У найменшому місті України – Угневі Сокальського району на Львівщині – у старовинному колишньому палаці зараз функціонує хоспіс. Без гідних побутових умов, в плісняві, з дірявим дахом та без належного харчування живуть 15 стареньких.
Пані Євгенія ділить невеличку кімнатку із трьома іншими пацієнтками. Жінка 44 роки пропрацювала вчителькою математики. Теорем і алгоритмів навчила тисячі школярів, але жоден сьогодні про неї не пам'ятає.
«Навідувалися, а потім я була трохи вдома, та й вони вже і забули. Може, ще приїдуть», – розповідає пані Євгенія.
Але не приїздять вже сім років. Жінка прикута до ліжка, родичі про неї забули, як і про пані Марію, яка теж віддала дітям усе своє життя. Була медсестрою, заслуженим донором, бігала на виклики, лікувала, а коли всі відхрестилися – поїхала у Чорнобиль.
«Була на пенсії, а ніхто не хотів їхати в Чорнобиль. Всі повідмовлялися і просили мене поїхати. Думала, вернуся, то вернуся, а як ні, то ні», – пригадує пані Марія.
Із зони відчуження вона повернулася, а потім втратила доньку й найближчих родичів і опинилася тут. Більшість мешканців хоспісу самотні. Тож скаржитись на умови нікому. Та й бояться, але тихцем зізнаються.
«Та санітарка, що нині робить, то є німець, німець, то навіть гріх казати! Годують пісною зупкою, 2-3 кусочки бульби і два-три макарони – і то є тарілка зупи», – бідкається пані Ірина.
На хоспісній кухні замість поживного і корисного готують лише дієтичну їжу.
«Масла немає, не дають м’яса, немає риби, курей», – зізнається кухарка Ганна.
І в тарілках стареньких цих продуктів немає вже більше ніж півроку. Собівартість харчування в таких закладах мала б бути 30-40 гривень на день, натомість угнівські дідусі та бабусі отримують в 6 разів менше.
«Якщо говорити про медикаменти, то це 700 тис. гривень в рік, 500 тис. гривень на харчування, ще близько 200 тис. гривень на інші видатки. Якщо взяти це в кількісних показниках, це 5-8 гривень на медикаменти і до 5 гривень на харчування. Ну, це явно недостатньо», – розповідає директор департаменту охорони здоров'я ОДА Богдан Чечотка.
А ще старенькі мають неадаптовані туалети, де штукатурка осипається просто на голову. Душова із старим піддоном, надщербленою плиткою і некомфортною температурою води. А ще – дірка в даху, мокре горище, вогкі стіни і завалена стеля як наслідок дірявого даху. На його ремонт тут теж не мають грошей. Місцеві лікарі кажуть, що пишуть до МОЗу, але відповідей не отримують.
«Вже був складений кошторис, ще до мене, знаю, що це десь поза 200 тисяч треба було, але то ще було років 2-3 тому. Проте ніякої реакції чи відповіді не було», – зазначив головний лікар Белзької лікарні Ігор Кошовський.
Без їжі і людських умов всі ці люди мають єдину розвагу – крихітний, напівсправний телевізор. А ті, хто до нього підійти не здатні, вдивляються у стелю і серед її чорних тріщин вишукують риму до своїх віршів.