Законопроект про префектів в Україні, введення яких передбачають зміни до Конституції України щодо децентралізації, базується на європейському досвіді, зокрема на досвіді Франції. Префект призначатиметься президентом за поданням уряду і звільняється за такою ж процедурою, а проектом закону «Про префекта» передбачено створення спеціального резерву таких кадрів.
«Насамперед, це має бути адміністративна, а не політична посада. Адже йому контролювати акти місцевих рад, які можуть мати різноманітне політичне забарвлення. Тому варіант із польським воєводою, який змінюється з приходом нового уряду, не вітається. Також слабо аргументованою видається пропозиція, щоб префекта призначав лише президент. Адже основний обсяг повноважень, якими наділяється префект у проекті змін до Конституції, стосується виконавчої влади. Тому було прийнято рішення залишити нинішню конструкцію – призначається президентом за поданням уряду. І звільняється за такою ж самою процедурою», – написав директор Інституту розвитку територій та експерт з питань децентралізації влади Юрій Ганущак у статті для «Дзеркала тижня. Україна»
За словами Ганущака, проектом закону «Про префекта» передбачено створення спеціального резерву префектів.
«Після відбору кандидатури на вакантне місце через конкурс, що проводиться в порядку, визначеному законом для чиновників державної служби категорії А, призначення в резерв здійснює своїм актом президент. Звісно, жоден конкурс не зможе повністю оцінити не тільки знання майбутнього префекта, а й навички та психологічну стійкість до корупційних спокус. Тому передбачається, що в такому резерві людина перебуватиме, щонайменше, рік, проходитиме спеціальний вишкіл та поглиблену перевірку спецслужбами. Якщо виникає вакансія на посаду префекта, то вже уряд вибирає з такого резерву кандидатуру і подає президентові. Той може не погодитись із вибором прем’єра, але йому доведеться публічно мотивувати свою відмову від кандидатури, яку він ввів до резерву», – написав експерт.
На його думку, резерв має бути не дуже великим – для динамічного руху та фіксований щодо чисельності, аби можна було оголошувати конкурс на заповнення вакансії в ньому.
«Оптимальним видається показник 25% від загальної кількості префектів в Україні. Передбачається, що префекти будуть на районному та обласному рівнях, причому, за прикладом Франції, префект у центральному районі області одночасно є префектом області. Оскільки ж моделювання районів виходить на красиву цифру – 100 районів, то чисельність резерву легко обрахувати навіть людині з початковими знаннями арифметики. Перебувати в резерві претендент теж не повинен занадто довго – до 5 років, щоб звільняти місце іншим, молодим та амбітним. Перебуваючи в резерві, можна також брати участь у конкурсі на посаду державного службовця категорії А», – пояснив Ганущак.
«Безперечно, є певні обмеження для аплікантів конкурсу: вища освіта, диплом магістра державного управління та певний досвід роботи на керівних посадах. Але, з огляду на те, що Національна академія державного управління щороку тисячами штампує таких магістрів, зазначені вимоги не можуть вважатися занадто обтяжливими. А ось чинним нардепам пощастить менше, – їм та особам, котрі обіймають політичні посади в системі державної служби та місцевого самоврядування, буде відмовлено: або ти політик, або кар’єрний службовець», – зазначив автор.
Також Ганущак додав, що спеціальний резерв префектів – не єдине джерело поповнення їх корпусу, – на вакантну посаду може бути призначений чинний префект у порядку ротації, або колишній префект, якщо з часу залишення такої посади минуло не більше трьох років.
«Щодо ротації, то вона обов’язкова кожні три роки, як у дипломатичній службі. Щоб не зрісся з місцевою елітою і заради єдиного правозастосування», – йдеться у статті.