Уявляється, що нарешті всюди у карпатських селах буде світло, газ, збір сміття, каналізація, збудовані дороги, протипаводкові споруди… І благодать зійде на українські Карпати.
Слово «Карпати» - магічне. Його промовляння здіймає тіні забутих предків, відгомін трембіт і коломийок. Лише подумаєш про Карпати - й одразу ж туди хочеш. Бо там ще досі природа могутня, неприборкана, норовлива.
Зверхньо спілкуватися з нею не вдасться, це ми дивимося на неї знизу вверх, шанобливо вклоняємося. І це дає достатньо задоволення, - відчуваємо радісний трепет від того, що такі малі перед цією величчю. Це дає наснагу і ми потім думаємо, що веземо з собою додому Дух Карпат.
Поки торохтить потяг і у вікнах мерехтять смереки, ми розглядаємо карпатські сувеніри, нові найкращі світлини й легковажно піддаємося мрії поєднатися з Карпатами. «Хочу купити хату, щоб приїжджати сюди частіше!» - на такий емоційний порив вистачає нас, здитинілих міських втікачів. Проте ми й не уявляємо, що означає жити в Карпатах.
Що означає бути горянином в Україні? На жаль, поетично-оманливим ставленням до Карпат обплутані не лише відпочивальники, але й владоможці, від яких залежать умови життя людей. Такого висновку дійшли представники громад українських Карпат після участі в громадських слуханнях законопроекту «Про розвиток гірських територій».
Ще 1995 року було прийнято закон «Про статус гірських населених пунктів в Україні». Через понад 10 років дії закону влада виявила, що він недосконалий і не дає механізмів для збереження і розвитку українських Карпат як унікального екокультурного регіону.
За висновком Міністерства регіонального будівництва і розвитку України, на сьогодні цей закон виконується лише у частині соціального захисту населення, що проживає у населених пунктах зі статусом гірських, і не поширюється на гірські території, які потребують екологічного захисту та розвитку інфраструктури.
Горянський соціалізм
У статті 6 чинного закону передбачено 20-відсоткові доплати до пенсій горянам, 25-відсоткові доплати працівникам бюджетної сфери та доплати до стипендій студентам. Виконання закону рухалося в напрямі збільшення кількості населених пунктів, які отримали статус гірських, а відтак - у бік збільшення кількості осіб, які отримують допомогу від держави. Сьогодні це майже 1 млн осіб.
Торік 711 гірських населених пунктів отримали з Державного бюджету 727 млн 221 тис. грн. Сума немала, проте рівень доходів мешканців гірських сіл, селищ не дотягує до рівня доходів рівнинних селян, які такої допомоги і пільги не мають.
Доплати погоди не роблять
Це видно з соціально-економічного портрету гірських територій. Візьмімо до прикладу Львівщину. За даними Львівської облдержадміністрації, близько 6 тис. км кв області - гірська місцевість, де на території Дрогобицького, Сколівського, Стрийського, Старосамбірського і Турківського районів та Бориславської міської ради проживає 360 тис. осіб або 14% постійного населення.
Ці гірські території завжди історично відставали у економічному розвитку порівняно з іншими адміністративними одиницями області, що зумовлено їх специфічними природно-географічними умовами. Розвиток промисловості і сільського господарства на сьогодні є незадовільним.
З огляду на обмеженість фінансування з Держбюджету, капіталовкладення роблять лише у поточний ремонт доріг, що не дозволяє забезпечувати якісний розвиток транспортної інфраструктури.
Рівень зареєстрованого безробіття на гірських територіях вищий за середньообласний показник. Спостерігається і низький рівень заробітної плати. У 2008 році середньомісячна номінальна зарплата у Дрогобицькому районі становила 73,4% до середньообласного показника, у Старосамбірському - 78,1%, у Турківському - 90,2%, у Сколівському - 97,1%.
Невелика кількість населення у більшості сіл гірських районів робить економічно необґрунтованим будівництво закладів освіти, медицини та культури у кожному населеному пункті. Ті, що наразі є, - важкодоступні, мають недостатню матеріально-технічну базу, забезпеченість персоналом, потребують капремонтів.
Незадовільні соціально-економічні умови життя поглиблюють процес скорочення чисельності населення гірських районів та подальшого їх знелюднення. Так, за період з 2003 року кількість мешканців у районах, де населені пункти отримали статус гірських, зменшилась більш ніж на 93 тис. осіб, або на 16,3%, що зумовлено насамперед високим рівнем смертності населення, який у 1,2-1,6 разу перевищував рівень народжуваності. Через міграційні процеси населення гірських територій за останні 4 роки зменшилось на 4,1 тис. мешканців.
Хто утриманці?
Вбачає уряд і поширення утриманських настроїв у місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, які раз по раз пропонували населені пункти для надання їм статусу гірських.
