Кілька разів намагався порушити цю тему і кожного разу спрацьовувала внутрішня цензура. Ні, не про якусь міфічну загрозу мені особисто йдеться, просто маю досвід багатьох Інтернет-форумів, де як тільки згадується тема журналістики, відразу проливається хвиля бруду і взаємних анонімних звинувачень. Сьогодні хотів би поговорити про журналістику, як про невід’ємну складову громадянського суспільства. Отже, поговоримо про те, як журналісти не виконують своєї основної місії і чому.
Мене завжди дивувала беззубість нашої журналістики, вторинність тем та проблем, які вони порушують, безликість газет та телепрограм, що виходять на українських просторах. Першопричиною цьому є навіть не «джинса», яка вбиває не тільки журналістську творчість та наш інтерес до всього писаного і знятого, але банальна непрофесійність журналістів. Володимир Павлів порушив у одній зі своїх статей тему популярності першого «Поступу» і «Пост-Поступу». Чудово описав їхні експерименти в журналістиці - дійсно було цікаво і свіжо. Але варто нагадати, що ті газети робили в основному люди без журналістської освіти. Відсутність базових знань в наших журналістів вражає. Подекуди я задумуюсь над тим, а які предмети вивчають на факультеті журналістики? Знаю, що на Заході люди здобувають якусь конкретну освіту: історика, економіста, юриста і т. ін., а потім проходять курс журналістської майстерності і аж потім «виписуються» в журналістів. У нас цей процес радше нагадує цитату із пісні у фільмі Е.Рязанова: «Мы не сеем, не пашем не строим - мы гордимся общественным строем». Бо як прокоментувати почутий на реномованому каналі такий висновок: Акт злуки - це акт об'єднання Ліво- і Правобережної України. Так і хочеться спитати журналістку, яка оцінка у неї з історії? Якщо людина береться за підготовку сюжету про Злуку ЗУНР і УНР, то напевно мусить знати підставову канву цієї події? І так у всьому.
Окремої теми заслуговує «приватновласнісна» журналістика. Не буду описувати однобокості такого явища - собі на шкоду. Журналісти добре обізнані із «сервільною приналежністю» своїх колег і як в пінг-понг бавляться взаємними звинуваченнями, хто кому лиже і як обслуговує. Від цього страждають лише читачі й глядачі, бо не отримують «чистої» інформації. Ідучи в найми, наші журналісти автоматично стають палкими захисниками своїх господарів, не розуміючи, що глибокий аналіз проблеми із нормальною критикою принесе їхньому «панові» більше користі, ані ж убоге славослів'я. Але тут ми знову зіштовхуємося з проблемою фаховості та загально інтелектуального рівня випускників факультету журналістики. Працюють як уміють.
Львівська журналістика давно перетворилася на інформатора про вчорашні й позавчорашні події. З приходом Інтернету, вона не має права на існування. Газети мають відрізнятися від Інтернет-видань глибокою аналітикою, цікавими авторськими інтерпретаціями, та резонансними розслідуваннями, а не передруковувати те, що я прочитав ще вчора. Очевидним і незаперечним має стати принцип рівноправності усіх видань - не має бути газет, які фінансуються з державного, або комунального бюджету, не має бути журналістів, які як робітники в радянський час, відстоявши день біля станка (незалежно від виробітку), дістають в кінці місяця зарплату. Бо в такому випадку затрачається основна функція преси - бути нашим механізмом громадського контролю за владою. Так, в багатьох проблемах нашого міста, області і держави я хочу звинуватити конкретно журналістів. Це вони не виконують своєї основної контролюючої функції, будучи не дуже талановитими, лінивими і нефаховими.
На завершення. Мене дивує стан всезагального спокою в медіапросторі Західної України. На це є дві версії: добра і погана. Добра - полягає в тому, що, можливо, журналісти, обслуговуючи різні клани та політичні групи, «накопали» масу компромату на опонентів своїх господарів і перейшли в стан «холодної війни», тримаючи свій «ядерний потенціал» на випадок війни. Погана - король голий. Їхні теки порожні. В такому випадку, панове олігархи, не платіть нездарам грошей це не піар, це антипіар. Такі газети вам непотрібні, бо є марно витраченими грошима. З такою «гвардією» ви не станете депутатами, не перешкодите будівництву нового стадіону. Зі всіх «заказушних» статей і медіа акцій стирчать «ослячі вуха» і не думайте, що цього ніхто не бачить, бо їх виконавці зробили це бездарно і примітивно, тобто не фахово...