Зустріч Клубу шанувальників Галичини 8 травня була присвячена дослідженням Стільського городища останніх кількох років. Розповідав Орест Корчинський – відкривач і головний дослідник пам’ятки, археолог, кандидат історичних наук, керівник Верхньодністрянської археологічної експедиції Національної академії наук у 1987-2012 роках.
Для порівняння: Київ дещо пізнішого часу, за князювання Володимира Святославовича наприкінці Х століття, мав укріплену площу 9,8 га. У цей період на території сучасної Львівської області було більше десятка поселень-градів з такою ж чи значно більшою укріпленою територією. Тому по тих часах існування такого величезного ранньосередньовічного міста-мегаполіса - не є явищем винятковим, а вказує на всі ознаки закономірного розвитку державності на території карпатського регіону України, який почався не пізніше середини VIII століття.
Вивчення Стільського городища розпочалось у 1980-х завдяки старанням голови виконкому Стільської сільської ради Ярослава Кулачковського, у чиєму листі до Львівської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури йшла мова про численні легенди та перекази, які жителі села розповідають з покоління в покоління. На особливу увагу заслуговує переказ про існування в незапам’ятні часи на плато, над селом, величезного міста-столиці чи то князівства, чи то держави. Зважаючи на особливе наукове та культурне значення унікальної пам’ятки та беручи до уваги рекомендації провідних учених тодішнього Радянського Союзу, Академія наук Української РСР створила у 1987 році постійно діючу Верхньодністрянську археологічну експедицію, яку забезпечила довготривалим цільовим фінансуванням. Експедиція більш як три десятиліття проводила стаціонарні дослідження на пам’ятці давньої української історії та культури і виявила багаті матеріали про життя і діяльність місцевого слов’янського населення. Отримані матеріали стали основою для створення якісно нової джерельної бази, спростували застарілі антинаукові, антиукраїнські догми про економічне та культурне відставання нашого краю.
«Наукові відкриття Стільського городища та аналогічних комплексів у Верхньому Подністров’ї були включені у міжнародний науковий обіг і серйозно сприйняті в європейській науці. Тим часом окремі академіки НАН України, з числа комуністичної партноменклатури, як Петро Толочко та інші вороже сприйняли ці відкриття і домоглися закриття актуальної наукової теми досліджень, припинення фінансування та ліквідацію Верхньодністрянської археологічної експедиції. Іншими словами, Національна академія наук України протиправно позбавила громадян України на отримання нової об’єктивної інформації щодо історичного та культурного розвитку слов’янського населення карпатського регіону України в період становлення та розвитку державності у VIII-X століттях, що прирівнюється до злочину», - з гіркотою підсумував наслідки багаторічної роботи експедиції пан Орест, який уже більше десяти років судиться із академією.
Нещодавно завдяки ініціативі та підтримці активної громадськості м. Львова органами юстиції була зареєстрована громадська організація «Інститут наукових досліджень Стільського городища та його довкілля», а Керівником обрано археолога Ореста Корчинського.
Впродовж зустрічі пан Орест зосередив увагу на давніх печерах і печерних комплексах, розташованих у довкіллі городища, і їх значенні для історії та культури нашого краю. До таких належить печерний комплекс, розташований в урочищі Лиса або Чорна Гора на північній околиці сучасного районного центру м. Миколаєва Львівської області. В цьому урочищі збереглися рештки десятьох печерних комплексів, розташовані двома паралельними рядами в напрямку схід-захід на віддалі близько 3 км. Як зазначив учений, в результаті тривалих досліджень вдалося встановити, що висічені в середині VIII ст. у скелях вапняково-піщаникового походження об’єкти є рештками давніх храмів, що належали місцевому слов’янському населенню і використовувалися спочатку у дохристиянський період нашої історії, а з приходом християнства на ці землі були освоєні монахами-скитниками.
Оскільки головним божеством у слов’ян було сонце, всі ці храми фасадними частинами були повернуті до півдня з таким розрахунком, щоб сонце у своєму денному русі постійно освічувало їх. Перед входом до кожного з храмів знаходилося подвір’я, оточене вздовж периметру невисоким земляним валом, який мав ритуальне і охоронне призначення. Впродовж дослідження одного з таких валів під його насипом були виявлені сліди давніх ритуальних ватр, що вказують на проведення обряду очищення цієї території від злих духів і сил. Приміщення храмів мають видовжені прямокутні форми з напівциліндричними склепіннями стель.
