У 2014 році видатному кутюр’є виповнилося б 70 років. І, звичайно, кінематографісти активно відреагували на цю події. З невеликою часовою різницею було знято два фільма: «Ів Сен-Лоран» Джаліля Леспера та «Сен-Лоран» Бертрана Бонелло.
Перший став старанним байопіком, знятим з благословення П’єра Берже, співзасновника марки YSL, багаторічного коханця видатного кутюр’є, його менеджера та правовласника. Другий – арт-кіно, що опинилося у основному конкурсі Каннського фестивалю. Роль Сен-Лорана у першому випадку зіграв маловідомий П’єр Ніне, у другому – один із секс-символів французького кіно Гаспар Ульєль.
Перший львів’яни мали змогу подивитися навесні, другий вийшов у прокат сьогодні. Крім того саме картина Бонелло представляє Францію в оскарівських перегонах.
Щоправда спільний герой та максимально схожа назва двох дуже різних картин спричинилася до плутанини. Тож прокатники вирішили допомогти глядачам, додавши до оригінальної назви «Сен-Лоран» роз’яснення «Стиль – це я».
Що ж, він справді є стилем. Тим більше, що фільм Бонелло розповідає про кінець 1960-х, коли модний дім Іва Сен-Лорана процвітав.
Бонелло, автор «Дому терпимості» та «Тирезії», звичайно, не міг обмежитися тим, що б просто розповісти історію з життя кутюр’є. Він скоріше за його допомогою творить портрет епохи, славить умінням за будь-яку ціну проживати кожен момент життя красиво.
Традиційні байопіки не вміють так витончено та невимовно гарно творити зовнішній світ митця так, що ми крізь нього зазираємо у світ внутрішній. А Бонелло вміє.
Тим більше, що у цьому йому допомагає Гаспар Ульєль («Тривалі заручини»). І важко знайти когось, хто краще би відповідав поставленим задачам. А разом з ним у кадрі з’являється ціле сузір’я французького кінематографу: Луї Гаррель («Мрійники»), Джеремі Реньє («Дитина»), Леа Седу («Життя Адель»).
А ще у ролі старого Сен-Лорана ми побачимо Хельмута Бергера, одного із улюблених акторів Вісконті. І у дивних, ніби зайвих та штучно вставлених сценах, з’являється не лише зв’язок між молодим та старим Сен-Лораном, а між великим кінематографом. Колишнім (вічним) та теперішнім (не випадково Бергер в образі Сен-Лорана дивиться по телевізору «Загибель богів»).
Бонелло частково віддає данину обраному жанру, наголошуючи на деяких моментах життя Сен-Лорана. Проте вони більше стосуються життя творчого. А от багато чого режисер залишає за кадром: робота у Крістіана Діора, знайомство з П'єром Берже, служба в армії під час війни в Алжирі, лікування психіатричній клініці.
Для Бонелло це не так важливо, як візуалізація образа, як точне попадання в епоху, як її декорування.
Проте, при всіх декоративності, фільм є живим. Хай холодним, проте справжнім.
Немає нічого дивного у тому, що саме цей фільм став офіційним відкриттям Ukrainian Fashion Week Як зауважила організатор тижня моди Ірина Данилевська, такий формат відкриття був вибраний тому, що зараз не час влаштовувати гучні вечірки.