Як поінформував директор департаменту місцевого самоврядування та адміністративно-територіального реформування Мінрегіонбуду Юрій Ганущак, «відбулися перекоси в фінансуванні по територіях. «Івано-Франківська область бере 47% від усіх витрат, маючи 36% території. Чому так сталося? Вони ввели ряд міст, які за великим рахунком не відповідають критеріям гірських. Зокрема міста, де дуже багато людей, - прокоментував він. - До прикладу, якщо підвищення зарплат в Івано-Франківській області тягне 109 млн грн, то у Львівській - тільки 5 млн».
Загалом на фінансування пільг та доплат 236 гірських населених пунктів (36% від загальної площі гірських територій), які є тут, з бюджету торік було виділено 338 млн 300 тис. грн (47%). Водночас у Закарпатській області, де 215 гірських населених пунктів, загальний обсяг фінансування торік становив 225 млн 800 тис. (33%), фінансування 196 гірських населених пунктів Львівської області коштувало бюджету лише 108 млн 507 тис. грн (15%).
Надто багато охочих
Крім того, держава помітила випадки зловживань самими людьми. Непоодинокі випадки, коли люди на час виходу на пенсію приписуються у населених пунктах зі статусом гірських заради 20-відсоткової грошової надбавки.
Охочих одержувати компенсацію від держави за складні умови проживання стає щораз більше. Варто зазначити, що за науково обґрунтованим підходом гірські населені пункти справді мали б бути розташовані на висоті від 600 м, у чинному законі встановлено висоту 400 м, проте, коли уряд вирішив змінювати закон, почали лунати ідеї про зниження цього рівня до 350 м. Це призвело б до того, що грошовими доплатами, за законом про гірські населені пункти, могли б користуватися, крім мешканців Карпат, ще мешканці Тернопільської, Хмельницької, Вінницької областей, Подільської височини та мешканці Луганської області, Криму. Загалом - до 1,5 млн людей.
Крім того, практика застосування закону стимулює лобістів інших регіонів розробляти законопроекти про компенсування державою складних умов проживання. Зокрема є такий законопроект для підтримки поліщуків. І це не єдиний регіон, де об'єктивно в Україні складні умови життя. Загалом вималювалася небезпечна для центральної влади тенденція.
Проте підставово ревізувати користувачів допомоги уряд не може. Причина банальна - в абсолютній більшості гірських населених пунктів немає метеорологічних станцій, що унеможливлює об'єктивне визначення кліматичних умов, на основі чого можна було б об'єктивно судити, де умови життя є складними, а де - ні.
Тому уряд не пішов шляхом розробки змін до чинного закону, а доручив Міністерству регіонального розвитку і будівництва розробку нового. Така потреба зумовлена ще й тим, що чинний закон замикається виключно на соціальній підтримці мешканців гірських населених пунктів і не позначається позитивно на розвитку гірських територій, взагалі Карпат. Влада ж усвідомила, що українські Карпати - це унікальна екологічно-культурна система, що має туристично-рекреаційний потенціал. Його реалізація могла б змінити умови життя самих горян.
Старі проблеми, новий закон
Основу законопроекту розробляв Інститут регіональних досліджень НАН України (м. Львів), доопрацьовував департамент місцевого самоврядування та адміністративно-територіального реформування Мінрегіонбуду. Новий законопроект так і називається «Про розвиток гірських територій». Метою його прийняття є встановлення правових основ для забезпечення сталого, екологічно збалансованого розвитку гірських територій в Україні за паритету екологічних, економічних і соціальних цілей суспільства.
Стаття 5 цього законопроекту встановлює й самі пріоритети розвитку гірських територій. Пріоритетними для держави є розвиток і розбудова інфраструктури; розвиток наукомістких, енергоощадних, високотехнологічних та екофільних виробництв, що вимагають екологічно чистого середовища; розвиток традиційного гірського сільського господарства; відродження та розвиток традиційних промислів і ремесел; здійснення заходів із збереження, збалансованого використання і відтворення біологічного та ландшафтного різноманіття, забезпечення екологічної та природо-техногенної безпеки; розвиток та екологічно збалансоване ведення рекреації та туризму.
Туризм як панацея
Саме на розвиток туризму розробники законопроекту покладаються найбільше. «Міжнародний досвід показує, що туризм - це основна максимальна стаття доходів, що є в горах. Гірські місцевості мають найбільший потенціал туристичний, і він найбільше піднімає розвиток території, економіку. Так є всюди у світі», - стверджує Ю.Ганущак.
Душа радіє, коли це читаєш. Одразу уявляється, що нарешті повсюдно в карпатських селах буде світло, газ, збір сміття, каналізація, збудовані дороги, протипаводкові споруди, і завдяки цьому з'являться цілі мережі агроосель, що чекають на туристів, - практично в кожному селі. Намагаючись здивувати туристів, селяни розплодять овець, згадають, як виготовляти традиційний одяг та сувеніри. Поменшає аморальних лісорубів. І благодать зійде на українські Карпати.