Довжина приміщень різна - від 18 до 28 м, ширина при основі - 2,2 -2,36 м, а висота - 2,1-2,15 м. Зали кожного з храмів з’єднані між собою проходами різної довжини, які висічені з зали до зали під різними кутами.
Прихід християнства як нової релігії позначився змінами у характері приміщень. На це вказують висічені у залах з західного боку вівтарні частини та ніші-костниці, останні розташувались по обидва боки вівтарів. Ніші були призначені для упокоєння мощей святих і зверху накривалися кам’яними плитами.
Серед іншого досліджується версія, що комплекс цих пам’яток може бути чимось на зразок велетенського органу, який з огляду на його різномаїття і кількість залів, поєднаних між собою складною системою переходів, міг відтворювати різні звуки. На користь цієї думки є повідомлення арабських географів Х-ХІІ століть про існування в слов’ян храму на Чорній Горі - висіченого у скелях, “до якого долинають дивні звуки”.
Таким чином, з огляду на вищевикладене, описані пам’ятки мають неперевершену наукову, історичну та культурну цінність, але, на жаль, в жодний спосіб не захищені державою від нищення, тому постійно руйнуються неорганізованими групами заїжджих туристів і місцевим населенням. Головна причина цього полягає у тім, що тривалий час через необізнаність і відсутність наукового вивчення печерних комплексів вважали, що вони були військовими об’єктами австрійської армії у Першій світовій війні та мали виконувати оборонні функції у театрі військових дій, який розгортався поблизу сучасного районного центру м. Миколаєва Львівської області. Віддаль між позиціями російської армії генерала О. Брусілова, що містилися на території укріплень городища давнього м. Дроговижа, та описаними печерними храмами становила ледве 1,2-1,3 км. Тому пряме влучення набоїв гаубиць у кожен з цих храмів не залишили б від них жодного сліду. До того ж, під час археологічних досліджень, які проводилися у 1988 і наступні роки під керівництвом Ореста Корчинського, в описаних печерних комплексах не було виявлено жодних ознак збереження амуніції чи військових дій. Отже, отримані наукові дані засвідчують, що печерні комплекси в ур. Лиса або Чорна Гора не мають нічого спільного з військовими діями у Першій світовій війні, а були спеціально споруджені для задоволення духовних потреб місцевого населення у переддень появи на цих землях (VIII-X ст.) християнства як нової релігії слов’ян на цих землях.
У підсумку дослідник висловив ще одну свою думку, що, можливо, християнство на ці землі прийшло століттями раніше у порівнянні з Руссю. Мова йде про те, що наші далекі предки, які населяли Верхнє Подністров’я, у 610-625 роках брали участь у визвольній війні проти аварського іга і були запрошені імператором Візантії Іраклієм в якості визволителів. Здійснивши свою визвольну місію, вони отримали від імператора нагороду - частину Візантійської імперії – Далмацію, де згодом заснували державу Хорватію і були охрещені від Риму. Частина цих визволителів, без усякого сумніву, повернулася на рідну землю у Верхнє Подністров’я, куди й принесла з собою нову релігію - християнство. На користь цієї версії ученого свідчить повідомлення візантійського імператора Костянтина Порфірогенетa, вміщене у 31 главі його книги “De administrando imperio” (“Про управління імперією”), де він пише, що хрещені хорвати, які живуть у країнах Далмації, походять від нехрещених хорватів, що живуть за турками (уграми), а отже були одним народом з єдиною мовою і культурою.
Орест Корчинський переконаний, що описані печерні храми як частина давнього мегаполісу за історичним, культурним та науковим значеннями не поступаються таким широковідомим пам’яткам як єгипетські піраміди, Стоунхендж чи пірамідам народів майя. Учений має намір довести це своєю працею із допомогою міжнародних експертів, яких запрошуватиме у близькому часі новостворений «Інститут наукових досліджень Стільського городища та його довкілля».
Для розвитку висловлених теорій потрібно продовжувати дослідження городища, але водночас зберігати усе знайдене і описане. Особливо важливо при нагоді нагадати про це і мешканцям Стільського, які віднедавна використовують печери як кам’яні кар’єри. Охочим оглянути усі знахідки Орест Корчинський готовий провести екскурсію особисто.