Ставка на «хороших росіян»

Психотерапія замість реальної політики

20:00, 29 січня 2026

Захід продовжує тішити себе ілюзіями про можливість мирної демократичної трансформації Росії. 26 січня Бюро Парламентської асамблеї Ради Європи затвердило персональний склад платформи для діалогу з російськими демократичними силами. До неї увійшло десять російських опозиціонерів і п’ять представників корінних народів. Офіційна мета створення платформи – перетворити спілкування з російською опозицією «з розрізнених форматів на структурований діалог».

Європейці не вперше і не востаннє беруть участь у сеансі психотерапії під назвою «пошук хороших росіян для підкріплення віри в неминуче торжество демократії в Росії». Потрібно визнати: підходять вони до цієї справи ретельно. Прискіпливо вивчають біографію претендентів на роль «хороших росіян». Проводять співбесіди і просять поставити підписи під певними документами як гарантію моральної чистоти помислів і поганого ставлення до Путіна й російського імперіалізму.

Резолюція про утворення платформи для діалогу з російськими демократичними силами містить цікаві вимоги до складу її учасників. Членами платформи мають бути особи, які «володіють найвищими моральними якостями і перебувають у вигнанні». У біографії таких персон не повинно бути темних плям на зразок підтримки «недемократичної чи неоімперіалістичної політики Росії». Мало того, що росіянам потрібно бути схожими на Папу Римського за святістю, документ ще й вимагає від них брати участь «у російському опорі режиму Путіна та сприяти його зміщенню». Незрозуміло, який саме опір мали на увазі автори резолюції. Напевно, опором вважається дискусія в затишному паризькому ресторані чи участь у марші проти Путіна вулицями Берліна. Бо інших форм боротьби, які наближають кінець багаторічного правління нинішнього господаря Кремля, поки що непомітно.

Для перестрахування і ще ретельнішого відбору європейці вирішили посилити вимоги до «хороших росіян» додатковим критерієм. І внесли пункт про «беззастережне визнання та повагу суверенітету, незалежності й територіальної цілісності України в межах її міжнародно визнаних кордонів, а також суверенітету й територіальної цілісності Молдови, Грузії та інших держав».

Вишенькою на торті став обов’язковий підпис членів платформи російських демократичних сил під Берлінською декларацією, ухваленою у квітні 2023 року. У ній ідеться про припинення агресії РФ проти України, відновлення міжнародно визнаних кордонів 1991 року, виплату компенсацій жертвам і створення правової держави. Щоправда, у цьому документі нічого не згадується про необхідність деколонізації Російської Федерації та право на самовизначення підкорених народів. Але європейці вирішили, що можна обійтися без таких нюансів.

Тож віднині учасники платформи російських демократичних сил зможуть бути присутніми на засіданнях комітетів та підкомітетів, а також на заходах, що проходять у рамках сесій ПАРЄ, і виступати на них, якщо отримають дозвіл голови. Черговий сеанс психотерапії пройдено. Європейці нарешті зможуть втішитися, що знайшли справжніх «хороших росіян», яким можна публічно тиснути руки і не відчувати душевного неспокою. Теорія про побудову демократичної прозахідної Росії, яка чомусь вперто не бажала реалізовуватися на практиці, знову заграє новими барвами та зазвучить з парламентської трибуни у Страсбурзі.

Нечисленна закордонна російська опозиція час від часу потрапляє в центр уваги західних політиків. І слугує начебто доказом того, що трансформація російської імперії з хижака в адекватну державу можлива. Експрезидент США Джо Байден навіть особисто зустрічався з дружиною й донькою Алєксєя Навального. І запрошував Олену Зеленську до Білого дому, щоб посадити поруч із Юлією Навальною. Але все, на що спромоглася одна з ікон російської опозиції в екзилі – закликати росіян не голосувати за Путіна на виборах 2024 року.

Якби Захід припинив займатися психотерапією та штучно підлаштовувати факти цього світу під теорію, яка зовсім не працює, він зумів би знайти більш дієвий спосіб розібратися з режимом Путіна. Частині європейських політиків справді можуть подобатися російські опозиціонери. Але вся правда в тому, що вплив цих «хороших росіян», які перебувають за кордоном, на політичну ситуацію в РФ зараз навіть менший, ніж вплив білогвардійських емігрантів на СРСР у сталінські часи. І немає жодних підстав думати, що в найближчому майбутньому ситуація принципово зміниться.

Якби європейські політики були більшими реалістами, вони б не марнували час у пошуках шляхів демократичного перетворення Росії. Такі спроби вже були. І всі вони завершувалися крахом. Тому що не враховували історичної тяглості московського імперіалізму, який є нащадком суспільно-політичних практик Золотої Орди. Неможливо, зберігши імперію, змінити ментальність її політичної еліти та народних мас, сформовану за багато століть історії. Краще звернути увагу на альтернативи, які можуть дійсно спрацювати з такими імперіями, як Москва.

Щоб повалити Путіна, потрібно робити ставку не на «демократів», а на фігур, схожих на Прігожина чи на Лєніна. Європі варто детальніше вивчити досвід німецького генштабу, який у 1917 році інфікував Росію групою російських марксистів-революціонерів. Лєнін хотів революції не для встановлення демократії, а для побудови диктатури власної партії. Проте він виявився справжньою знахідкою для Німеччини, яка зуміла уникнути поразки в Першій світовій війні вже в 1917 році значною мірою завдяки деструктивним діям більшовиків на фронті і в тилу. Та ще й отримала значні територіальні здобутки на сході (щоправда, тимчасово) завдяки Брестському миру 1918 року.

Євгєній Прігожин революціонером не був. Це був справжній військовий злочинець, жорстокий і підступний, такого ще варто пошукати. Але в нього були амбіції й харизма, помножені на жагу влади. А саме такі люди в Росії мають значно більше шансів влаштувати державний переворот і повалити правителя, ніж «хороші росіяни».

Звісно, вони не зроблять РФ демократією. Але принаймні можуть піти на укладення сепаратних домовленостей із Заходом заради визнання й утримання своєї хиткої непевної влади. І проявити значно більшу поступливість у питанні припинення агресії проти України. Не через любов до демократії та миру, а з огляду на власні егоїстичні мотиви і страх втратити владу.