Провінційне ПТУ в невеликому містечку Луганської області, побудоване в золоту епоху московської олімпіади. Забезпечувало спеціалістами місцевий кар'єр та обробне підприємство, - сімсот учнів з різних кутків СРСР, гуртожиток, актовий зал, бібліотека, бетонні фарбовані стіни з фанерними стендами: "Это должен знать каждый!" ...
Розквіт радянського способу жити, найвища точка, після якої почалося непомітне, але безповоротне, важке сповзання у прірву кризи, без шансу щось змінити. З часів перебудови будівля не знала капітального ремонту. З кінця 90-тих, після пожежі у електропроводці ціле крило стало нежилим, наче населений привидами флігель замку. Гуртожиток закинуто, запльовано й помальовано хуліганськими графіті, замість семиста учнів - сотня з чимось, та й ці не горять бажанням вчитися. Биті вікна, в бібліотеці покручений від сирості лінолеум, в просторому закинутому актовому залі ширяють ластівки.
Життя ще теплиться тут, у кутку. Є кабінет директора, є педколектив - кілька жінок з високими радянськими зачісками та чоловіків в синіх робочих халатах. Ще висять фанерні стенди з портретами героїв Другої світової та передовиків комбінату, все ще попереджає стінгазета - "Это должен знать каждый!.." Але...
Остаточною крапкою епохи виглядає фігура солдата, який вартує скрині з боєприпасами на внутрішньому дворі. Старе закінчується, а нове приходить саме так.