Експеримантальний майданчик адмінреформи
Пропонується реалізовувати нову державну гірську політику через державні програми. Обласні ради мають подавати в Мінрегіонбуд пропозиції щодо проектів і програм розвитку гірських територій на наступний рік, відповідно до пріоритетів розвитку, визначених законом. Пропонується фінансувати їх у вигляді окремих субвенції з Держбюджету. Фінансування не може бути меншим, ніж 30% від обсягу податку на прибуток підприємств, що був стягнений на територіях Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Чернівецької областей за звітом попереднього бюджетного періоду. Для кожної з областей визначається і квота на фінансування, з огляду на площу гірських територій у кожній області. 33% від загальної суми - для Закарпатської області, 36% - для Івано-Франківської, 19% - для Львівської, 12% - для Чернівецької. Кошти субвенцій на реалізації проектів і програм мають надходити напряму місцевим бюджетам. Виділення таких субвенцій місцеві органи влади могли б використовувати на підготовку інвестиційних проектів, розробку потрібної технічної документації, як мінімальна частка співфінансування, потрібна для отримання європейських грантів на проекти тощо.
Мінрегіонбуд та обласні державні адміністрації мають здійснювати моніторинг реалізації проектів і програм, включно з перевірками на місяцях, що, очевидно, впливатиме на фінансування в наступні роки.
Як заявив Юрій Ганущак, такий механізм - реальний крок у бік децентралізації влади, можливість місцевих органів влади показати готовність до самостійного господарювання, своєрідний пілотний майданчик адміністративної реформи, про яку зараз усі говорять.
Загалом законопроект свідчить про актуалізацію проблем, вирішувати які раніше з тих чи тих причин не бралися. Запропоновано сучасні підходи до планування сталого розвитку, адекватні механізми фінансування. І до прочитання розділу «Прикінцеві та Перехідні положення» особливої тривоги не виникає. Проте саме цей розділ відвернув від розробника гірські громади всіх чотирьох областей, для яких розробляється цей закон. Відповідно до ст. 3 цього розділу, протягом трьох років з дня набрання чинності нового закону соціальні пільги та доплати, передбачені ст. 6 чинного зараз закону «Про статус гірських населених пунктів в Україні», починають зменшуватися до нуля. У першому році запропоновано забезпечувати пільги та доплати розміром 75%, у другому - 50%, у третьому - 25%.
А людям з цього що?
Розробник пояснює таку пропозицію тим, що прямі доплати населенню не призвели до капіталовкладень, які б покращили умови життя в гірських населених пунктах. Не з'явилися нові школи, фельдшерські пункти, дороги. Крім того, стверджує, що реалізація ст. 6 чинного закону суперечить ст. 24 Конституції України про рівність конституційних прав і свобод громадян, їх рівність перед законом. Відповідно до цієї статті, «не може бути привілеїв чи обмежень за... місцем проживання».
Із представниками гірських громад кожної з областей проведено громадські слухання законопроекту. Практично всі не погодилися з ліквідацією доплат у трирічний термін, про що заявили Мінрегіонбуду, уряду, Верховній Раді і Президенту.
Під час громадських слухань на Львівщині представники місцевої влади не переказали представнику Мінрегіонбуду слова горян: «Ці доплати - це компенсація влади за те, що за 17 років у горах не було зроблено нічого». Представники Старосамбірського району, зокрема, зазначили, що найбільш цивілізованою владою у них були... австрійці, які збудували залізницю та лікарню для залізничників. Остання, хоч є аварійною понад 20 років, працює досі.
І справді, не могли ж пенсіонери з тієї доплати скидатися з учителями гірської школи та лікарем на три села на будівництво мосту чи прокладання каналізації, а якщо згадати, якими були розміри зарплат і пенсій п'ять років тому, то такі претензії центральної влади взагалі виглядають абсурдними.
Під час громадських обговорень на Львівщині лунали й компромісні пропозиції, зокрема - залишити пільги і доплати не всім, а лише пенсіонерами, які прожили і пропрацювали все життя у складних умовах. Але й до цієї пропозиції не дослухалися, уряд не хоче платити більше. Ю.Ганущак на Львівщині поінформував, що позиція Мінфіну - «ні копійки більше».
Влада, яка, вимагаючи прогресивності і великої відповідальності від місцевих влад уже і негайно, виглядає не зовсім готовою до реалізації сталого розвитку територій. За прикладом далеко в історію заглядати не доводиться. Варто лише згадати минулорічний карпатський потоп. Практично всі визнали, що це наслідок деструктивного вирубування лісів у Карпатах та жалюгідного стану протипаводкової системи захисту. Було обіцяно реалізацію протипаводкої державної програми з належним фінансуванням, щоб не витрачати мільйонів з резервного фонду Держбюджету на відновлення людських будинків та городів, а раз і назавжди захистити їх. Пообіцяти - пообіцяли, але сьогодні центр про цю тему чомусь не згадує.