкретні рішення.
Бажання загострити емоцію справедливості виллється радше в нерозуміння, за що боремося, ніж у системне бачення роботи та розв'язання проблем. Говоріння про справедливість – це банальне бажання вивести людей на боротьбу проти чогось. Чого – не так важливо. Це стосується і потенційної партії, яка явно намагається заміряти реакцію суспільства, і інших політиків чи й самого президента. Останній за допомогою цього підтримає свій рейтинг, який не тільки перестав падати, а навіть почав потроху зростати в останні місяці. Саме справедливістю президент пояснює складні рішення, що дозволяє спростити комунікацію з виборцями.
Справедливість назве проблему, може відкрити її для широкого загалу, але ніколи не розв’яже. Максимум відкладе – на потім, до появи іншої групи, яка певну ситуацію вважатиме несправедливою і вирішуватиме на свою користь.
P.S. Зрештою, і з креативністю в політиків теж не дуже. В українській політиці вже був громадсько-політичний рух «Справедливість» від Валентина Наливайченка.