За нашим східним кордоном триває суперництво в старому, як світ, протистоянні – добрій політичній системі. Українці від здобуття незалежності, шляхом проб і помилок, намагаються доплисти до парламентської демократії. Сусідня Білорусь наближається до конституційної монархії, а її протектор – Росія – після наїзду на Грузію представляє себе прихильником імперії. А імперія – це все ж устрій сам у собі, його внутрішня структура з природи речей повинна якнайдовше зберігатися в таємниці.
«З Росією треба рахуватися», - щоразу частіше повторює один із двох ленінградських джентльменів, що правлять у Москві. І так є насправді, весь світ рахується з Москвою, а нам - громадянам цієї частини Європи - стає в пригоді холоднокровність, щоб спокійно спостерігати наступну сутичку «європейських цінностей» з реальним газом і реальною нафтою. Що буде найважливішим в цьому суперництві протягом найближчого часу? Кінцевий результат і способи розв'язання грузинського конфлікту. Чи на першому місці в переговорах між Сполученими Штатами, ЄС та Росією нарешті з'являться цінності і принципи, чи залишиться ялтинське мислення і розділення світу на сфери впливу? Подальший перебіг грузинського протистояння також істотно вплине на формування внутрішньої ситуації в Росії, Україні і Білорусі. Ставкою є зміцнення або послаблення кульгавої східної демократії.
Надзвичайно важливою у цьому контексті є ситуація в Україні. Адже після грузинського фронту відкрито український фронт - Кремль звинуватив Україну у військовій підтримці Саакашвілі. У Криму російські консули роздають російські паспорти - схоже відбувалося в Осетії і Абхазії, куди пізніше ввійшла російська армія, «захищаючи» російських громадян. Прем'єр Тимошенко критикує «помаранчевого» президента за такі непотрібні жести щодо Росії, як встановлення контролю за російськими кораблями, котрі відчалюють від Севастополя, що важко виконати з юридичних і технічних причин; чи беззаперечна підтримка Саакашвілі, котрий відіграв свою роль у розв'язанні війни. «Я не хочу прочитати в європейській пресі заяви Євросоюзу про те, що Україна стала «жертвою неадекватної реакції Росії», - сказала українська прем'єр-міністр, пояснюючи виборцям свою тактику щодо кремля і Ющенка. Апарат президента звинувачує її в державній зраді і таємних переговорах з Путіним. Політична криза в Україні має, звісно, глибше коріння і ширші межі, вона не стосується лише зовнішньої політики, хоча тісно з нею пов'язана. На заваді демократії і вільному ринку в Україні стоїть олігархія - політично-економічна система, створена під час правління Леоніда Кучми, що була лише легко реконструйована «помаранчевою революцією». Президент Александр Кваснєвські радить президентові Леху Качинському і польській дипломатії, аби ті спробували помирити незгідливих «помаранчевих» лідерів. Однак це погана ідея, не тільки тому, що в перспективі президентських виборів виконати це завдання буде неможливо.
Мабуть, варто в цьому місці згадати «помилку» гетьмана Хмельницького, який, інтернаціоналізуючи українську справу, на довгі роки поклав край мріям про будову незалежної України. Переяславська угода, як писав Павел Ясеніца (польський письменник і публіцист - ред.), не зв'язала Києва з Москвою, а розпочала процес поділу України. Випадок Хмельницького нагадує, наскільки важливим є внутрішній потенціал держави, що добивається незалежності. Якщо ми збираємося допомогти Україні, то крім моральної чи політичної підтримки, крім розмови відкритим текстом з усіма українськими лідерами, забезпечмо швидше скасування віз для українців. Відкритий кордон України з державами Європейського Союзу є сьогодні найкращим кроком у стратегічній грі за майбутнє Європи. Вже сам план, розгорнутий на два роки, щоб усе добре приготувати, змінює ситуацію.
Вєслав Романовскі для ZAXID.NET